Соцмережі не просто змінили життя, вони трансформували уявлення людей про них самих. Якщо раніше вчені лише закликали повернутися до старої норми, залишати час на усамітнення та на перерви від гаджетів, нині вже досліджують, як змінилися особисті кордони, що тепер вважається їхнім порушенням, а що — ні. Цьому присвячують дослідження та навіть книжки.
Подвійна присутність: онлайн та офлайн
Особисті кордони — це те, що відокремлює нас від інших. Наша психологічна територія, цінності, правила спілкування з нами, що і кому ми дозволяємо робити з нами. Зазвичай основні пункти: хто і наскільки близько може підходити до людини фізично, за якими правилами можна користуватися її власністю, чиї поради та оцінки її цікавлять, хто і за яких умов з нею спілкується, а коли людина обирає усамітнення.
Нині люди зазвичай тримають гаджети під рукою і вдень, і вночі. Коли хтось фізично перебуває на самоті, він може бути постійно на зв’язку із зовнішнім світом. Різниця між «поодинці» та «разом» розмивається, тож особисті кордони за останні 15 років стали більш відкритими та прозорими.
Нова книжка «Разом на самоті: чому ми очікуємо від технологій більше, ніж один від одного» Шеррі Теркл демонструє: нині є нормою одночасно спілкуватися фізично з одними людьми, а віртуально — з іншими. Авторка — доктор психології Гарвардського університету, професор Массачусетського технологічного інституту, спікерка TEDx — об’єднала у цій роботі соціологічні дослідження останніх років.
На презентаціях, конференціях, заняттях, на роботі в офісі люди обмінюються повідомленнями, роблять покупки, передивляються стрічку соцмереж. Років 30 тому робити особисті дзвінки під час якихось подій, при колегах могли дозволити собі лише нахабні люди, які підкреслено не поважали чужі кордони. Нині така подвійна присутність, одночасно ділове та приватне спілкування стали нормальними. Письменниця пригадує випадок, коли людина розповідала їй про важливу навичку візуального контакту, набираючи повідомлення у смартфоні.
Людина може бути самотньою, бо не дуже вміє спілкуватися або ж прагне за своєю природою до усамітнення, але соцмережі все одно є в її житті. Створюється парадокс: навіть коли в особисті кордони людини ніхто не допущений, туди допущена величезна група знайомих, малознайомих, а інколи й геть сторонніх людей.
Чому соцмережі такі важливі для нас?
- Вони створюють ілюзію уваги: кожен пост чи твіт може автоматично переглянути безліч людей.
- Дають враження, що більше не буде самоти. У більш сконцентрованому вигляді це можна побачити на ще новій сфері — домашніх роботах. Жінка, яка втратила дитину і не хотіла нікого бачити, замкнулася, але коли їй надали робота у вигляді дитинчати тюленя, ожила. Здавалося, що він дивиться їй в очі, слухає, втішає. Але на цю історію можна поглянути по-різному. Робот допоміг людині, проте зрозуміло, що жінка отримала лише ілюзію спілкування та прив’язаності.
- Соцмережі дарують можливість контролювати спілкування. Люди, особливо сучасні підлітки, на думку дослідниці, нехтують можливістю бесіди, а натомість пишуть. Чому? «Розмовляти доводиться в реальному часі, і ви не можете контролювати те, що ви передаєте. Повідомлення, електронна пошта, пости — усе це дозволяє нам бути такими, якими ми хочемо бути. Ми можемо редагувати, а це значить — можемо видаляти, ретушувати обличчя, голос, тіло». Студенти все частіше повідомляють, що їм не потрібні особисті зустрічі, листування цілком достатньо. Коли професор запитує, чому, вони зазвичай відповідають, що хочуть якомога краще сформулювати питання, щоб і вона могла відповісти якомога точніше. Вони хочуть, щоб зустрічалися їхні ідеальні версії. Але коли люди затинаються, вагаються або не знаходять слів, вони розкриваються один перед одним.
- Соцмережі спонукають діяти. Хоча за цими вчинками стоїть усього лише нарцистична потреба бути побаченим. Раніше люди ділилися враженнями у соцмережах. Нині вони шукають вражень, щоб було чим похизуватися у соцмережах. Це підтримує в них дух суперництва, не дає залишатися у «зоні комфорту».
Підлітки шукають порад лише підлітків
Метадослідження міжнародної групи вчених під керівництвом Абдесалама Бусаліма з Дублінського Університету (Ірландія) було зосереджено якраз на поведінці тінейджерів у соцмережах. Нещодавно було проаналізовано 104 дослідження на цю тематику в США, Європі, Азії, Африці, Австралії, на Близькому Сході.
Більшість школярів у соцмережах починають з пошуку інформації та порад. Проте контент, який вони запитують та розміщають на сторінках, залежить від емоційних, а не інтелектуальних потреб. Люди прагнуть спілкування, а їхні дії скеровують групові норми. Вплив соціуму в соцмережах більш яскраво виражений, ніж у повсякденному житті. Якщо говорити про лідерів впливу, підлітки орієнтуються на однолітків і тих, хто незначно старший за віком, а не на дорослих зірок, музикантів, політиків, спортсменів тощо.
Постійний зв’язок формує новий спосіб існування: особисті кордони в реальному житті молодь визначає так, як вчиться цього у соцмережах. У підлітків дуже популярні поради щодо того, як поводитися на першому побаченні, як завершити стосунки, як відстоювати свої інтереси перед батьками. Тобто з’являється тенденція: нове покоління колективно визначає, як поводитися кожній окремій людині.
Власне у соцмережах з усіх різновидів особистих кордонів можна говорити лише про правила спілкування, цінності та авторитетність думок. І всі ці параметри підлітки намагаються стандартизувати, визначати разом, голосувати за них лайками та перепостами, навіть не усвідомлюючи того.
Якщо життя залежатиме від рейтингу
Висновки дослідників яскравіше можна уявити, якщо ілюструвати їх антиутопічною серією «Круте піке» з фантастичного серіалу «Чорне дзеркало». Ті тенденції, які лише зародилися і які, звісно, не обов’язково мають перемогти, там доведені до абсурду. У соціумі майбутнього в фільмі долю людини визначає її рейтинг у соцмережах: особи з різними показниками сепаровані одне від одного, як нині заможні та бідні. Лідерами думок стають аж ніяк не цікавіші, розумніші, моральніші або талановитіші люди. Усе вирішує візуальний ефект: яскрава зовнішність, відео з мандрів та екстремальних розваг, уміння вигідно подати себе. Але достатньо привернути увагу лідерів думок, і рейтинг підвищиться.
Що таке колективне встановлення кордонів особистості у фільмі яскраво демонструє епізод, коли в офісі більшість співробітників вирішують не спілкуватися з офіціантом та штучно знижуть його рейтинг. Решта змушена підкоритися, бо спілкування з небажаною людиною впливає на їхній імідж. А сталося все через те, що офіціант розлучився, і група обрала, кого підтримує з пари. Тобто колеги через соцмережі втручаються в приватне життя, оцінюють його, вирішують, із ким і як спілкуватися.
Кожна дія людей у цій антиутопії націлена на створення іміджу у соцмережах, на пошук того, що може вразити інших. Це постійний нарцисичний запит, про який робить висновок як про сучасну реальність і психолог Стефані Тобін (Університет Квінсленду, Австралія). Замість типового раніше для підлітків пошуку «Хто я є?» їх непокоїть «Яким ви хочете мене бачити?» В одному з її дослідів добровольцям довелося розміщати пости, але все було влаштовано так, щоб вони не отримували зворотного зв’язку. Учасники не знали, що це частина експерименту. Така ізоляція в соцмережах призвела до зниження самооцінки та навіть відбилася на самопочутті частини авторів постів.
Інше дослідження доводить, що люди мають схильність до самоцензури (довго переробляють або не розміщають тексти, фото, відео), якщо не розуміють запитів їхньої аудиторії. Отже, люди все частіше розміщують щось не для себе, а заради того, щоб сподобатися іншим.
Протистояти цим негативним тенденціям, на думку вчених, може критичне мислення, цінність живого спілкування та самоусвідомлення. Привчати до цього дітей мають батьки, доки вони не почали орієнтуватися виключно на поради із соцмереж.
