Як зрозуміти власні емоції? Підказка від нейробіологів

«Пейзаж із грозою» Ніколи Пуссена

Національний Художній Музей України та Академія нейронаук Beehiveor взялися розгадати таємницю — як люди дивляться на мистецтво і що вони при цьому відчувають. Вони спільно проводять eye-tracking дослідження у залах музею, щоб зрозуміти, як відвідувачі сприймають художні твори і реагують на побачене. Спеціальні технології дозволяють відстежити рух очей відвідувачів. Поки експеримент триває, мистецтвознавиця Ольга Балашова та нейробіолог Сергій Данилов розповідають, як мистецтво здатне наблизити нас до розуміння власних емоцій.

Ольга Балашова

Мистецтво працює з емоціями — саме за це ми його любимо. Можемо нічого не знати про автора чи епоху, але коли дивимося на твір мистецтва, відчуваємо емоції, і це однозначно нам подобається. Навіть якщо це емоція страху чи агресії, ми переживаємо їх у ситуації повної безпеки — у музеї чи картинній галереї. Саме через мистецтво ми здатні розвивати власну чуттєвість.

Сергій Данилов

Є думка, що ми живемо у час, коли загалом люди не переживають достатньої кількості емоцій. Адже усі емоції були створені еволюцією, як програми для швидкої оцінки ситуації і захисту. Чому останні 50–60 років постійно зростає частота тривожних розладів і панічних атак? Тому, що ми більше не зустрічаємося із тими небезпеками, для яких були біологічно запрограмовані. Тому мистецтво — це один зі способів витягнути з себе ті почуття і емоції, з якими в реальному житті ми рідко зустрічаємось.

Що таке емоція?

Сергій Данилов


Наука про емоції почалася із Дарвіна і його статті про вираження емоцій у людини і тварин. Він першим висунув ідею, що є базові емоції, які однакові у людей та інших тварин. Базова емоція, з якої розвинулася посмішка людини — це «субмісивна демонстрація»: коли мавпа демонструє сильнішій за себе особині, що вона підкоряється. Посмішка людини також у своїй основі спрямована не те, щоб знизити рівень агресії у групі, це демонстрація миролюбства. 90 % жестів, які використовують мавпи і діти — однакові. Інший приклад: незрячі і зрячі спортсмени у момент тріумфу і гордості використовують однакові жести — отже, вони переживають базову емоцію і показують універсальне її вираження.

Але, якщо віримо, що можемо прочитати емоцію з міміки, виникає проблема. Коли комп’ютерна програма намагається зчитати емоції людини на фото, вона не здатна цього зробити адекватно. Емоції — дуже складне явище. Перш за все, емоції не існує як окремого механізму у мозку людини. Емоція — це частина алгоритму прийняття рішення. Її суть не у тому, щоб викликати якесь почуття, а у тому, щоб запустити стратегію поведінки. Як ми вирішуємо, чи щось для нас є красивим чи потворним? Ми інстинктивно хочемо або наблизитися до об’єкта, або віддалитися. Це і є механізм роботи емоцій.

Як художники маніпулюють нами

Ольга Балашова


Художники значно краще розпізнають емоції. У 1918 році режисер Лев Кулешов зняв фільм «Проєкт інженера Прайта». Це була перша стрічка, створена за допомогою монтажу. Режисер сидить за монтажним столом і виявляє, що склеюючи 2 різні кадри, між ними може виникати якась третя емоція, якої не було на жодному з кадрів. Це назвали «ефект Кулешова», адже режисер відкрив те, як працює наша чуттєвість. Він узяв одне обличчя людини і вставив між ними третій кадр — їжу, дитину у труні чи красиву жінку. І глядач, навіть знаючи, що обличчя героя не змінюється, відчуває, що його погляд має різні емоційні стани: десь він загрозливий, десь скорботний.

Сергій Данилов


Це відкриття важливе ще й тому, що показує, як людина взаємодіє не з реальністю, а симулює її у своєму мозку: ви знаєте, що обличчя героя однакове на всіх кадрах, але ви вважаєте, що воно виражає різні емоції. Наш мозок працює із симуляцією, а художник зрозумів цей принцип і тепер може маніпулювати вами.

Ольга Балашова


Французький художник Нікола Пуссен першим в історії мистецтва здогадався, що за допомогою пейзажу можна налаштувати глядача на потрібний настрій. Природа здатна виражати духовні почуття і переживання зображених на картині героїв, вважав він. Картина «Пейзаж із грозою» — це історія трагічного кохання Пірама і Тізби — це такі собі Ромео та Джульєтта, вони на першому плані картини, але їх не одразу помічаєш, бо увага прикута до пейзажу. Тривожний настрій грози, неспокій неба — ми розуміємо, що тут відбувається якась драма. Справді, за сюжетом, це закохана пара, сім’ї яких ворогують, і зрештою вони обоє загинули.

Звісно, художник міг би показати усе це через міміку героїв, але він зрозумів, наскільки пейзаж може бути потужнішим ретранслятором настрою картини. Він ніби відводить камеру на широкий план, дає глядачеві можливість відчути загальний емоційний стан роботи, а потім спрямовує погляд на героїв — саме так він готує нас співпереживати трагедії закоханих.

Сергій Данилов


Чому вигляд грозового неба викликає у нас тривогу і переживання? Тому, що усі емоції тілесні — ми знаємо із власного досвіду: якщо буде гроза, ми намокнемо, буде сильний вітер. Завдання емоцій — підготувати організм до задачі, яку ми маємо виконати, саме тому, коли бачимо на картині грозу, відчуваємо тривогу. Емоція народжується раніше, ніж ми її усвідомлюємо.

Чому мистецтво — найважливіша гра

Сергій Данилов


Чим дитинча тварини принципово відрізняється від дорослої особини? Дитинча грається. У більшості тварин є чітко виражений ігровий період. Маленькі щуренята починають гратися від народження і майже повністю перестають це робити до 70 дня життя. Людина здатна грати і гратися незалежно від віку.

Якщо подивитися на гру тварин, то вони мають спеціальні жести запрошення до гри — тобто тварини розуміють, що це буде не по-справжньому. Гра — це поведінка, що не має стратегії. Для чого тоді існує гра? Через гру ми пізнаємо світ, вона ніби змушує нас вивчати його. 15-хвилинна гра змінює у мозку тварини активність величезної кількості генів. Іншими словами, коротка гра дитинчат тварин змушує їхній мозок рости. Тобто, гра — це сигнал для мозку: усе чудово, мені добре, я можу досліджувати світ. А це пов’язано із однією з найважливіших емоцій — радістю.

Відомий воротар збірної Італії Джанлуїджі Буффон мав депресію у віці 25 років. Зі своїм станом він упорався, коли випадково прийшов у музей і побачив картину Марка Шагала «Прогулянка». Про це він написав у своєму щоденнику, який нещодавно вийшов друком. Завдяки картині, він поглянув на якусь частину своєї реальності по-іншому, згадав що значить бути дитиною, як бути щасливим. Тож, єдиний спосіб захистити дитину від будь-яких травм і потрясінь у житті, це дати їй свободу гратися.

Ольга Балашова


За великим рахунком, усе мистецтво — це гра: постійне програвання альтернативних ситуацій, які художники оформляють у певне повідомлення, висловлювання. Сьогодні музеї сучасного мистецтва — це простір, де ми можемо програти сценарій. Він не завжди приємний, але дає нам пережити почуття, які готують нас до реального світу, і щоб у ньому ми не повторили цих страшних сценаріїв. Прикладом може бути інсталяція «Особистості» художника Крістіана Болтанскі, який часто звертається до теми Голокосту. Це складна тема, і художник кидає нам своєрідний виклик: пропонує пережити це відчуття у безпечному просторі музею. Він викладає величезну кількість вживаного одягу, який зберігає зв’язок, пам’ять про людей, які носили цей одяг. Таким чином глядачі отримують дуже глибоке і потужне переживання, але оскільки це музей, то ці складні відчуття

Можна розділити і обговорити із близькою людиною чи працівником музею. Над горою речей він ставить кран у вигляді руки — ніби фатум, який вихоплює із купи річ і кидає її у простір залу. Це дуже сильний образ, який дає нам змогу пережити цю тему не на рівні знання чи розуміння події, а на рівні відчуттів і самої суті події.

Ерік Кендел (нейробіолог, Нобелівський лауреат з медицини та фізіології 2000-го, чиї батьки походять із України) у книзі «The Age of Insight» («Век самопознания») пише: «Несвідомо копіюючи пози, зображені на картині, глядач отримує доступ за лаштунки театру емоцій художника, і тіло глядача стає сценою, на якій розігрується вистава». Здається, це і є ключ до розуміння того, як працює мистецтво: воно встановлює комунікаційний канал між художником, який здатен бачити, відчувати і співпереживати більше, ніж ми, і нами, глядачами. Через посередництво мистецького твору ми стаємо здатними відчути те саме.

Залишити відповідь