#ЛітДвіж: Як українські класики почали усміхатись

Леся Українка, Іван Франко, Остап Вишня та інші класики української літератури почали усміхатися. Проєкт «ЛітДвіж», втілений HAVAS PR за підтримки ГС «Освіторія» та видавництва «Ранок», створив 12 оновлених портретів українських письменників і письменниць. На них вони безжурні та сучасні. Проєкт «ЛітДвіж» доводить, що українська література — це двіж, який надихає та качає. Хочете переконатись? Ми зібрали факти про 12 українських класиків, якими можна зацікавити дітей.

Іван Франко — трудоголік і поліглот

Хлопчик із села Нагуєвичі здобув блискучу освіту — у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах. Пересічному українцеві сьогодні не вистачить життя, щоб переписати від руки все, що написав Франко. Його працездатність дивує та надихає: він є автором 6 тисяч творів, з них 3 тисячі — наукові праці та статті. Франко перекладав твори з 19 мов. А ще саме він вигадав слово «привид», без якого годі уявити розваги чи пранки сучасних підлітків.

Григорій Сковорода — аскет і просунутий педагог

Хочете навчитися стильного мінімалізму та наповненості буття — подивіться на Савича. Аскет-вегетаріанець, що завжди ходив пішки та спав чотири години на добу. У його торбині за спиною — сир пармезан, дорогий і в часи Сковороди, люльки з якісним тютюном та модні окуляри, а ще Біблія і сопілка. Сковорода вчителював своїми методами: поважав особистість учня, навчав пізнавати себе і знаходити свою «сродну працю», що робить людину щасливою.

Іван Котляревський — промоутер української мови

Тільки уявіть: надворі 18-те століття, люди розмовляють однією мовою, а пишуть іншою, що вже давно неактуальна. Розставити крапки над «і» наважився Іван Котляревський — написав перший твір українською народною мовою. Та ще й поєднував письменницьку діяльність із військовою справою: брав участь у російсько-турецькій війні, а під час наступу Наполеона організував козацький полк.

Тарас Шевченко — видатний поет, художник та пранкер

Успіхам Тараса Шевченка сьогодні позаздрив би чи не кожен письменник. Його перший «Кобзар» містив лише 8 творів, і всього за два тижні збірка розійшлася накладом у тисячу примірників. Сучасники Шевченка згадують його як затятого пранкера: якось Тарас Григорович прийшов до Костомарова, а той зачинив перед ним двері — мовляв, зараз хоче працювати, бо в ресторані поверхом нижче за годину почне волати музика. Шевченко спустився до закладу, заплатив музикантам гарні гроші, щоб ті почали на годину раніше.

Іван Нечуй-Левицький — загадковий геній-дивак

Іван Нечуй-Левицький разом з Кулішем та Пулюєм першими переклали Біблію українською мовою. У побуті був справжнім диваком: гуляв незмінним маршрутом Києва, завжди з парасолькою, був настільки пунктуальним, що кияни звіряли за ним годинники. Понавигадував купу нових слів, які ми сьогодні вживаємо мало не щодня — наприклад, «самосвідомість» та «світогляд».

Леся Українка  аристократка, сильна та незалежна поетка

Леся Українка жодного дня не була ні в дитсадку, ні в школі, ні в університеті. Але навчилася читати в 4 роки, а в 9 вже писала вірші. Її навчала мама, письменниця Олена Пчілка. Леся Українка знала з десяток мов, стала перекладачкою, літературним критиком, написала підручник з історії. Саме завдяки їй було вперше записано голоси лірників та кобзарів.

Микола Хвильовий — ідейний стрижень доби

Хвильовий поставив питання, які турбують нас досі: хто ми — малороси чи українці? Європа чи Росія? Колонія чи держава? Відповіді на ці питання знаходимо в його памфлетах. Звісно, радянська влада не могла не стежити за «ідейним» Хвильовим: усі стіни квартир письменницького будинку «Слово» у Харкові були напхані приладами для прослуховування. Щоб розмовляти не пошепки, а вільно, письменники регулярно ходили в ліс, нібито на полювання.

Олександр Довженко — «поет кіно»

Довженко вивчився на вчителя — викладав фізику, природу, історію, географію, естетику та гімнастику. Потім воював і мав би бути двічі розстріляним. Потім працював журналістом, дипломатом, ілюстратором, карикатуристом. Але одного дня бере валізу і їде в Одесу на кінофабрику — здійснювати свою мрію. Левіс Джекоб в «Історії американського фільму» називає Довженка «першим поетом кіно», а Чарлі Чаплін мріє познайомитися з Олександром. Фільм Довженка «Земля» входить до 12 найкращих у світовій історії кінематографу — стрічку вивчають у Голлівуді.

Остап Вишня — гуморист-«мільйонер»

Остапа Вишню називали «мільйонером», адже його книги видавалися мільйонними тиражами, а йому приходили мішки листів із подякою і вірою в його творчість. Про його почуття гумору ходять легенди: одного разу на полюванні його друг застрелив зайця, а як взяв до рук, то знайшов у роті тваринки записку: «Навіщо ж ти мене вбив?» Уявляєте ефект? То була витівка Вишні.

Ольга Кобилянська — інтелектуалка та емансипантка

П’ятеро її братів навчалися в університеті, а от дівчатам того не потрібно було — як тоді вважали. Тож Ольга займалася самоосвітою: самотужки на слух навчилася грати на фортепіано, сама заробляла собі на життя, на власні кошти купила будинок. Одна з перших в українській літературі пише про «нових жінок» — незалежних та самодостатніх інтелектуалок.

Павло Тичина — засновник «кларнетизму»

А ви знали, що професори Гарвардського університету висували Павла Тичину на здобуття Нобелівської премії у 1967 році? Тичина вивчив і перекладав із майже 20 мов, грав на багатьох інструментах та навіть навчав музичної грамоти відомого диригента Григорія Вірьовку. Завдяки поєднанню музики, живопису та поетичного слова у збірці «Сонячні кларнети» навіть виник окремий термін — «кларнетизм».

Микола Куліш —  драматург-новатор

Малий Микола був таким здібним учнем церковно-парафіяльної школи, що місцева громада організувала краудфандинг: інтелігенція зібрала 100 карбованців, щоб хлопець зміг продовжити навчання. Згодом Куліш став блискучим драматургом-новатором. У своїх п’єсах добряче підколював усіх, особливо українських селян, які переїхавши до міста переходять на російську, до того ж неграмотну.

Залишити відповідь