Із 2005 року в Києві працює «Клуб толерантності». Такі ж клуби створили у Львові, Чернівцях, Хмельницькому та Кропивницькому. Проект реалізується за підтримки «Конгресу національних громад України». Щотижня тут збираються підлітки 13–17 років для різних заходів: від відвідин арт-галереї до походу в будинок для людей поважного віку.
Ми поспілкувалися з Анною Клименко, координаторкою київського «Клубу толерантності», і розпитали, як педагогам виховувати толерантність на заняттях і що працює для українських школярів.
До серйозних тем — через спільні зацікавлення
Часто нетолерантність з’являється тоді, коли недостатньо знаємо про певне явище чи групу людей. Це змушує нас тривожитися, боятися або бути ворожими. Але як почати говорити про складні теми з підлітками, щоб вони не почувалися наче під збільшувальним склом?
Ми починаємо наші заняття з розмов про те, що є близьким підліткам. Це проблемні питання в школі, підліткові теми, вибір професії, сучасне мистецтво.
Для цього в пригоді стають книги:
- «7 навичок високоефективних підлітків» Шона Кові,
- «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» Франсуази Барб-Галль,
- «Сила звички» Чарлза Дахіґґа,
- «Перемикайся. Стань тим, ким хочеш бути» Маршалла Ґолдсміта та Марка Рейтера.
У нашому «Клубі толерантності» є настільний теніс. Він одразу полюбився підліткам, бо дає змогу розслабитися, почати розмову та створити неформальну атмосферу. Ми починаємо розуміти одне одного, коли починаємо спілкуватися. Ось чому, коли до нас на заняття приходять українці, кримські татари, євреї, роми, то початок невимушеного діалогу — це розмова про те, що всім цікаво. Для підлітків це історії про хобі, школу, підліткові проблеми.
Ключ до толерантності — у спілкуванні та взаємодії
Неможливо виховати толерантну людину, якщо вона не знайомиться з повсякденністю і труднощами інших: пенсіонерів, дітей з інвалідністю, інших підлітків.
Ми заохочуємо школярів спілкуватися з представниками різних етнічних та соціальних груп. Це відбувається у форматах «живої бібліотеки», дискусій чи презентацій. За час, проведений разом, підлітки довідуються більше про певну групу людей. Це навчає бачити, у першу чергу, людину, її проблеми та світобачення, а вже тоді — гендер, соціальний клас або віросповідання.
У нас були зустрічі з кримськими татарами, де лунало багато питань про їхні культуру та релігію. Через такі заходи ми вчимо підлітків запитувати і дізнаватися, а не осуджувати.
Також ми багато уваги приділяємо темі голодомору. Разом відвідували музей голодомору та обговорювали вплив цієї трагедії на наш народ. Аналізуємо, чому за різних умов варто бути співчутливими і допомагати.
Заохочуйте волонтерити
У будь-якому віці ми можемо бути корисними. Щоб підлітки не залишалися осторонь важливих соціальних питань, пропонуйте їм бути волонтерами. До прикладу, нашою успішною практикою залучення київських школярів було написання листів підтримки від «Amnesty International».
Здається, написати листа — це така дрібниця. Проте це дрібниця лише для нас. Для іншої людини це може бути виявом колосальної підтримки та віри. Цю думку ми намагаємося передавати школярам: навіть маленькі вчинки змінюють чиєсь життя.
Таким чином, підлітки дізнавалися більше про права людини і толерантність, формували власну думку про низку подій та висловлювали підтримку тим, хто був несправедливо покараний. Реальні історії найбільше запам’ятовуються, тому згодом ми обговорювали їхні емоції та враження стосовно щорічної акції від «Amnesty International».
Заохочуйте навчання «рівний — рівному»
Ефективним інструментом у розвитку толерантності є самостійне проведення заходів. Ми допомагаємо обрати тему зустрічі, але наповнення, завдання та формат школярі обирають самостійно. Звісно, вони завжди можуть звернутися до координаторки «Клубу толерантності» за допомогою чи підказками.
Ігри з неформальної освіти допомагають підліткам невимушено розпочати власний захід, а розуміння того, що відповідаєш за захід сам, надихає їх застосовувати нові форми: дебати, презентації, стимуляційні ігри, дискусії.
Самостійна підготовка зустрічі навчає підлітків глибше вивчати тему, історії людей і об’єднуватися в групи, щоб якнайкраще провести захід. Усе це лише поліпшує стосунки в групі та дозволяє зануритися в тему толерантності без нагляду дорослих, але з їхньою підтримкою.
Знайомте з людьми, які ламають стереотипи
Іноді нетолерантність виникає навіть до тих, хто не належить до стигматизованих груп. Наприклад, ми можемо не розуміти та осуджувати жінок, які хочуть працювати в охоронних органах або інженерії. Через це організовуємо зустрічі з поліціантками, винахідницями та бізнес-леді, під час яких підлітки на практиці розуміють: можна обирати професію до душі, а не прив’язувати її до стереотипів «ти ж дівчина» або «це не твоє, бо ти — хлопець».
Розмови з людьми, які щасливі у своєму виборі, роблять помітними жінок у професійному просторі, а ще — підвищують толерантність до тих, хто не боїться обирати і йти за своїм покликанням. Така форма боротьби зі стереотипами є доволі успішною, адже можна не лише послухати спікерку, а й отримати відповідь на питання та поставити під сумнів власні здогадки.
