«У нас у родині коронавірус»: дві історії про самоізоляцію, садочок і школу

Що робити, якщо хтось у родині захворів на коронавірус: коли повідомити дитячий садок чи школу? Як взаємодіяти із сімейним лікарем? Ми записали дві історії родин, де перехворіли дитина і дорослі: це досвід мами і вчительки, які пройшли через самоізоляцію.  

Оксана, мама двох синів, м. Київ

У сина Дмитрика хвороба почалася з температури, потім став скаржитися на болі в животі. Наступного дня у свекра підтвердили коронавірус. Оскільки ми всі контактували, я одразу повідомила вихователів дитсадочка. І негайно здали тест у приватній лабораторії — для запису на безкоштовне тестування тоді була черга 6 днів, ще тиждень треба було б чекати результату. Платне тестування зробили в п’ятницю, а в понеділок мали позитивний результат у синочка. Після цього одразу повідомила директорку нашого дитячого садка, і всю нашу групу відправили на карантин на два тижні. Із садочка інформацію про всіх діток з нашої групи передали в поліклініки їхнім педіатрам, ми також зідзвонилися зі своїм сімейним лікарем.

Поліклініка від лікування практично самоусунулася: щойно в сина була температура, я зв’язалася з лікаркою, але попередила, що в дідуся підтверджений коронавірус. Вона сказала, що приїхати на огляд не може, бо їй доведеться іти на два тижні на самоізоляцію через те, що ми контактні особи. Тож нас консультували телефоном.

Коли через 5 днів малому стало гірше — дуже боліло і розпухло горло, температура погано збивалася, ми викликали «ковідну» бригаду. Дмитрика поклали в інфекційне відділення лікарні. Діти до 6 років лежать у лікарні з кимось з батьків. Оскільки ми маємо ще меншого сина — йому 2 роки, то в лікарню ліг чоловік. У них обох одразу взяли тести, обидва позитивні. Лікар сказала, що якби в чоловіка були ускладнення, його б також лікували паралельно з дитиною.

Ми з меншим сином цей час були на самоізоляції, жодних симптомів не мали, тому тест нам радили не робити. Батьки з нашої садочкової групи і вихователі відреагували нормально: дзвонили, писали, пропонували допомогу. Знаю, що вихователям також зробили тести після 14 днів карантину. Син пролежав у лікарні майже тиждень: коли виписували, знову зробили тест — він був уже негативний. Потім ще тиждень Дмитрик був на лікарняному вдома, аж тоді знову пішов до садочка.

Світлана (ім’я змінили на прохання жінки), вчителька

Щойно розпочалося навчання у вересні, діти масово почали хворіти: щодня в класах було по 8–9 відсутніх через хворобу дітей. Батьки нечасто роблять дітям тести на коронавірус: дитина похворіла кілька днів удома і повернулася на навчання в школу. Вчителям щоранку робили температурний скринінг у школі. Дітям мають перевіряти температуру вдома самі батьки. Але певно не всі відповідально поставилися до цього — діти приходили в школу з нежитем. Пізніше в однієї дитини підтвердився COVID-19, тому весь клас пішов на самоізоляцію. При цьому діти дотримувалися всіх вимог — носили маски в коридорах, у класах протирали поверхні. Але учні з ознаками ГРВІ були на уроках, і згодом захворіли кілька вчителів. Знаю, що багатьох колег, у кого підтвердився коронавірус, виписували після 10 днів лікарняного. Тобто людина могла повертатися на роботу в школу без підтвердження, що вона більше не є носієм вірусу. Це мене найбільше непокоїть: як можуть діти й учителі бути захищеними у школі, якщо людей виписують з лікарняного без підтвердженого негативного тесту? І навіть більше: сімейні лікарі захищають себе тим, що лікують коронавірус по телефону. Вчителі не захищені зовсім — ми не знаємо, чи прийшли діти в школу здорові, чи ні. 

У нашій родині захворів мій чоловік. Пізніше ми з’ясували, що заразився він від колеги на роботі, яка приходила в офіс з ознаками ГРВІ і думала, що це просто застуда. Коли в нього піднялася температура, ми всі зробили тести: у чоловіка він підтвердився, у мене і двох синів — ні. Поки чекали на результат тесту, я повідомила директорку школи, що на роботу не вийду, бо є підозра на ковід у родині. І вона, і колеги-вчителі сприйняли це нормально, підтримали мене, заміняли хто як міг. Чоловік пішов на самоізоляцію — на щастя, мали можливість, щоб він мешкав у цей час не з нами в будинку, а окремо. Коли прийшов позитивний тест чоловіка, адміністрація моєї школи вже знала, що я контактна особа — цю інформацію їм передали із санепідемслужби.

У чоловіка хвороба минула в легкій формі, але температура була дуже висока, вона не збивалась одним препаратом. У синів жодних симптомів не було, я також намагалася з ними не перетинатися: вони самі брали їжу, ми постійно провітрювали кімнати. Я попередила класного керівника сина, що він на карантині вдома. Решта дітей його класу навчалися в школі, тому ми не мали можливості дистанційного навчання. Але через Viber-чат отримували домашні завдання, виконували все, що діти проходили на уроках.

У магазин я їздила власним авто вночі, щоб зменшити контакти з людьми: просто більше нікому було закуповувати їжу для родини. Загалом ми просиділи на самоізоляції 4 тижні: коли чоловікові робили наступні тести, то результат кілька разів був неоднозначний. Тільки четвертий тест прийшов негативний — аж тоді я і діти повернулися на навчання і роботу.

Залишити відповідь