Викладати в школі, де навчається власна дитина: ризики для вчителя та школяра

cover_trauma
Автор тексту: Аліна Мірошникова

У статуті деяких європейських шкіл прописана заборона проводити уроки в тому класі, де навчається будь-який родич вчителя. Вважається, що як і у випадку з лікарем, якому доводиться оперувати близьких, «рука здригнеться» — спрацює людський фактор. В Україні таких заборон зазвичай не існує. Але ризики таких ситуацій — ті самі, що й у світі. Про них нам розповіла психолог Світлана Онопрієнко — гештальт-терапевт, фахівець з дитячо-батьківських відносин.

svitlana

Ревнощі та заздрощі

Одна з моїх клієнток у 40 років усе ще не може забути, як мама іноді брала її малою на уроки, дозволяла посидіти на задній парті, бо ні з ким було залишити. І дошкільниця почала заздрити розумним і дорослим школярам, яких хвалить мама — та сама, чиєї уваги постійно бракувало.

Пізніше дівчинка вчилася в класі, де викладала мама. Зірок з неба не хапала, тому схвалення мами-вчительки частіше отримували інші діти. Учительська дочка розривалася від переживань: і «діставала» однокласників, і неусвідомлено їх копіювала.

Закінчилося тим, що в старших класах дівчина вирішила, нібито неймовірно закохана в хлопчину, якого мама вважала найобдарованішим учнем. Був скандал, ранній шлюб — відносини, звичайно, адже дівчина потай ненавиділа обранця-відмінника. Їй несвідомо хотілося «переключити» любов мами на себе, «присвоїти» того, кого вона цінувала.

А далі в клієнтки, навіть після смерті її батьків, залишилася абсурдна звичка оцінювати чоловіків за тим, «наскільки здібними їх вважала б мама».

Ревнощі дитини до однокласників — одна з неочевидних проблем у ситуації «мама (тато)-вчитель».


Але є ще один нюанс: батьки впливають на майбутні сімейні стосунки дитини, вибір партнера. Особливо істотно, коли йдеться про початкову школу і про відносини «мама-син», «тато-дочка» (щоправда, другий варіант — рідкість).


Як відіб’ється те, що хлопчик бачить маму набагато частіше в ролі вчителя, ніж ніжної і теплої розрадниці, у формальній робочій обстановці, при жорсткій субординації «учень-учитель»? У нього є ризик вирости «підкаблучником» або чоловіком, який напрошується на оцінювання дружиною.

Наслідки ситуації

Ситуація «учитель-учень» — це ще і тренування вольових відносин: треба вміти підкорятися тому, хто керує процесом. Зі сторонньою людиною це простіше, ніж з рідними. Вдома з батьками все інакше: як би не виховували люблячі батьки, все одно є час, коли дитині все дозволено, її балують і безумовно приймають. На уроці ж ролі плутаються, доводиться постійно підкорятися «таким своїм» мамі чи татові.

Мені довелося побувати в школі, де майже всі діти були «учительськими». Ця приватна школа була створена мамами-активістками під запити своїх дітей, у яких не склалося з навчанням у стандартних навчальних закладах. Діагнозів і явних проблем зі здоров’ям школярі не мали, але всі вони були, як то кажуть, «поведінковими». Хтось бився, хтось постійно плакав без мами.

Не суттєво, що в школі панував шум і легкий бедлам, адже якби мами були більш строгими, і дисципліна б була. Вразило те, що учні навіть представлялися як «внучка директора», «син математички».

І ще — відчуття якоїсь комуни, де не ясно, школа це чи велика сім’я. Здавалося б, що ж тут поганого? Але мами скаржилися, що вдома бояться хоч слово сказати про роботу, зняти стрес. Адже висловлені чоловіку або приятельці враження від учнів, їх батьків, колег можуть почути діти. І в школі озвучити. Такі випадки були, діти ще обурювалися «лукавством» батьків: на роботі ввічливі вчителі зовсім інакше формулюють претензії.

Експеримент виявився невдалим: школа закрилася, діти повернулися в звичайні класи.


І зіткнулися ще з одним наслідком: майже всі діти поводилися з педагогами по-панібратськи: то грубіянили, то вішалися на шию.


Навіть дорослі на людях поводяться інакше, ніж удома. Ці ж діти втомлювалися бути завжди на людях, не знали, де їх тил, у кого шукати підтримки, а перед ким «тримати обличчя». У них зруйнувалося розуміння кіл соціалізації.

«Плюси» та «мінуси»

Чому зручно батькам:

Дитина під наглядом, простіше проконтролювати.

Зручна «логістика»: легше приводити до школи, забирати, брати участь у заходах.

Можна довше побути з дитиною.

Простіше допомогти з домашнім завданням. Не секрет, що в деяких школах усе ще важлива не просто тема, а «розповісти тими ж реченнями, що і вчитель».

Хочеться викладатися на роботі — щоб дати найкращу освіту своїй дитині, щоб та не бачила «проколів».

Дитина може пишатися роботою батьків, відчувати причетність до сімейної справи.

Чому зручно дітям:

Мама (тато) більше особисто бере участь у житті класу. Це приємно в початковій школі, коли батьки поруч (наприклад на шкільній екскурсії) або готують разом святковий захід.

Легше вчитися. Скажімо, простіше дізнатися про домашнє завдання і поставити запитання з пройденої теми, якщо не встиг у класі.

Чому важко батькам:

Складно ставитися до дитини як до одного з учнів. Спокуса зробити поблажку чи бути суворішим — «щоб не подумали, що улюбленець», «щоб не розпустився». До речі, частіше мами схиляються до другого варіанта.

Стосунки можуть погіршитися: у дитини немає повної довіри (раптом про те, що розповів мамі (татові), стане відомо в школі). Навіть заборону називати на уроці мамою або відсутність звичних прогладжувань по голові учень молодших класів може витлумачити так: мама мене більше не любить.

Жарти можуть підірвати репутацію мами (тата). Це для дитини вона — рідна, офіційно ж — вчитель хімії, а для когось з учнів — «ходяча колба».

Чому важко дітям:

Мама вже не «фанат», який вірить у здібності дитини і безоціночно любить, а учасник навчального процесу, ще й зацікавлений у результатах. Тобто вчитель, якому потрібні хороші показники успішності.

Однокласники можуть вважати дитину «улюбленцем», який отримує все з легкістю, навіть якщо вчитель з ним вимогливіший, ніж з іншими.

Мама (тато)-учитель може завищувати планку: «щоб ніхто не думав, що я потураю» або «поведінка відбивається на моїй репутації педагога».

Мама (тато)-учитель може домашні питання вирішувати при всьому класові. Наприклад, сказати: «Не забудь надіти шапку». А вдома, навпаки, по-вчительськи лаяти за оцінки і влаштовувати контрольні.

Доводиться контролювати, що говориш вдома, щоб випадково не стати донощиком. Або, навпаки, піддатися спокусі «стукати».

Відсутність «свого життя» для дитини. Вона не встигає скучити, а в підлітковому віці їй складніше сепаруватися.

Інші вчителі можуть по-особливому ставитися до дитини колеги. Одні потурають, інші переносять конфлікти з її мамою (татом) і виміщують зло, треті — весь час дорікають. Мовляв, як ти можеш, у тебе ж такий тато (мама).

Дитина може втягуватися у відносини учителя і однокласників: «Чому через витівки на уроці Іваненка мама знову пила валідол» чи «Як сміє Петренко малювати карикатуру на неї».

Учитель може втягуватися в дитячі конфлікти: не давати учням шансу з’ясувати все самим, занижувати оцінки кривднику своєї дитини (свідомо чи ні). Вказувати, з ким сину чи доньці дружити. Усе це відбивається на стосунках у класі.

Залишити відповідь