В Естонії, яка входить у трійку лідерів рейтингу PISA, вважають, що реформа освіти має стосуватися і методів управління школою. Що робити директору, щоб школа була успішною? На Форумі інноваційної освіти про свій досвід розповіла Гііе Ассер, директор Аннелінської гімназії міста Тарту.
Вчителі-новатори та нові підручники
Як можна говорити про якісну освіту учнів XXI століття, коли їх у школі навчають вчителі, які мислять категоріями XX століття і викладають матеріал за старими підручниками?
Так не може тривати далі. Спочатку треба з’ясувати потреби, інтереси і мотивацію учнів. І вже на цьому будувати процес навчання.
Cтарий підручник дає лише одне єдине уявлення про предмет і метод навчання. А отже — і очікуваний результат: мислити лише у встановлених рамках.
Індивідуальний підхід
Не може бути єдиного стандартного підходу до всіх учнів. В Естонії особливе значення і вагу має кожен. І кожному ми намагаємося приділяти максимум уваги. Нас дуже мало і нам не можна втрачати жодної людини. У країні лише 144 тисячі школярів.
Треба чесно визнати, що ми не ставимо своєю метою дати всім блискучу освіту — це вже залежатиме від індивідуальних здібностей кожного учня. Однак ми хочемо дати кожному правильний, хороший зміст освіти.
Це для нас головне. Наші вчителі не мають права «сортувати» учнів на кращих і гірших. Треба знайти підхід до кожного.
Необхідно культивувати відкритий спосіб мислення в дітей. Саме він дозволяє повірити, що кожна людина здатна на більше. Не можна керуватися твердженням, що якщо від природи не дано осягнути якесь знання, то нічого в дитини не вийде.
Співпраця та самостійність вчителів
Найбільший виклик сучасної школи — це співпраця вчителів всередині освітнього закладу. Адже ми хочемо створити суспільство, де люди вміють разом жити, працювати і вчитися. Вчительський колектив має бути прикладом для дітей.
До того ж коли вчителі працюють у команді, краще розкривається їхній потенціал.
Організувати таку співпрацю в школі доволі непросто. Ми працюємо командно в гімназії вже четвертий рік. Однак прийшли до цього не відразу. Спочатку довелося включати «командність» у робочий контракт як одну з умов. Тепер весь колектив об’єднаний у невеликі робочі групи, кожна з яких має свій напрямок роботи над проблемами школи.
Щочетверга ми відпускаємо учнів зі школи до другої години. А вчителі залишаються на збори, де розбирають різні шкільні ситуації, які стосуються виховання, відносин тощо. Вчительська група сама ухвалює рішення, як розв’язати ту чи іншу проблему.
Вчителі стали набагато активніше спілкуватися між собою. Тепер чимало проблем навіть не доходять до директорського кабінету, бо вирішуються по дорозі до нього. Викладачі розуміють, що самі можуть вирішити проблеми, не чекають готового рішення.
Тепер у нас немає «чужих» учнів. Усі учні стали нашими, спільними.
Відкритість для батьків і громади
Спілкування школи з місцевою громадою — ще одна важлива тема. На перший погляд, школі вигідніше працювати за закритими дверима, щоб ніхто не знав, що там відбувається. Однак це неправильно. Школа має знати, навіщо вона потрібна громаді.
Треба працювати відкрито: щоб і вчителі, і батьки одержували той результат, на який кожен сподівається. Для цього потрібні спільні зусилля обох сторін, обмін інформацією і позитивне налаштування. Батьки мають відчувати себе партнерами школи.
Менше керувати
Я багато років керую гімназією. Пройшла шлях від вчителя до завуча і директора. І тепер дійшла висновку, що керувати занадто багато не потрібно. Краще більше працювати.
Владу треба передавати всім вчителям, що працюють у школі, та учням. Адже разом із владою ви передаєте відповідальність. А чим більше відповідальних людей у школі, тим краще.
Це приносить результат. Вчителі починають читати більше педагогічної літератури, цікавляться дослідженнями. З’являється більше лідерів.
Директор, на мою думку, повинен тримати під своїм контролем тільки шкільний бюджет. А також підсумовувати й аналізувати робочий процес, мотивувати своїх підлеглих.
