Яке кіно знімають діти

Що хочуть донести через кіномову сучасні хлопчики та дівчатка до дорослих? Якими виходять фільми, якщо їх знімають ті, кому ще немає 12? Про це «Освіторія» поспілкувалася з представниками центрів «Схованка» та «Березіль», фільми вихованців яких цього літа стали переможцями «ЧілдренКінофесту».

Три чверті — потенційні режисери

Кілька поколінь у дитинстві вели особисті щоденники або навіть писали тексти, які називали романами, читали їх друзям на перервах та мріяли стати письменниками. Адже в певному віці хочеться поділитися тим, що з тобою відбувається. Але, як відомо, нині діти з їх візуальним мисленням більше фантазують образами, ніж словами. Вони виростають в оточенні фільмів, родинних відео, відеоблогів своїх однолітків. Тож чи не природно, що мова сучасних дітей — кіно?

Опитування доводять, що три чверті учнів початкової школи хотіли б стати режисерами своїх історій. Але їм здається, що це потребує тривалого навчання, багаторічного досвіду, що те, що їм цікаво, не сприйматимуть дорослі. Тож свої зусилля спрямовують на те, щоб зафільмувати на телефон похід до розважального центру, щоденні справи або нові іграшки. Можливо, маленькі школярі ще не здатні створити власні сюжети? Здатні — доводять міжнародні фестивалі та «ЧілдренКінофест», де, окрім іншого, розглядають кіно, авторами якого є діти. Адже у віковій категорії до 12 років дорослі можуть виступати організаторами, консультантами, операторами, але ідеї пропонують самі діти.

Заборонені думки та подвійні стандарти

Що можна побачити спільного в їхніх сюжетах?

Приз глядацьких симпатій отримав фільм 11-річного Ярослава Багна «Ти чуєш?».

За 4 хвилини діти розповідають дуже багато про стереотипи дорослих. Хлопчик, який хоче в притулку для собак обрати тваринку, отримує їх оберемок. Почати з виразу «чотирилапий друг» — а якщо в друга лап лише три? «Із таким собакою буде соромно гуляти. Він ніколи не стане таким, як інші. Із ним не весело. Це некрасиво. Чи зможеш ти його доглядати? Доведеться пристосувати житло, а тобі воно треба?» — так працівник притулку намагається повернути дитину з неба на землю. Але хлопець забирає собачку — це подарунок для його брата. Для дитини на інвалідному візку.

Стереотипи, які нині, за часів інклюзії, дорослі вже посоромляться сказати про дитину з інвалідністю, і досі живуть у підсвідомості. Навряд чи хтось сказав би щось таке герою фільму про його брата. Але навряд чи діти не відчувають, що в дорослих, які вирішують їхні долі, можуть бути такі негативні очікування. Тож фільм — про подвійні стандарти, про упередження, які зупиняють старше покоління, але не притаманні новому.

Як розповів представник кременчуцької відеостудії при центрі «Березіль» Костянтин Холодняк, діти самі обрали тему та просто вирували ідеями. Їм було важливо донести свої думки до дорослих. Відомо, що поруч із тваринами важко грати — будь-яку фальш помітно. Але діти поводилися безпосередньо, щиро. Загалом хлопчики та дівчата легко вливаються в кінодіяльність. Дорослі навчають їх технологій, нюансів, але діти — не підмайстри. Вони теж вчать дорослих — щирості та відкритості.

Чому булерам некомфортно в школі

Гран-прі «ЧілдренКінофесту» і нагороду в 20 тисяч гривень отримав фільм «Лісова школа».

Його презентувала команда клубу «Схованка» криворізького Культурно-громадського центру «ШELTER +». До слова, коли творча команда дізналася, що потрапила до десятки фіналістів, то святкувала це як суперрезультат, адже 160 заявок — велика конкуренція. А перемогу взагалі сприйняли як диво.

За 8 хвилин фільму діти розповідають про те, як старанних та слухняних звірят у лісовій школі цькують маленькі хижаки. Кіно так і представляли на афішах — про булінг. Але це — лише на перший погляд. З’ясовується, що булерам так само некомфортно в школі, як слабким «жертвам». Рись страждає, бо не вміє спілкуватися, Лисичка — з малозабезпеченої родини, а великогабаритному Ведмедику не вистачає місця в класі, щоб комфортно розташуватися. Коли діти за допомогою вчительки вирішують ці проблеми, усі учні нарешті знаходять спільну мову та стають командою. Можна сказати, ця історія ще й про інклюзію, коли кожному в прямому та переносному сенсі є місце в школі, коли всі розуміють потреби зовсім не схожих на них учнів, коли всім комфортно. До слова, для багатьох юних акторів це лише мрія, і тому вони та їхні батьки віддають перевагу хоумскулінгу. Хоча тему булінгу та деталі шкільного життя підказала 11-річна школярка Юля Сергієнко (у неї роль Кішки).

Фільм-переможець — за два дні

Як розповіла координаторка дитячого клубу «Схованка» Олеся Романча, сценарій та свої ролі розробляли діти, грали трішки самих себе. До слова, ні «кіношного», ні театрального досвіду в них не було.

Спочатку це був центр для дошкільнят, але коли діти доросли до 6–10 років, для них створили сімейний простір розвитку та спілкування. Організаторами, керівниками гуртків стали самі батьки, і дітям пропонують майстер-класи, розваги, спорт, еко-проєкти, благодійні розпродажі. Ідуть від того, що цікавить конкретних хлопчиків та дівчат. Їм подобалося дивитися роботи однолітків з «ЧілдренКінофесту», це додавало сміливості фантазувати, як би вони створили кіно, і раптом вони наважилися. Оператором став один з татусів учасників, який нещодавно придбав професійну відеокамеру. Група мам гримувала юних акторів. Кілька зустрічей пішло на створення сценарію. Два дні — на зйомки. День у студії звукозапису, а також монтаж. Аня Шинкарьова, яка зіграла Вчительку Олениху, розповідає, що робили чимало дублів, забували текст, нервували і вчилися знімати кіно саме в роботі, яка дуже сподобалася. Тепер у планах — пластилінова анімація.

За словами пані Олесі, дітям важливо було знайти рішення типових конфліктів у школі, зрозуміти причини і наслідки булінгу. Тож ішлося не стільки про академічні зйомки, скільки про своєрідний урок розвитку емоційного інтелекту — емпатії, розуміння іншого. До цього спонукала і комунікація під час створення фільму, адже це найкращий засіб командоутворення. Дітям ніхто не підказував, як грати, вони не відчували камеру, почувалися природно. Свобода самовираження — одна з основних цінностей у «Схованці».

Як задіяти кіно на уроках

Досвід двох команд свідчить про те, що кіно — мова сучасних дітей, за якою майбутнє.

А також про те, що діти не живуть одним днем, як це видається дорослим. Сучасні хлопчики та дівчата зосереджені на майбутньому, щоправда, не так, як хотілося б татам і мамам: думають не про особисті плани на життя, майбутню професію тощо, а про майбутнє світу. Нині вони відчувають себе значно більше причетними до долі природи, дітей десь в інших країнах, людей, не схожих на них, ніж це було раніше.

Тож дедалі частіше педагоги різних країн замислюються про силу кіномистецтва, про необхідність кіноуроків. Експерти пропонують кілька форм такої роботи:

  • Зйомки художнього кіно — розвиває майже всі soft skills: креативність, емоційний інтелект, цілеспрямованість, увагу до деталей, організаторські здібності.
  • Зафільмовування досвіду — зйомки виконання проблемного завдання. Це відео потім дуже корисно передивитися перед мозковим штурмом.
  • Кінотренінги — підбір відео на задану тему, наприклад, про вирішення конфлікту, про здорове харчування. Матеріал доповнюється практичними завданнями, а мета тренінгу — відпрацювання певної навички.
  • Перегляд кіно з подальшим обговоренням — аналіз фільму за запропонованою схемою (наприклад, відтворення ланцюжка подій, низка асоціації, ранжування ідей).
  • Кіноприклад — ілюстрація того, що вивчають (фільм про певний історичний період, екранізація літературного твору).
  • Драматизація фільму — після перегляду учні мають відповісти на питання від імені кіногероїв, розказати про плани на майбутнє, ставлення до певної теми.
  • Послання однокласнику — роздруковані кадри або кіноцитати треба передати тому однокласнику, якому захочеться, а потім пояснити вибір.
  • Знайди себе в кіно — фільм розділяють на ролі, це можуть бути навіть предмети, явища, тварини. Кожен з учнів обирає, ким би він хотів стати в кіно. Інший варіант: учні розповідають свої асоціації про те, ким із цього фільму вони бачать того чи того однокласника.
  • Інтерактивний кіноперегляд (з варіантами розвитку сюжету) — у низці фільмів, де є кілька варіантів розвитку подій, можна наводити не всі, а лише той, який обере клас. Обговорення вибору, які причини приводять до певних наслідків.
  • Власний фінал — дивитися урізану версію кіно — без фіналу. Учні мають написати фінал у формі есе або розділитися на дві групи і театралізувати чи навіть зробити відео. Після презентації цієї роботи клас дивиться і обговорює авторський фінал.

Залишити відповідь