Три типи нянь, яких варто остерігатися


Коли я натикалася на безліч пропозицій від сучасних «мері поппінс», здавалося, що найпоширеніша робота в Києві — няні. І лише коли довелося шукати її для своїх дітей, з’ясувалося, як складно зі стандартними вимогами знайти хоч когось, і скільки пригод для цього треба пережити.

Варіант № 1. «Тестери»

Мені здавалося, що хочемо ми не так вже й багато. Ішлося саме про няню, а не про гувернантку, адже діти ще малі (3 та 4 роки), а невдовзі планували віддати їх у приватний дитсадок з насиченою програмою. Тож мали «догуляти безтурботне дитинство». Мене не дуже цікавив вік няні, не потрібна була педагогічна або медична освіта, знання методик раннього розвитку тощо.

Хотілося лише, щоб вона була порядною, охайною, дбала про безпеку, дотримувалася режиму дня та вміла зайняти чимось (хоча б просто підтримати дитячі ігри). А головне — була доброзичливою до дітей, спокійною, позитивною. На старті пошуків здавалося, що саме такі жінки йдуть у няні, бо хіба ж оберуть цей шлях ті, хто терпіти не може дітей? За це ми пропонували середньостатистичну для столиці оплату праці.

Шукати вирішила за оголошеннями в інтернеті та через знайомих. Наївна, я почала з тих фахівців, які писали про великий досвід роботи. Одна з таких жіночок розповіла, що працює з дітьми все життя — і в дошкільних закладах, і в родинах. Має авторську методику роботи. А знайомство варто розпочати з тестування здібностей та знань малечі. Я була в захваті!

Аж ось момент зустрічі настав: дама трохи здивувала з порога спортивним костюмом, немитим волоссям та міцним ароматом парфумів (на жаль, я не одразу зрозуміла, що так вона перебиває перегар, а то б не марнувала час). Прокуреним голосом вона запитала, як кого звуть, та додала, що все одно забуде: їй треба чимало часу, щоб запам’ятати троє імен. Звісно ж, на запитання про шкідливі звички жіночка запевнила, що не має жодних.

Потім вона почала тестування: поклала зім’яту вирізку з журналу з намальованим зайчиком, запитала, хто це, що їсть та якого кольору на ньому штанці. Висновок вона зробила: діти надзвичайно талановиті та розвинені. Можливо, відверті лестощі раніше забезпечували успіх? Але коли няня побачила моє розчарування, додала, що має ще багато результатів тестування, але їй треба час, щоб усе впорядкувати і розказати мені.

Дійшли до досвіду роботи: звісно, рекомендаційних листів у неї не було. «Та навіщо всі ці папери?» Але є телефон однієї з родин. До того ж вона працювала в сусідньому дитсадку. Але неофіційно. Бо — «навіщо всі ці папери», ну ви пам’ятаєте. Няні не пощастило: у тому дитсадку в мене знайома вихователька. Годі й казати, що жодної колеги ця жінка не згадала. Коли вона пішла, просто з цікавості я зателефонувала до тих, хто наважився наймати таку няню. «Та вона класна няня… ви що, блін… зуб даю», — почула я.

Після цього я ще кілька разів стикалася з «тестерами», які намагаються вписатися в нову справу нянь, адже вважають, що така робота не потребує жодних зусиль та знань. Решту можна вигадати. «Шара» та «зарплата няні» здаються їм синонімами.

Варіант № 2. «Стомлені сонцем»

Інші няні були значно більш адекватними та професійними. Але справа все одно не просувалася. Я чесно попереджала, що наші малюки активні, рухливі, але ж не гіперактивні. Можуть і годину складати пазли чи конструювати. Утім, щоб вибігалися, з ними треба гуляти, а вдома ми дозволяємо їм стрибати на дивані, грати в коридорі в кеглі та чимало рухатися. Жінки і 30, і 50 років запевняли, що це їх влаштовує. А потім після першої зустрічі або відмовлялися, або прикро сиділи в кріслі, доки малеча, якій не запропонували жодного заняття, ганяла по квартирі.

Одна няня на запитання, де поділася ще одна дитина, відповіла: «Та де їй дітися з хати, рано чи пізно знайдеться». Про те, що за безпеку малечі має відповідати няня, вона, здається, і не чула. Хтось майже «гіпнотизував» дітлахів, що дівчинка має грати на килимку з ляльками, а хлопчик — возити туди-сюди машинку. А вони саме будували фортецю. Інша обурювалася, чому б дітям тихенько не почитати. Це при тому, що сама братися за книжки вона не збиралася. І пояснення, що дитина в 3 роки не зобов’язана знати літери, її не заспокоювали.

Понад усе вразила мене жіночка, при якій на першій же зустрічі діти наставили одне одному синців, доки я була на кухні. На запитання, що сталося, адже вона була з ними в одній кімнаті, няня незворушно відповіла: «Не знаю. Я розмовляла по телефону».

Варіант № 3. «Вихователі від Бога»

Але що той подив у порівнянні з випадками, які сталися в мене з нянями, котрих ми таки взяли на роботу. Перша була веселою, спортивною, охайною, швидко знайшла спільну мову з дітьми та знала безліч ігор. Годі й бажати іншого! Кілька тижнів я спокійно залишала на неї дітей. А ось коли мені довелося працювати вдома, почалися проблеми. Щойно вона прийшла, стала вимагати цукерки та печиво.

Я здивувалася: діти нещодавно поснідали, а привчати до великої кількості солодощів не варто. Виявляється, у няні власний метод: на кожному кроці їй потрібні були призи. А приводи для змагань вона знаходила буквально щохвилини: хто перший помиє руки, зодягнеться, переможе в грі, складе іграшки, згадає віршика. Коли я запропонувала не розвивати в дітях дух суперництва, няня обурилася: мовляв, як їй тоді давати раду з малечею. Сам принцип не дуже мене вразив, скоріше кількість солодкого та впевненість, з якою молода жінка диктувала свої правила. Надалі з’ясувалося, що в неї чимало ідей, як все навкруги зробити комфортнішим, і вона навіть не замислювалася, що в мене, господині квартири, можуть бути заперечення.

Вона не хотіла ділити дитячий одяг на домашній та вуличний, адже «довше перевдягати». Інша річ: натягнути на халат зимовий комбінезон — «все одно не видно». Не хотіла чути, що хлопчик і дівчинка вже соромляться сідати на горщики поруч і тим паче не навчені робити це одночасно. Не розуміла, чому треба одній дитині дати білий хліб, а іншій чорний, бо вони так люблять. «Чому не однаково?» Чому не треба доїдати до останньої крихти, якщо дитина наїлася. Чому важливо казати «Ти погано вчинив», а не «Ти поганий хлопчик».

У мене було враження, що старий радянський дитсадок з компотом, вилитим у суп, і віковічним «Будь, як усі», оселився в нашому домі. А коли одного разу я попросила не заходити до кухні, бо я там якраз прибираю, вона відсунула мене плечем і зайшла. Навіщо? Бо дитина сказала, що тут її лялька, а спитати мене чи взяти іншу няня чомусь не могла. Звісно, я перестала користуватися її послугами.

Друга няня працювала місяць. Вона брала дещо дорожче за роботу, але вчила дітей створювати красиві саморобки, займалася азами математики та мови, хоча ми про це не домовлялися, і навіть приносила з дому розвиткові ігри. Доброзичлива, з тихим голосом, вона з першої миті розповідала, як любить дітей взагалі і моїх зокрема. «Нарешті пощастило!» — тішилася я. І докоряла собі, коли почала відчувати дещицю ревнощів. Особливо коли няня казали дітям при зустрічі: «Біжить, мої маленькі, знаєте, як я вас сильно люблю. Ніхто в світі вас так не полюбить. Ну, ще мама…» «А тато, бабуся, інші рідні?» — непокоїло мене, але здавалося, перебільшую.

«Храни, Боже!» — казала вона дітям, коли йшла, і вчила їх казати замість «дякую» «спаси, Боже». Релігійна? То навіть добре, вважала я. Нова няня не підвищувала голосу, не докоряла їм, лише чогось записувала всі витівки малечі в зошит та віддавала мені. Тим часом конфліктів між дітьми ставало дедалі більше.

Нарешті я нагадала, що не можна дітям дозволяти битися, треба пояснювати або хоча б привести до мене, якщо я вдома. «Добре, що почали цю розмову, — зраділа вона. — Я нічого не вдію, бо це справа мами. Але ви їх не виховуєте». «Як це?» «Ви не караєте дітей. Якщо так піде і далі, я не зможу гарантувати спокій та безпеку». «Я ж казала, у нас є «стілець спокою», до якого ви теж можете відправляти на тайм-аут». «Ні! Я про справжні, єдині схвалені Біблією покарання — різки».

Я подумала, що ця молода, сучасно зодягнена жінка жартує. Та ні. «У мене 8-річна донька. І ми з чоловіком щосуботи караємо її, звісно, якщо є за що. Зачитуємо із зошита, що саме вона накоїла за тиждень. І відколи ми почали це робити, дитина стала слухняною. Вам теж час починати, хоча б зі старшою дитиною. Інакше я не зможу бути вашою нянею, а діти згодом стануть некерованими». Я пояснила, що не лише не розділяю її поглядів, а й мала б повідомити опіці про те, як вона виховує свою дитину. Це була наша остання зустріч, і навіть її номер з того часу не відповідав.

Хоча блог — про негативний досвід, не можу не згадати про чудову няню, яку ми врешті-решт знайшли. Усі ці пошуки були варті того, щоб знайти її. Жінку, яка раніше навіть не мала досвіду такої роботи, без профільної освіти, але теплу, терплячу, делікатну, позитивну, з маленьким сином, який став другом моїм дітям. І хоча нині їм няня вже не потрібна, ми час від часу зустрічаємося. Бо няня — це важливо.

А як знайти хорошу няню — читайте тут.

Залишити відповідь