4 практичні гри про толерантність і права людини

Цієї осені на Львівщині провели триденну Школу «Простір розвитку», де 15 десятикласників занурилися в тему прав людини і толерантності. Про методи та завдання проекту ми запитали в організаторів проекту — команди благодійної організації «Центр милосердя» з Дрогобича.

Які свої права ти знаєш?

Руслана Галишин

голова «Центру милосердя»

Восени 2017 року нашій команді спало на думку провести міні-опитування серед дрогобицьких школярів 12–14 років. Ми запитали: «Які свої права ти знаєш?» Із 50 дітей 38 написали: «Не знаю» або поставили прочерк. Ще кілька написали про право на життя та ім’я.

Ми побачили, що є велика потреба в підвищенні знань та соціальних навичок школярів нашого міста. Тоді з’явилася ідея — познайомити учнів з правами людини в креативній та захопливій формі. Так, щоб вони зрозуміли, чому це важливо та як права впливають на щоденне життя. Для цього ми написали міні-грант та в червні отримали підтвердження, що проект підтримано. Нам вдалося реалізувати «Простір розвитку» у рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні.

Менеджментом проекту зайнялася команда «Центру милосердя», а над тренінговою програмою працювали психологи Марта Приріз та Наталія Свойкіна. За ці три дні Школи використали в навчанні більш ніж 20 методик неформальної освіти. Школярі спробували себе в різних ролях та зрозуміли, чи порушують їхні права. Побачили інші ракурси дискримінації та життя з інвалідністю, а тоді разом шукали шляхи для створення приязного середовища у своєму класі. Оскільки тема непроста, мотивували підлітків навчанням у горах. «Простір розвитку» відбувся в селі Підгородці Львівської області.

Наталія Свойкіна

психолог і тренерка проекту «Простір розвитку»

Коли людина не знає своїх прав, нею дуже легко маніпулювати та вводити в оману. Хочеться, щоб школярі знали, наприклад, що їхнє право на освіту є невід’ємним людським правом, так само як право на ім’я, релігію, відпочинок, доступ до інформації.

Із підлітками варто вивчати цю тему так, щоб вони пропустили через себе відкриття та нову інформацію. Ми включили в програму реальні кейси, які трапляються з нами в щоденному житті, та запропонували в міні-групах поглянути на ситуації дещо по-новому — крізь призму вивченого.

Практичні ігри про толерантність та права людини

«Я так само, як і…»

Тривалість — 15 хвилин

Гра навчає шукати спільне з іншими людьми, розвиває емпатію і толерантне ставлення.

Тренер роздає всім складені папірці. Кожен отримує одну написану роль. Завдання школярів — обміркувати та знайти щось спільне із людиною, яка описана на папірці. Для цього в колі продовжуємо речення: «Я так само, як і…». При цьому шукаємо схожість не зовнішню, а в спільних рисах, вподобаннях, цінностях. До прикладу: «Так само, як той учень, що не виконав домашнього завдання, я буваю втомленою та забуваю про очевидні речі» або: «Я, як і лікар, який поставив неправильний діагноз, можу помилятися та усвідомлювати, де саме я помилився».

Пропоновані ролі:

Людина з наркотичною залежністю; людина, що хворіє на алкоголізм; лікар, що поставив помилковий діагноз; біженець; політик; гей; актор, який забув на сцені репліку; учень, що не виконав домашнього завдання; єврей; Свідок Єгови; християнка; самотня людина; пенсіонер; людина, яка не вміє писати та читати; людина, яка понад рік хворіє на депресію; ромка; в’язень; мусульманин; неповнолітня мама.

Рефлексія:

  • Чи складно було шукати щось схоже? Чому?
  • З якою роллю найлегше/найскладніше було знайти те, що поєднує?
  • Як ви думаєте, чому ми написали вам для гри саме цих людей?
  • Що вдалося зрозуміти завдяки грі? Як ви використаєте це в реальному житті?

«Трансплантація серця»

Тривалість — 15–20 хвилин

Гра добудовує відчуття цінності кожної людини та усвідомлення того, чому важливо знати свої права.

Тренер об’єднує школярів у групи по 4–5 осіб та розповідає передісторію: «Уявіть собі ситуацію, коли в лікарні перебувають люди, які потребують пересадки донорського серця. Ніхто не в критичному стані, проте є лише одне серце для пересадки. Ваше завдання — вирішити, кому з людей слід найперше пересадити серце, а також — у якому порядку будуть проводити пересадки в майбутньому.

Подумайте та обґрунтуйте у своїй міні-групі, чому ви обрали для першої пересадки ту чи ту людину та якими критеріями керувалися, коли складали список очікування на пересадку в майбутньому. Кожній групі роздають перелік осіб, які чекають на пересадку.

На нове серце очікують:

  • 29-річний бізнесмен, який може надати лікарні матеріальну допомогу;
  • 18-річний відомий рок-музикант;
  • 10-річна дівчинка з дитячим церебральним паралічем;
  • 65-річна жінка, мама 6 дітей;
  • 33-річний священик;
  • 19-річна дівчина з наркотичною залежністю. Неодноразово хотіла покінчити життя самогубством;
  • 37-річний заступник міністра;
  • 40-річний будівельник;
  • 35-річна відома художниця;
  • 15-річна дівчина-підліток, яка з народження хворіє на СНІД.

Рефлексія:

  • Як працювалося в міні-командах? Чи було у вас багато суперечок?
  • Чи кожна людина має право на життя? Де про це вказано?
  • Чому нам важливо знати про свої права?
  • Хто має контролювати дотримання загальнолюдських прав?

«Яблуко»

Тривалість — 7–10 хвилин

Гра наочно демонструє нищівні наслідки нетолерантності, зневаги та булінгу, вчить дітей усвідомлювати наслідки своїх дій.

Тренер показує гарне яблуко та просить групу описати його — форму, колір. Тоді дістає схоже яблуко. Перше — передає групі з проханням дбайливо передавати його класом, при цьому усміхатися, говорити добрі слова один одному. Після цього тренер передає класом друге яблуко і просить робити все навпаки. Можна, за бажання, жбурляти та різати яблуко, писати всякі дурниці на поверхні, глузувати з нього, колоти іншими предметами.

Рефлексія:

  • Яке з яблук ви б хотіли скуштувати та чому? Чим відрізняються тепер два яблука? Чому одне з них перетворилося на сміття?
  • Скільки може «жити» яблуко, з яким обійшлися добре? Скільки «живе» понищене?
  • Як ця ситуація схожа на ситуації з реального життя? Чи ми так вчиняємо з людьми? Коли саме та чому так відбувається?

«Учень з інвалідністю в моєму класі»

Тривалість — 15 хвилин

Гра моделює реальну ситуацію та навчає підлітків самостійно шукати вирішення для труднощів, що типово виникають, розвиває більш позитивне ставлення до учнів з інвалідністю.

Кожній групі з чотирьох осіб роздають історію:

«Мені вісім років. Коли я народився, то бачив не лише своїх батьків, а й безліч лікарів. Ото довелося всім їм побігати, щоб я таки вижив! Але життя в мене не зовсім таке, як в однолітків. Я не можу ходити, бігати, вилазити на дерева, стрибати з гойдалки і ще сотню речей, які запросто вміють робити інші. Я дуже швидко втомлююсь і часто хворію на застуду. А ще, хоч я і їм самостійно, та це не дуже привабливе видовище, адже я не завжди потрапляю в рот з першої спроби. А коли доїдаю, страва вже холодна.

Ще я рідко дивлюся в дзеркало, щоб не бачити, який я потворний. Так, мені навіть говорили це сусідські діти, коли батьки вивозили мене на прогулянку. Зрештою, і вони звикли. Але справжня мука почалася минулого року, коли я пішов до школи. Читати та писати я навчився задовго до першого вересня. Проте в класі це потрібно було робити надто швидко, а я не завжди розумів, чого хоче від мене вчителька.

Коли мені хотілося в туалет, я не знав, що робити, бо мій візок не заїжджав до туалету, тому мама одягає на мене підгузок, яким я вже давно не користувався. На перервах я сидів у класі та спостерігав, як бігають мої однокласники. Зі мною не хотіли спілкуватися. До їдальні я також не ходив. Зрештою, після уроків я відчував страшенну втому і ще більшу самотність, ніж коли я був сам удома».

Слід уявити, що такий учень з’явився у вашому класі. Що ви будете робити, говорити, як поведетеся на уроці, на перерві? Перша група виступає від імені однокласників такого учня, друга — від імені батьків інших дітей, а третя — від учителів. Ще одна група моделює ситуацію від імені хлопця з інвалідністю.

Кожна з груп записує ймовірні труднощі, що можуть виникнути, та як їх можна вирішувати. На це відведено п’ять хвилин. Після цього по черзі презентують свої командні напрацювання.

Залишити відповідь