На початку січня в Казахстані почалися масові протести. Ледь не вперше про країну написали всі світові ЗМІ: від The New York Times до The Times of India. Українські медіа також пильно стежать за подіями — здалеку. Утім, Казахстан значно ближчий до України, ніж здається. Принаймні, історично та культурно. Ми зібрали 5 цікавих фактів, які це доводять.
Авторка тексту: Ангеліна Грицей
Тарас Шевченко перебував на засланні в Казахстані
У заслання Тараса Шевченка відправили 1847 року за царським указом Миколи І. Згідно з ним, поетові було заборонено писати та малювати. Звісно, митець проігнорував заборону. За період заслання він створив близько 20 повістей, 120 віршів і 450 картин.
Шевченко нотував свої твори в саморобних зошитах, які ховав у халяву чобота. У них він часто співчував знедоленим місцевим і критикував кріпацтво.
Кобзар залюбки досліджував казахську культуру та природу. Наприклад, у повісті «Близнюки» він описав побут місцевих, а на відомій картині «Казашка Катя» зобразив жінку, яка працювала в родині коменданта Новопетровського укріплення. Шевченку подобалося спілкуватися з населенням краю: казахи нерідко приходили до нього погостювати та попозувати для зарисовок. Вони називали його «акин Таразі», або «поет Тарас».
Сьогодні в Казахстані продовжують вшановувати українського митця. На його честь названі вулиці в багатьох містах країни, зокрема в столиці Нур-Султані. До 1991 сучасне місто Актау, обласний центр Мангістауської області, мало назву Шевченко, а в місті Форт-Шевченко ще з 1932 року працює найбільший меморіальний музей Тараса Шевченка за межами України.
У Казахстані велика українська діаспора
Офіційно, за переписом 2009 року, у Казахстані проживають 333 тисячі етнічних українців. Неофіційно їхня кількість може сягати 800 тисяч. Перші масові переселення розпочалися в другій половині 18 століття. Спочатку до краю примусово засилали гайдамаків, а потім ще й запорозьких козаків. Водночас до Казахстану добровільно переселялися безземельні українські селяни, які шукали «вільних земель».
Своєрідна «селянська колонізація» посилилася після скасування кріпацтва в 1861 році. Найбільше вихідців із України прибуло до Казахстану в перші роки Столипінської аграрної реформи, яка розпочалася 1906 року. За 20 років кількість українців у Казахстані зросла з 87 до 700 тисяч. У 1917 році вони становили 10,5 % від усього населення.
Наступна хвиля міграції почалася в 1930-х роках. Тоді в УРСР розпочалися колективізація, індустріалізація та масові репресії. До Казахстану відправляли розкуркулених селян. Після приєднання західноукраїнських земель до СРСР у 1939 туди почали депортувати ще більше українців.
Востаннє українці масово переїжджали до Казахстану в період освоєння цілинних земель — із 1954 по 1960 рік. Тоді за «комсомольськими путівками» й «оргнаборами» прибуло понад 300 тисяч громадян УРСР.
У Казахстані також був штучний голод
Штучний голод, або зулмат, у Казахстані тривав із 1930 по 1933 рік. За припущеннями, унаслідок нього померли 1,3 мільйона етнічних казахів, або від 38 до 42 % усіх казахів. У деяких джерелах йдеться, що померло 2,3 мільйона людей. Казахи стали меншиною для своєї країни аж до падіння Радянського Союзу.
Як і в Україні, репресивна влада впроваджувала режим «чорних дошок» у поселеннях. Місцеві не могли виїжджати за межі певних територій, купувати продукти або вести торгівлю. Деякі вчені стверджують, що цей голод був геноцидом. Проте консенсусу в науковій спільноті щодо цього поки немає.
В одній із казахських шкіл вивчають українську мову
Казахстан — єдина центральноазіатська країна, де офіційно вивчають українську мову та літературу в закладі середньої освіти. Ідеться про комплекс «Дитячий садок-школа-гімназія № 47» у столиці Нур-Султані.
Часом діти вивчають мову не лише на уроках, а й у неформальному середовищі. Наприклад, на спортивних заняттях, розважальних заходах і екскурсіях. Про це пишуть на сторінці закладу у Facebook.
У Казахстані перейменовують міста
В Україні перейменували Дніпропетровськ на Дніпро, а Кіровоград — на Кропивницький. У Казахстані натомість повертаються до питомо казахських назв і позбуваються залишків царського режиму. Наприклад, місто Гур’єв перейменували на Атирау, Усть-Каменогорськ — на Оскемен, а Семипалатинськ — на Сємєй.
Професор Павлодарського університету Карикбай Алдабергенов, один з ініціаторів перейменувань, в інтерв’ю BCC Україна каже, що корінні назви можуть допомогти консолідувати суспільство.
«На самому початку незалежності висувалися вимоги віддати території північного Казахстану Росії. А якщо раптом це станеться знову? Знову скажуть передати міста з російськими назвами Росії. Тому, якщо перейменування таки відбудеться, ми всі будемо єдині», — пояснює пан Алдабергенов.
