Ефективне навчання не має нічого спільного з передачею теоретичних знань та начитуванням лекцій. Проте саме це часто відбувається в класичних університетах по всьому світу. Як мають змінитися заклади вищої освіти, щоб відповідати викликам часу? Барбара Оуклі, авторка одного з найпопулярніших курсів на Coursera, та Сандра Логлін, керівниця відділу Learning Practice компанії EPAM Systems, поділилися своєю візією університету майбутнього. Обидві спікерки взяли участь в онлайн-конференції Synergy. IT Business & IT Education.
Oakland University, авторка курсу Learning how to Learn
Побороти інертність
Серед викладачів є такий жарт: трансформувати університет — це все одно що перевезти кудись ціле кладовище. Найбільша проблема університетів по всьому світу — їхня інертність. Вони інертні і в освітньому компоненті, і у своєму ставленні до викладачів і студентів. Тоді як насправді університети мають бути найпрогресивнішими інституціями.
Ігнорування і неприйняття нових ідей загалом притаманне науковцям та пересічним людям: коли Коперник у 16-му сторіччі зрозумів, що Земля обертається навколо Сонця, це не сприйняли одразу. Коли Беррі Маршал у 2005 році відкрив бактерію, що спричиняє виразку шлунку, над ним теж спершу сміялись.
Освітні управлінці та лідери також чинять спротив новим ідеям: уявіть собі професора, який має репутацію, ім’я, авторитет, над якими він працював роками. Він не хоче, щоб прийшли нові люди з новими ідеями, адже це підриває його статус.
Що має зробити Україна для трансформацій в освіті?
Онлайн-навчання має багато можливостей, але головний компонент ефективної освіти — вмотивовані студенти. А завдання викладачів — допомогти молодим людям утримувати і розвивати свою мотивацію до освіти.
Управлінці, директори та ректори — ті, хто ухвалює рішення в освіті, повинні бути візіонерами. Контролюйте, кого ви обираєте чи кого призначають на ці посади у вашій країні, місті чи навчальному закладі.
Підручники важливі: дуже часто вони низької якості. Стежте, щоб підручники у вашій країні допомагали вчителям викладати краще. Дуже раджу книжку «Uncommon sense teaching», яку я написала зі своїми колегами. Ми розповідаємо в ній, як об’єднувати те, чого викладачі вчилися в минулому, із тим, як треба ефективно навчати сьогодні.
Навчайте студентів вчитися: вони повинні володіти методами та інструментами, як робити це ефективно, як боротися з прокрастинацією та небажанням працювати.
керівниця відділу Learning Practice компанії EPAM Systems
Обійти «слона»
Більшість університетів схожі на слонів: вони великі, повільні і не хочуть змінюватися. Якщо ми подивимося на те, як викладали в університетах 100 чи 200 років тому, побачимо, що відтоді мало що змінилось. І підхід до вищої освіти є дуже цілісним по всьому світу — це не лише проблема американських університетів, це актуально і для Європи, і для України.
Усі університети роблять приблизно те саме: є програма, яку мають опанувати всі студенти, незалежно від того, з яким рівнем знань чи навичок вони прийшли, байдуже, в якому темпі вони навчаються. Понад те, навчальні програми університетів дуже відірвані від індустрії та ринку праці: у традиційних університетах професори не працюють у сфері, в якій викладають. Тож компанії витрачають мільярди доларів щороку на перенавчання своїх працівників.
Інша обов’язкова складова університету — кампус: будівля, в якій студенти мешкають і навчаються. Тобто молода людина має приділити лише навчанню кілька років. Це звужує доступ до університетів: доросла людина, що має роботу та родину, не може дозволити собі навчання в університеті.
І нарешті — лекції: більшість університетів навчають через «розказування». Тоді як працедавці потребують людей з навичками.
Найбільші проблеми сучасного ринку праці: брак талановитих IT-студентів, брак м’яких та цифрових навичок у фахівців різних галузей та слабкі інструменти оцінювання студентів. Університети оцінюють знання через тести та письмові роботи, за якими неможливо зрозуміти, хто з випускників буде успішним у своїй професії. Високий бал на іспиті в університеті не означає, що ця людина стане топперформером на роботі.
Яким має бути університет за 10 років?
До 2030 року експерти очікують, що 99 % населення планети матиме доступ до інтернету. На додачу до цього зростатиме кількість так званих нетрадиційних студентів: дорослих людей, які вже мають роботу, але постійно потребуватимуть пере- та донавчання. Тож люди шукатимуть шляхів, «як обійти цього слона» — як отримати потрібні навички та компетенції і скоротити місток між навчанням та роботою.
Модель навчання, якої справді потребує сьогодні ринок праці (і особливо сфера технологій), має шість компонентів. Такий новітній університет повинен:
- збільшити доступ усіх охочих;
- мати якомога більше випускників;
- зменшити вартість навчання;
- запровадити аgile curriculum — гнучку програму, здатну підлаштовуватися під студента;
- не начитувати лекції, а навчати студентів через реальні складні проєкти, що вимагають технічних та м’яких навичок;
- оцінювати не через тести чи письмові роботи, а на основі performance — досягнень у реальних проєктах.
Університет майбутнього тісно поєднує експертизу індустрії та експертизу власне вищої освіти. Від індустрії варто запозичити реальні кейси і проєкти, розуміння, що справді треба вміти і знати, коучинг, менторство та постійний фідбек студентам. Із концепції вищої освіти варто взяти здатність перетворювати масиви інформації на зрозумілі доступні навчальні програми та ефективні підходи до педагогіки, адже роботодавці не обов’язково є вмілими вчителями. Цей новий тип університету також повинен мати гнучкий графік та значно доступніші ціни на навчання.
Новітній університет не спирається на певні будівлі і не робить дослідження своїм пріоритетом. Натомість він залучає студентів з усіх куточків світу, а викладають у ньому фахівці-практики, які направляють студента його освітньою траєкторією і є для нього соціальними партнерами, що дають фідбек і допомагають досягти успіху.
