25 лютого відзначаємо день народження Лесі Українки. У шкільній програмі авторку часто презентують як доньку Прометея або, за словами Івана Франка, «єдиним мужчиною нашого письменства». Ми поглянули на життя Лесі Українки очима сучасного підлітка і переконалися: у них значно більше спільного, ніж може здатися зі шкільних підручників. Зібрали 5 фактів про Лесю, що наближують поетку до сьогоднішніх тінейджерів.
Дитинство із татом у декреті
Тато у декреті — досі рідкість і дивина для українських реалій. Для родини Олени Пчілки та Петра Косача це було нормою ще наприкінці ХІХ століття. Коли в подружжя народилася друга дитина — Лариса, Олена Пчілка занедужала на анемію, молока для немовляти не вистачало. Можливо, сучасні лікарі назвали б це післяпологовою депресією. Хай там як, Ольга Петрівна поїхала лікуватися в Європу на пів року. А Петро Косач залишився вдома з двома малими дітьми. Щоб належно за ними доглядати, він узяв відпустку на роботі і самостійно годував Лесю коров’ячим молоком, розведеним з водою. Деякі дослідники навіть вважають, що Леся могла заразитися туберкульозом саме від коров’ячого молока в ранньому дитинстві, проте наукових доказів ця теорія не має. Важливо те, що ще 150 років тому родина Косачів мала сімейні традиції та ролі, які сьогодні є звичними для багатьох європейських країн.
Лариса Косач навчалася дистанційно
Усі діти подружжя Косачів отримували початкову освіту вдома. Для них письменниця, перекладачка та видавчиня Олена Пчілка сама перекладала українською найвідоміші дитячі твори світової літератури. Про домашнє навчання в родині Косачів писала у спогадах наймолодша сестра Лесі Українки, Ізидора: «Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми… Коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі і провини не карала». Педагогічні погляди Пчілки близькі за духом до реформи НУШ з її дитиноцентризмом і пріоритетом відповідальності, а не примусу. Після такої ґрунтовної домашньої підготовки брати та сестри Лариси продовжували навчання в гімназіях. Леся ж через хворобу, яка дала про себе знати, коли дівчинці було 10 років, і надалі навчалася вдома. Це був аналог дистанційної освіти в реаліях ХІХ століття: у Лесі були приватні вчителі з грецької та латини, мати допомогла їй опанувати французьку та німецьку, дівчинка брала уроки гри на фортепіано в Ольги О’Коннор, дружини Миколи Лисенка. Результатом такого навчання стала енциклопедична освіченість Лесі Українки: вона володіла сімома іноземними мовами, майстерно грала на фортепіано, брала уроки живопису у школі Мурашка.
Леся Українка захоплювалася культурою Давнього Сходу
Сучасні підлітки практикують йогу та медитації, ходять на майстер-класи з мехенді та планують ретріти в Індії. Леся Українка також захоплювалася культурою Давнього Сходу, і робила це з притаманною їй глибиною та ґрунтовністю. У 19 років вона взялася написати підручник з історії східних народів для дітей. У листі до свого дядька Михайла Драгоманова в той час вона пише: «Одно лиш мене тішить, що вже наші люди зачинають більше думати про власну освіту, а не вдовольняються самою казенною наукою…» Невдовзі Драгоманов стане для Лесі тим, кого ми б сьогодні назвали ментором: у листах він дає своїй племінниці методичні поради, як написати дитячий підручник, надсилає їй класичні праці з цієї теми французьких та німецьких авторів. Зрештою, Леся написала не просто підручник, а справжню хрестоматію, для якої переклала частини з Рігведи, Бгагават-Гіти та багатьох інших творів. Книжка написана короткими простими реченнями, адже Леся розуміла, для якої цільової аудиторії вона призначена. Працю перевидали у 2008 році, тож за підручником Українки можна вивчати східну культуру і зараз.
Вийшла заміж попри спротив матері
Бунтарський дух Лесі Українки ріднить її з усіма сучасними тінейджерами. Іти проти усталених норм та поглядів батьків Леся не боялась. У 1901 році вона зблизилася із Климентом Квіткою, правознавцем, етнографом та фольклористом. Він був на 9 років молодшим від поетеси і зовсім без статків. Проте Леся Українка не дуже переймалася формальним визначенням їхніх стосунків, у листі до Кобилянської писала: «Я не знаю, якою буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одне одному».
Сьогодні ми б назвали ці стосунки цивільним шлюбом, який тривав близько 5 років, аж поки Леся та Климент обвінчалися у 1907 році. Олена Пчілка завжди була проти цього шлюбу, тож і вінчання пройшло без свідків і гостей, а батьків Леся Українка сповістила про подію листом. Подружжя навіть відмовилося від фінансової допомоги Косачів, тож в останні роки життя Леся Українка бралася за різні фрілансерські роботи — переклади та репетиторство.
Труну з тілом поетеси несли 6 жінок
Леся Українка померла у Сурамі, селищі в Грузії, у 1913 році. Поховання в Києві проходило під суворим наглядом кінної поліції. Влада боялася, що похорон може перетворитися на український національний мітинг, тому заборонили прощальні промови та перечитали написи на поховальних вінках. Попри це провести поетесу в останню путь зібралися сотні киян. Перед самим Байковим кладовищем труну на плечах взялися нести 6 жінок — подруги письменниці та відомі українські діячки. За спогадами учасників поховання, натовп ще довго стояв біля могили поетки, виказуючи тим самим протест проти заборони промов. Таким чином похорон Лесі Українки перетворився на справжню масову акцію, яку не змогли зупинити навіть жандарми на конях.
