М’які навички: як їх викладатимуть у пілотних школах

М’які навички — запорука успіху в 21 столітті. І саме школа повинна розвивати ці soft skills. З нового навчального року 26 українських шкіл пілотують курс соціально-емоційного навчання. Як його викладатимуть розповіла віцеголова ради ГО «ЕдКемп Україна» Олена Масалітіна під час Національної Конференції Українських Освітян. Цього року захід відбувся в онлайн-форматі. Участь у ньому взяли понад 250 вчителів із 20 країн світу. Записали для вас найцікавіші тези.

Хто навчить дитину зосереджуватися

Сучасну дитину немає сенсу просто «нафарширувати» знаннями. Важливо дати їй шанс стати щасливою, успішною, знайти своє місце в цьому мінливому світі. Чого лиш варта така навичка, як тривале зосередження уваги?

У цифровому світі забагато інформації, моментів, що відволікають, спокус. Якщо дитина не може концентруватися, вона не здатна успішно навчатися, виважено та критично підходити до будь-якої новини, ефективно працювати. І навіть у стосунках це стане перепоною. Адже кожному хочеться від близьких саме уваги. Інколи її не надають не тому, що ставляться легковажно, а тому, що не вміють зосереджувати увагу навіть на стосунках, почуттях, іншій людині. Чи може вчитель навчити цього? Чи ставлять перед собою батьки таке завдання?

«Увага йде рука об руку з любов’ю» — так написали Деніел Гоулман та Пітер Сенке ще у 2014 році у книзі «Потрійний фокус». Там ідеться про аналогічні речі: як по-новому навчати дітей, з акцентом на нові виклики, з якими людство раніше не стикалося. Деніел Гоулмен також широко відомий як автор книги «Емоційний інтелект». Він досліджував, які саме soft skills потрібно розвивати в сучасних дітях, щоб дати запоруку життєвого успіху. Переймаючись цим, він став автором програми CASEL — проєкт на підтримку академічного, соціального та емоційного навчання. В Україні він відомий як СЕН, тобто соціально-емоційне навчання.

Управляти емоціями не означає притлумлювати їх

На думку авторів, потрібна була нова етика, яка не суперечить жодній релігії світу, базується на найкращих цінностях та є переконливою також для нерелігійних людей — світська мультикультурна етика.

Далай-лама XIV, який вважає, що освіта має стати релігією сучасного світу, долучився до її створення. У шкільному предметі соціально-емоційного навчання немає нічого, власне, релігійного. Йдеться про інше: психологічний та етичний курс легко адаптується до особливостей і традицій будь-якої країни. Він робить акцент на тому спільному людському, що є в усіх нас.

Цю програму понад 30 років викладають у різних країнах світу. І цей досвід доводить: роль вчителів надважлива.

Уперше вводити до шкільної програми соціально-емоційне навчання почали у Великій Британії, але згодом проєкт закрили. Чому? Бо педагоги не змогли донести до дітей те, що малося на увазі. Адже навіть позиція вчителя для втілення курсу має відрізнятися від звичної для нас. Учитель виступає в ролі фасилітатора, який нічого не нав’язує, а лише координує процеси у класі. Навіть єдиної правильної відповіді на більшість питань не існує. Коли йдеться про самопізнання, власні цінності та бажання, у кожної дитини своя правда. Важливо лише навчити її дослухатися до себе, до близьких та відчувати себе свідомим членом команди, громади, соціуму.

А ще чимало залежить від того, наскільки вчителі самі відкриті до усвідомлення почуттів. Наприклад, можна почути від деяких педагогів та батьків, що треба керувати почуттями, тобто тримати себе в руках. Під цим зазвичай розуміють, що негативні емоції не можна проявляти.

Утім, курс навчає розуміти й конструктивно реагувати на свої емоції, а не притлумлювати їх чи відмовлятися від почуттів. Можливо, і деякі культуральні традиції (наприклад, схильність британців не виявляти емоції публічно) завадили три десятиріччя тому успішно впровадити курс. Але в інших країнах освітяни перейняли досвід, спробували в окремих школах і результати більш ніж задовольнили.

Знизити булінг на 10%

Нині 13 тисяч освітян беруть участь у 145 програмах соціально-емоційного навчання. 96% упевнені, що ці заняття підвищують емоційно-етичну компетентність.

Нещодавно вчені вирішили підсумувати ефект, який дає таке навчання. Загалом було проведено понад 213 досліджень, у яких взяли участь 270 тисяч школярів. Експерти встановили, що успішне проходження курсу позитивно впливає на навчальні досягнення:

  • покращує успішність на 11%;
  • підвищує бажання навчатися у школі на 10%;
  • поліпшується поведінкова адаптація (розв’язання конфліктів у класі);
  • випадків булінгу стає менше аж на 10%.

Також перевірили, чи вкладені у розвиток програми кошти не витрачаються дарма. Виявилося, ефективність висока: кожен вкладений 1$ повертається 11$ (дослідження американського Університету штату Пенсильванія та Фонду Роберта Вуда 2017 року).

Також дослідники виявили довготерміновий вплив: емоційне здоров’я стає міцнішим у дітей, які у школі розвивали емоційний інтелект. У них нижчий рівень депресії, тривожних розладів та соціальної ізоляції. Такі люди мають вищу стресостійкість. 

Пандемія зумовила новий акцент

Розвиток стресостійкості — пункт, який робить СЕН актуальним за часів пандемії. Нині дослідження та опитування регулярно доводять: людям потрібні навички протистояння стресу. Скажімо, чверть респондентів з Німеччини (з 540 осіб) та Великої Британії (з 240 осіб) повідомили, що психологічно почуваються гірше, ніж до COVID-19. У Британії, де публічний вияв почуттів не схвалюється, і частина людей звикли не зважати на свої емоції, загальний психологічний стан учасники оцінили як нижчий, ніж у Німеччині. Серед основних симптомів після карантину: тривога, страх натовпу, відкритого простору (вірус у багатьох асоціюється саме з порушенням соціальної дистанції чи перебуванням поза домівкою). Також дослідження доводять, що діти найбільш вразливі для таких переживань.

Саме тому, усвідомлюючи виклики пандемії, фахівці Університету Еморі (Атланта, США) розробили СЕЕН (СЕН 2.0, куди включили ще етичне навчання). Таку програму планують ввести в Україні. Зараз до пілотного проєкту приєдналися 26 українських шкіл. Пілотування затверджено Міністерством освіти і науки. Опікуються пілотом широко відомі фахівці. Експертка з психології — Світлана Ройз, експертка з освіти — Лілія Гриневич.

Вводять СЕН як окремі уроки або інтегрують вправи з іншими шкільними предметами майже 200 вчителів. До слова, регулярність важлива, тож навіть п’ятихвилинні вправи на пізнання себе та інших (скажімо, у початковій школі у рамках інтегрованого курсу «Я пізнаю світ») вже дають ефект.

Навіщо це потрібно?

Програма соціально-емоційного та етичного навчання — це процес, за допомогою якого діти набувають знання, погляди та навички для:

  • формування здорової особистості;
  • розуміння емоцій і управління ними;
  • постановки й досягнення особистих та колективних цілей;
  • відчуття та виявлення співпереживання до інших;
  • встановлення та підтримки позитивних взаємин;
  • прийняття відповідальних рішень.

Автори програми підписали меморандум про співпрацю з ГО «ЕдКемп Україна». Організація вже переклала методичні матеріали для викладання учням різного віку. Два для початкової школи (для 1–2-х та для 3–4-х класів), по одному для базової та старшої школи (на стадії редагування). Перекладачка Наталя Валевська дала змогу українським вчителям отримати доступ до книг дослідницького Університету Еморі. Також на допомогу педагогам, які хочуть інтегрувати елементи уроків чи проводити уроки, переклали безкоштовний вступний онлайн-курс. Невдовзі ділитиметься досвідом з українськими вчителями сертифікована команда фасилітаторів, яка вже пройшла навчання англійською мовою в Університеті Еморі.

Читацька зала бібліотеки Роберта Вудраффа. Бібліотека входить у Топ-10 найкращих університетських бібліотек США

«Яка я, виявляється, цікава!»

Інститут лідерства, інновацій та розвитку провів соціологічне дослідження по Україні щодо готовності до впровадження соціально-емоційного навчання у школах. Результати свідчать, що вчителі та батьки усвідомлюють необхідність такого навчання. 

Чого навчають заради розвитку soft skills? Ось основні розділи: відточування уваги, співпереживання та етична чутливість, стійкісно- та травмоорієнтовані практики, усвідомлення взаємозалежності та системне мислення (компонент якого — критичне мислення), недискримінація та справедливість.

До прикладу, недостатньо казати учням, що не можна битися. Важливо навчити їх усвідомлювати, що з ними відбувається. Не можна перекладати на дитину всю роботу із саморегуляції, вимагати лише результату. Треба допомогти розпізнати, чому виникло таке почуття, як, наприклад, гнів, чому захотілося когось ударити, як із цим обходитися.

Три рівні (особистісний, соціальний, системний) і три принципи (усвідомленість, співпереживання (і до себе, і до інших), залученість) дають у результаті всі навички, які може  розвинути дитина в рамках програми. Скажімо, співпереживання на різних рівнях розглядається як:

  • співпереживання собі (адже зрозуміти іншого можна, лише коли вмієш добре рефлексувати, пізнавати себе);
  • емпатія до іншого;
  • системне мислення та усвідомлення власного внеску в загальний результат (це наша спільна справа).

Наприкінці курсу учні готують підсумковий проєкт: «Робимо світ кращим».

Одна з учительок пригадувала, як першокласниця після таких вправ сказала: «Яка я, виявляється, цікава!» А старшокласники, які нервують перед контрольними, нагадують одне одному про здорові способи долання стресу, а не пропонують цигарки. І ці моменти — результат більш промовистий, ніж будь-які показники.

Поділитися цією статтею