Диктант — це більше, ніж диктант. Застосовуємо креатив на уроках

Як педагог може творчо реалізуватися в професії, розмірковує Діана Мельникова, вчителька української мови і літератури Новопечерської школи та дитяча письменниця.

Сучасний учитель, який має доступ до технологічного інструментарію, так чи інакше має виявити у своїй роботі творчу складову. Якщо раніше педагог, викладаючи протягом 5 років на різних паралелях, міг запастися більшістю необхідних планів-конспектів уроків і два десятиліття потім спокійно ними користуватися, то зараз такий підхід геть не працює. Багато посібників, допоміжних методичних матеріалів, готових тестів, збірок диктантів, переказів тощо також швидко втрачають свою актуальність.

Бо, по-перше, смаки й інтереси дітей того самого віку (5-й клас, що сьогодні, і 5-й клас, що був 3 роки тому) відрізняються. По-друге, усе методичне розмаїття дуже швидко потрапляє в мережу, у якій обізнані підлітки так само швидко все знаходять. Який сенс у списаному диктанті? Користь від «ксерокопії» переказу?

Універсальні солдати

На поміч учителю, який чітко бачить мету свого викладання в школі, приходить його професійна майстерність. Насправді хороший, творчий, грамотний учитель — універсальний солдат. Він не просто викладає і вчить предмета чи життєвих навичок: він поєднує кілька професій. Наприклад, філологи: коли треба написати з дітьми художні твори на конкурс, промови, підготувати вистави, концерти, організувати зустрічі тощо, звертаються саме до них. За такої насиченої програми вчитель постійно в тонусі. Тож, упевнена, може без досвіду роботи швидко стати класним редактором (викладання різних тем на різних паралелях, підготовка старшокласників до ЗНО, опрацювання нового правопису дають потужне підґрунтя для цього), крутим інтерв’юером (бо ситуації, активності на уроках та інших заходах бувають непередбачуваними; учитель має бути реактивним та гнучким, швидко орієнтуватися в момент часу) і навіть класним публіцистом або письменником. Усі ці фахові ролі вчитель справді практикує щодня.

Шукайте натхнення в тому, що любите

Учителювання — важка щоденна робота, що іноді нагадує сізіфову працю. Але це й творчість. Аби вберегти своїх учнів від спокуси займатися плагіатом, педагог може поєднати своє предметне завдання й творчу реалізацію.

Скажімо, треба написати з учнями диктант. Сучасні діти вміють списувати, як боги, і навіть найпильніше око не завжди зауважить ґаджет у руці /рукаві /під партою. Темою тексту може стати щось справді цікаве або для певного класу, або для більшості дітей цього віку, або навіть певним непрямим повчанням. Наприклад, мій колега захоплюється велоподорожами. Він подивився чимало країн у такий спосіб й отримав унікальні враження. Шукаючи диктант для 7-го класу, учитель вирішив написати свій текст і розповісти про Албанію, яку відвідав улітку. Паралельно з першим прочитанням тексту демонстрував відео албанських пейзажів: візуалізація допомагала яскравіше уявити зміст тексту. На мою думку, це прекрасний спосіб педагогу розкритися перед дітьми як людині, цікавій особистості (бо знаємо, учитель — це машина, яка мріє цілодобово перевіряти самостійні й контрольні, а потім виставляти за них погані оцінки :)), змінити фокус уваги, та й текст тоді учні сприймають набагато краще — думають, про що пишуть.

Диктант може навчати не лише грамотності

У перший рік своєї роботи в школі отримала доволі складний 8-й клас. Там були розумні діти з лідерськими рисами, амбітні, зарозумілі, конфліктні, гострі на язик. Як наслідок, нерідко виявляли одне до одного нетерпіння, ображали слабших, уроки були на межі зриву. Я думала, що може зачепити їх за живе, вразити, відкрити кращі сторони. І вибрала для свого диктанту історію про «Марафон надії» Террі Фокса — активіста у боротьбі з раковими захворюваннями, який біг 143 дні, маючи замість однієї ноги протез. У класі під час диктанту панувала тиша, обличчя учнів мали серйозний, задумливий вигляд: дітей зачепила історія Фокса, проблема, до якої він привернув увагу. «Це реальна історія?», — єдина фраза, що пролунала під час диктанту.

Рок-зірки у поміч

Хочеться, наприклад, розширити уявлення учнів про українську літературу, розказати: зараз теж існують письменники й створюють щось варте уваги. На уроках літератури, ясна річ, не йдеться про це: усе щільно забито авторами з програми. А на заняттях з мови можна вбити двох зайців.

Через загрозу читати в переказах 9-класників плагіат вирішила написати свій текст про Сергія Жадана. Після роботи з переказом разом з учнями подивилися фрагменти виступів «Жадана і Собак». Пізніше ще додала до такого уроку презентацію з різними світлинами автора. Як правило, діти доволі жваво реагують, висловлюють враження від почутих композицій, від змісту тексту, деякі потім самостійно шукають вірші поета в мережі, дехто розказує про книжки Жадана, які бачив у книгарнях.

Коли вчитель стає письменником

Учитель може відчути себе справжнім письменником: написати невелике оповідання для різних форм роботи з текстом (літературного аналізу, наприклад) або кинути виклик учням: взяти певну тему/ предмет/ ідею і про це мають написати свої твори (можна в певному стилі) усі: і діти, і вчитель. Цікаво буде спостерігати за результатами, чи не так?

Одноманітність набридає, нескінченність обов’язків та завдань втомлює, і творча складова нашої професії, можливість побачити себе в тій чи тій ролі є рушійною силою для власного розвитку та зберігання живого інтересу до роботи.

Залишити відповідь