У видавництві #книголав вийшла нова книжка авторитетного сімейного дитячого психолога Світлани Ройз «Ми до лікаря йдемо». Спеціально для «Освіторія» вона розповіла, як вчитися долати страх лікарень і хвороб, чому важливо сформувати у дитини шанобливе ставлення до свого тіла і як на це повинні працювати всі дорослі в його житті — від сім’ї до лікарів та вчителів.
Відійти від культури «толерантності до насильства»
Про що книжка «Ми до лікаря йдемо»? Чи справді батьки недооцінюють страхи дітей перед лікарнями та лікарями?
На жаль, ми виросли в культурі толерантності до насильства. Ми не замислюємося над тим, як багато людей в нашому житті були некоректні. Саме тому всі мої книги і практики орієнтовані на дітей, але через них і на дорослих, які з ними в контакті — це батьки, лікарі, викладачі.
Завдання цієї книжки-гри — у формі, яка зрозуміла і цікава дитині конкретного віку, адаптувати її до зустрічі з реальним життям. Не відвести в абсолютно безпечний простір, а, навпаки, з точки опори подивитися на те, що може бути складним.
У книзі «Ми до лікаря йдемо» закладено кілька глибоких шарів. Вона не тільки про зустріч із лікарем, вона і про безпечне ставлення до тілесності, і про повагу до свого здоров’я.
Зараз ми живемо у світі, де розмиті межі безпеки. Всі ми знаємо, що таке медичне насильство. Дотик до тіла, тема хвороби — вже самі по собі тригери. У нашій книзі є багато підказок, як коректно підготувати дитину до візиту до лікаря, як її зміцнити, щоб вона ставилася до свого тіла більш усвідомлено.
«Образ тіла» формується до чотирьох-п’яти років. Для дитини продовження тіла — це і одяг, і іграшка. Все те, про що вона може сказати «моє». Якщо немає поваги до тіла, до його потреб, до того, що до тіла торкаються і як його торкаються — ми не можемо відчувати себе у злагоді з собою. Неможливо посісти своє місце в житті, якщо у тебе немає свого «хорошого» місця в тілі.
Мої книги і для того, щоб це безпечне, гармонійне «моє», «я», «мені», «можу» — звучало в дитячому віці та зберігалося в дорослому. Це не тільки про вміння сказати «ні» тому що некоректно і недопустимо, але і про вміння сказати «так».
Створити збагачене середовище
У книжки інтерактивний формат — чому це важливо?
Це покоління перестимульване візуально. Діти живуть в планшетах, розвивальних посібниках. Вони обділені контактами, ігровим середовищем, сенсорним досвідом. І, на жаль, карантин не додав нам багатовимірності.
Завдання дорослих — учителів, батьків, психологів — допомогти дитині створити збагачене середовище. Мені хотілося, щоб наша книга-гра стала таким переходом від світу 2D у світ 3–4–5D. Щоб читання вийшло за межі читання і стало проживанням досвіду.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Формат цієї серії унікальний. Спочатку дитина торкається героя (картонні фігурки дітей і деталі до них додаються до книжки — Авт.). Вона може його одягнути, створити образ лікаря. Так, поступово дитина не лише знайомиться з медичними спеціальностями, а й взаємодіє з книгою. Наприклад, може уявити себе на місці стоматолога, подивитися, вибрати інструменти, які він використовує. І це стає новим живим досвідом.
Коли говоримо на такі складні теми як тілесність, здоров’я, смерть, завжди йдемо по краєчку, щоб не створювати зайву напругу. У книжці немає нічого випадкового, немає кольорів, які асоціювалися б, наприклад, із кров’ю, небезпекою. Разом із художницею ми пропрацювали кожну деталь.
Також там ви знайдете кілька моїх терапевтичних практик — гра для зміцнення психологічного імунітету, арт терапевтична практика, коли розмальовуючи паперових пряникових чоловічків (вони теж є в наборі), дитина зафарбовує себе кольором здоров’я.
Виховати здорове ставлення до свого тіла
Лікар — один із перших чужих дорослих, із яким контактує малюк. Коли і з якого віку варто готувати дитину до зустрічі з лікарем?
Справді, дитина знайомиться з лікарем відразу після народження. Профілактичні огляди щомісяця, а потім і щороку, повинні бути частиною культури сім’ї: ходити на профогляди до того, як щось заболить.
Якщо ви помітили, кабінети лікарів у книзі підписані, наприклад, так: «Кабінет радості». Це коридори однієї реальної української клініки. І такий підхід — моя мрія. Партнерські кола щодо дітей в школі, садочку, лікарні та сім’ї. Це все повинні бути не конкурентні середовища, а ті, що співпрацюють.
Про що мають пам’ятати батьки, ідучи з дитиною до лікаря?
Перший розділ книги призначений дорослим — там пояснюю, що для дитини означає похід до лікаря. Є маленькі неочевидні секрети уважність до стану дитини та про повагу, які все значно спрощують.
- Подбайте про те, щоб закласти більше часу на візит до клініки. Оголення свого тіла, дотик до нього — це вже досить небезпечно. Одяг — це друга шкіра. І не кожна дитина відразу дасть себе роздягнути.
- Ще один секретик — ми не їмо і не п’ємо, коли нам небезпечно. Якщо в місці, яке сприймається як тривожне, дати дитині воду або печиво, —це місце стане більш комфортним.
- Якщо лікар, вихователь або вчитель не представився дитині сам — за нього це робимо ми, батьки. Незнайомий чоловік, до якого доторкнувся батько, потиснув руку, спокійно подивився в очі, назвав на ім’я — стає більш безпечним і для дитини.
- Щоб малюк відчував вашу підтримку, під час прийому його краще тримати на руках, підняти до погляду дорослих або просто взяти за руку.
Завжди бути на боці своєї дитини
Як бути батькам, якщо лікар поводиться не зовсім етично або навіть не намагається встановити контакт із дитиною?
На жаль, чи, на щастя, багато нинішніх батьків виросли дуже хорошими, вихованими і інтелігентними, але іноді це на шкоду безпеки сім’ї. Справити враження на чужого лікаря часом важливіше, ніж стан нашої дитини.
Якщо лікар поводиться некоректно, швидко, грубо, у нас є повне право його зупинити і уповільнити процес, тому що ми замовники послуг. Ми на боці дитини. Їй більше немає на кого спертися. Тут я говорю більш категорично, тому що це аксіома.
Яких помилок припускаються медики у спілкуванні з маленькими пацієнтами?
Вони поспішають. Я розумію, якщо йдеться про державну поліклініку, де на пацієнта відводиться по 5–10 хвилин. Там це складно втілити. Але у кожної дитини своя швидкість. Коли їй небезпечно — вона буде інакше реагувати, як мінімум, м’язи будуть напружені. І лікар побачить розмиту симптоматику.
Важливо не лише встановити зв’язок із дитиною і провести огляд, а й правильно вийти з контакту. Щоб у дитини залишилися хороші враження, вона не боялася і навіть хотіла знову прийти до цього лікаря. Якщо від початку все пішло не гладко, важливо, щоб лікар попрощався — коректно і спокійно, щоб у дитини залишилося відчуття, що «вона молодець». Важливо пам’ятати: у небезпечних умовах дитина має право вередувати, кричати, бігати, плакати, коли йому боляче. І з ним треба бути чесним. Одне з базових правил — дорослі попереджають дитину про те, що з ним будуть робити.
Чи варто винагороджувати дитину після візиту до лікаря?
Дитині потрібна компенсація за страждання. Нам усім потрібна компенсація за страждання😆
Ми не платимо дитині за оцінки, за хорошу поведінку, але тут є така тонка річ. Якщо був контакт із тілом або воно постраждало фізично, дитині для компенсації потрібно щось тілесне — корону на голову, наліпочку про те, який він герой, плюшки. Щось, щоб тіло відчуло внесок у себе. Це можуть бути просто обіймашки. А можна піти разом у кафе або подарувати дитині маленьку іграшку.
Створити простір спокою
З якого віку у дитини починають розвиватися страхи про своє здоров’я?
Усе залежить від особистої історії дитини і родини, але в середньому — з чотирьох років. У цей час у неї з’являється віковий страх темряви, віковий страх смерті. На цьому етапі батьки дбайливо і монотонно розповідають, як зміцнити своє тіло, можна створити календар корисних звичок, який стане спільною сімейною культурою: робити зарядку, пити воду, вітаміни, дихати свіжим повітрям, влаштовувати дні здоров’я.
Якщо турбота про безпеку та здоров’я стає «симптомом» — дитина постійно миє руки, не виходить на вулицю, бо боїться вірусів – треба звертатися до психологів обов’язково. Є стани, які треба контролювати.
Знаєте, є звичайні дії, що можуть бути одночасно грою – терапевтичною практикою та грою:
Коли разом з дитиною готуєте салат — на кожну букву, з якої починається інгредієнт, промовляйте корисну якість, яку ви туди вкладаєте. Редиска — це радість, морквина — мудрість. Якщо ще й посміялися — це взагалі магія. Ми не стільки зміцнюємо здоров’я, скільки створюємо здоровий простір.
Під час пандемії такий безпечний простір всередині сім’ї особливо важливий.
Так. Якщо ми не можемо розраховувати, що про нас подбає хтось ззовні — значить, час зміцнювати внутрішню територію. У нашій книзі є проста терапевтична практика про коло. Ми створюємо мандалу. Поняття «мандала» ввів у терапію Карл Густав Юнг. Вона робиться дуже просто: креслимо чи обводимо коло, а всередині дитина щось малює. Наприклад, своє здоров’я. Ми можемо уявити та відчути, що коло відокремлює зовнішній простір від внутрішнього, те, що зовні — належить до епохи коронавірусу, а всередині — спокій, умиротворення і здоров’я.
