Іспанці — найемоційніші люди в Європі, за даними світового рейтингу емоційності Інституту Геллапа. Це не лише спадковість, а й досягнення шкіл. Усі ланки освіти в цій країні зобов’язані розвивати емоційний інтелект учнів. Тут вчать, що вчителі вразливі, а гнів треба поважати! Батьки та педагоги з інших країн розповідають про свій досвід у нашому спецпроєкті «Як вони навчають».
У більшості вчителів — високий EQ
Педагог, психолог, викладач Мадридського університету Комплутенсе Бегонья Ібаррола стверджує у своїх відкритих лекціях, що іспанська школа розквітла в останнє десятиріччя, бо дбає про розвиток емоційного інтелекту. Експертка якраз навчає майбутніх педагогів, як на уроках з будь-якого предмета підвищувати EQ (емоційний інтелект) учнів. Систему підготовки вчителів вважають другою у світі за ефективністю. Її суперсила в тому, що спочатку педагоги розвивають власний емоційний інтелект. І не лише для того, щоб краще розуміти дітей або керувати своїми почуттями. В Іспанії вважають, що неемоційний вчитель не зможе зацікавити учня. Коли нейробіологія не була розвинена, навчання вважалося інтелектуальним процесом. Тепер кажуть, що емоції — клей спогадів. Матеріал залишається в пам’яті дитини, лише якщо вразив її. Згідно з опитуванням, 94% вчителів переконані, що розвиток EQ підвищує їхній професійний рівень. А вище середнього або високий рівень EQ діагностовано у 89% випускників педагогічних факультетів в Іспанії, які пройшли перевірку.
Найперспективнішим методом для розвитку EQ пані Бегонья вважає сторітелінг. Історії мають дати дітям змогу безпечно пережити сильні емоції. А спонукати до самоусвідомлення та встановити довірчий контакт допоможуть питання на кшталт: «Вам траплялося щось подібне? І що ви робили та відчували?»
У школу — в 3 роки
Найбільше в іспанських школах вражає те, що вчитися діти йдуть з 3 років. Так вважає українка за походженням Юлія Морська, яка живе в Севільї (Іспанія). Її 10-річна донька вже сім років ходить там до школи.
Infantil для дітей 3–6 років нагадує дитсадок. Але ці групи розташовані в одному приміщенні з початковою школою Primaria та становлять один заклад освіти, де діти навчаються аж до 12 років. Тут навіть буває шкільна форма: однакові халатики, комбінезони. Рухливі ігри, креативні й тактильні вправи поєднуються з навчанням читання, письма та лічби. Без цих знань до початкової школи не беруть. Малюки зазвичай з планшетами опановують навчальні ігри та спеціальні програми. І розвиток EQ відбувається згідно з освітніми стандартами цього регіону Іспанії.
Від гри із дзеркалом до пантоміми
Навіть у групі для трирічних вчать гратися з дзеркалом, кривлятися перед ним, за описом зовнішності знаходити однокласника. І все це не заради розваги, а щоб розпізнавати емоції та розвивати міміку і жести. До слова, жестикулюють дорослі іспанці втричі частіше, ніж інші європейці (окрім темпераментних італійців та греків).
У 3 роки вчать перші правила комунікації: вислуховувати, чекати черги, гідно сприймати програш у грі. Щойно зароджується мова, діти мають казати: «Я радію», «Я злюсь», «Мені сумно», «Мені страшно». Найбільша провина для малят — посміятися над почуттями однолітка. Заборонені навіть казки, де висміюють боягузів та ледарів. Адже навчати можна заохоченням та позитивним прикладом, а відвертість дитини щодо власних емоцій — велика цінність.
У 4 роки малят вчать керувати та підкорятися в грі, правил спілкування. А ще дбати про себе: розслаблятися під приємну музику під час години релаксу (денного сну тут немає). Діти також опановують «спільне регулювання емоцій»: малюк має сам просити вихователя заспокоїти себе.
Старших учнів Infantil вчать пантоміми і театралізації, тренують звертати увагу на характери, особливості однолітків та поважати відмінності.
Учителі — маленькі та вразливі?
Те, чого навчають в іспанських початкових школах, може шокувати. Адже «слухняна дитина» там не комплімент. Із 6 років привчають встановлювати з однолітками свої правила в класі та взагалі орієнтуватися на групу. Скажімо, парти стоять квадратами, щоб група з чотирьох-шести дітей бачили одне одного. І нікого не бентежить, що частина класу сидить спиною до вчителя, бо він не за столом, а весь урок ходить по класу.
А ще… тут підривають авторитет дорослих. Саме так здається спочатку після розповіді пані Юлії. Скажімо, у підручнику написано, що ніхто не знає всього про батьків, адже ми не можемо читати думки. Що вони насправді думають? Про що шкодують? Чого бояться? Про що сумують? До слова, підручники початкової школи схожі на яскраві комікси з наклейками.
Ось ілюстрація з підручника, де люди з підписами «Тато», «Мама» та стрічками на кожному «Я не ідеальний». А ось намальовано клас, де біля кожного учня написано, чого він боїться. У вчителя — страх бути нудним. Несподівано? А як вам така цитата: «Може здаватися, що ти малий, а тебе оточують великі, важливі люди. Але згадайте гігантський Альдебаран і зрозумієте, що вчитель, батьки, мільйонери, відомі особи — всі маленькі. Альдебаран міг би подумати, що всі ми — мурашки, які снують крихітною планетою».
Іспанці вважають: батьківська чи вчительська влада — про страх, а не про довіру. Натомість емпатію розвиває усвідомлення, що доросла людина теж уразлива, робить помилки та інколи потребує підтримки.
Накази щодо ланчбоксів та парти на пляжі
Незвичним є й акцент на психологічному та фізичному здоров’ї. В Іспанії прийнято, щоб усі учні обідали в школах, пили там фреші, а на ланчі приносили перекуси… за розкладом. Якщо сьогодні у всіх сир, завтра — йогурт та фрукти. І немає нерівності, і здорове харчування. Але коли вчителі надсилають мамам повідомлення, що класти в ланчбокси, а потім їх перевіряють, це незвично.
Після обіду в учнів і вчителів двогодинна сієста. Можна сходити до танцювальної зали, бібліотеки, кімнати відпочинку. А для 1–2-х класів на цей час наймають аніматорів!
У щоденнику типові записи — про здоров’я та почуття. Скажімо, батьки можуть написати вчителю, що дитина не виспалася або засмучена, бо посварилася з братом.
В Іспанії за часів пандемії популярними стали уроки просто неба, у парках та на пляжах. Є школи, які навіть зайняли територію пляжу та розставили там парти, повідомляє агентство Reuters.
Зоопарк емоцій та лепбук про себе
Хоча в початковій школі в кожного класу один вчитель, один кабінет, ці 6 років — не однакові. Вони поділені на три цикли з різною метою навчання: початковий, середній та випускний.
Для учнів 6–8 років щодо EQ головне: збільшити словник емоцій до кількох десятків. Дорослі прагнуть, щоб дитина брала під контроль свої емоції, але не можна керувати тим, чого не знаєш. Наприклад, вчителі регулярно запитують дитину, чи дуже вона радіє чи лише трохи? Боїться чи панікує? Смайликів для визначення настрою в рази більше, ніж в американській чи українській школі. Адже окрім самої емоції треба оцінити рівень її інтенсивності.
На суспільствознавстві, яке вивчають з першого класу, окрім того, що вчать права дітей, професії, установи, грають у зоопарк емоцій. Скажімо, гнів — лев, який ричить, бо не сталося так, як бажалося, або відбувається те, чого не хочеться. Дитину вчать: життя часто підводить, прийми це та рухайся далі. Нудьга — медуза, яку варто цінувати, бо вона демонструє, що саме конкретна людина не любить робити.
Учні роблять лепбуки «Я», присвячені їм самим, із розділами: ідеї, настрої, фантазії, сподівання, страхи, плани, тіло, стосунки.
Малювання та музика — теж предмети, на яких не забувають про EQ. На музиці вчать не лише співати, а й грати на флейтах, ксилофонах, скрипці, дудці. Малюють часто всім класом з натури на вулиці, вчаться передавати кольорами почуття.
Мистецтво для іспанця — святе. Тож якщо учень добре вчиться, але зовсім не може малювати чи не володіє музичним інструментом, його залишають на другий рік.
У переліку справ: обійняти цуценя
Середній цикл початкової школи: регулювання емоцій та протидія стресу. Правильно виражати почуття означає відповідати двом вимогам: щоб вони не завдавали шкоди іншим та самій людині (якщо їх придушувати, це шкодить здоров’ю). Учитель може сказати: «Я поважаю твій гнів, але що ти з ним робитимеш?» Керувати емоціями — така сама навичка, як плавати, переконані іспанці. Але якщо її немає, не можна вимагати, щоб учень спокійно вирішував конфлікти.
Заспокоюватися теж вчать, щоб подбати про себе, а не щоб не заважати іншим. Діти 8–10 років досліджують, що допомагає кожному з них знімати стрес та як отримати позитивні емоційні враження. Окрім цікавих екскурсій та відпочинку на природі, школярі записують у перелік справ такі важливі завдання: подивитися на зірки, обійняти цуценя, сфотографувати схід сонця.
Випускний цикл присвячено конфліктології. Програма передбачає: випускник початкової школи, який гарно навчається, знає Декларацію прав людини, документи проти дискримінації, має ідеї, як розв’язати соціальні конфлікти, викликані упередженнями. Він вміє співчувати, ставити себе на місце іншого, має почуття гідності, добре працює в команді, але не дуже конкурує. Людина не може бути емоційно автономною, якщо шукає схвалення. Бажання справити враження, яке раніше розвивала іспанська школа, призводило до втрати довіри у групі. Конкурентні люди не ефективні як команда.
Вчаться медіації та… ходити на побачення
Ще тридцять років тому в Іспанії обов’язковою освітою була лише початкова школа, але нині це ще й ESO (обов’язкова середня освіта). У цей заклад освіти діти вступають за конкурсом. Окрім класів для тінейджерів, тут же зазвичай розташовані професійні коледжі й так звані Bachillerato — підготовчі до університетів класи. В них вступають у 16 років. Цей етап навчання значно відрізняється: різні вчителі, спеціалізовані предмети, поглиблені курси, активна профорієнтація. Тобто все для підготовки до дорослого життя. Та занурення не має бути різким, і завдання класного керівника — не стільки керувати класом, скільки допомогти адаптуватися та покращити навички комунікації кожному учню.
Від усіх підлітків, які повноцінно засвоюють програму, очікують, що вони опанують способи медіації та арбітражу, розвинуть критичне мислення, будуть перейматися глобальними проблемами людства (голод, нерівність), рефлексувати, самовдосконалюватися, брати участь у соціальних проєктах, боротися з булінгом та дискримінацією. Почуття й надалі розвивають за допомогою мистецтв.
Але в кількох регіонах Іспанії (наприклад, на Канарах) у шкільній програмі є ще й двічі на тиждень окремий предмет: емоційне виховання та побудова стосунків. Учні вивчають основи позитивної психології, аналізують кіно про стосунки, беруть участь у рольових іграх. Заняття починаються з релаксації. Підлітки пропонують ситуацію — власний або вигаданий конфлікт з батьками чи однокласниками — та програють її в класі у пошуках рішення. Учні вчаться говорити одне одному компліменти, дізнаватися якомога більше про нового друга чи дівчину/хлопця під час листування, побачення, презентувати себе — риси характеру, здібності, цінності. Старшокласники обговорюють свої страхи та очікування щодо майбутнього сімейного життя. Трапляються такі складні дорослі теми, як нерозділена любов, зрада, розлучення, здорові й токсичні стосунки.
Звісно, тестів та іспитів з цього предмета в учнів немає. Як кажуть учителі, іспит влаштує доросле життя.
