Як відучити дитину брати чуже: 13 порад психолога

Майже в кожній родині настає день, коли малюк гордо демонструє невідомо звідки принесену іграшку або школяр ховає щось і переконує, мовляв, знайшов чи виміняв. Зникають з дому гроші, мамина косметика, татові сигарети, цукерки… І дорослі в шоці: дитина ж знає, що чуже брати не можна, як ще її зупинити? Радить дитячий психолог Олена Шамрай.

Чому дитина, яка все може попросити в батьків і має зовсім не «важке дитинство, іграшки, прибиті до підлоги», все ж бере чуже?

Найтиповіша проблема: невміння поважати свою та чужу власність, особисті кордони. І розмови тут ні до чого. Найкраща профілактика: особистий приклад і допомога на кожному кроці розмежування «своє-чуже».

1. Не беріть самі чужого

Ви не крадій, тож даєте добрий приклад? Якби все було так просто… Якщо знайдете втрачений кимось смартфон або гаманець — шукатимете господаря чи радітимете удачі, хвалитиметеся рідним знахідкою? Знаю дівчинку, бабуся якої розповідала при ній, що знайдена в тролейбусі золота обручка — то дарунок долі за її порядність та молитви. Дитина стала забирати в роздягальні цікаві іграшки і телефони з упевненістю, що то посилає їй фея за її старанність.

2. Не зважайте на вартість

Припустимо, чужу коштовну річ ви ніколи не візьмете. Але якщо в пісочниці валяються чужі лопатки, відра, граблі, усе це дозволите забрати малечі. Мовляв, вони ж копійки коштують. Певно, їх викинули, а як ні — ніхто не пошкодує. Та дитина не розуміє вартості. Для неї це справжній скарб. І приємні спогади будуть пов’язані не з магазином, а з вулицею, із чужим майном, яке «саме йде до рук». У школі бажання сина чи доньки будуть вже не копійчані, а всі правильні слова затулятиме досвід.

3. Поважайте власність дитини

Діти вчаться, дивлячись на дорослих, на їхнє ставлення до себе. Так-так, викинути малюнок, поламати без дозволу будівлю з LEGO чи кубиків, бо час збирати іграшки, змусити одягти ненависну сукню або з’їсти суп — усе це про неповагу. Одна справа — покарати забороною дивитися мультики, інша — відібрати іграшку, «арештувати» гаджет. 

Втримайтеся від спокуси подивитися, що за секретики в коробці дитини. Дайте дитині свободу казати «ні», якщо вона не хоче, щоб торкалися до її тіла, речей, заходили в кімнату. Можна заохочувати на дитячому майданчику гратися разом, бо так веселіше, але жодного примусу: швиденько дай погратися своєю лялькою іншій дитині, не будь жадіною! Якщо іншому можна брати моє, коли я не хочу, то чому мені не можна?

4. Потренуйте поважати відмови

Розкажіть дитині вже в 4–6 років, що є, а що не є крадіжкою. Які бувають наслідки: втрата друзів, довіри, репутації (це поняття теж варто вводити ще в дошкільному віці), для дорослих — в’язниця. Як можна користуватися чужими речами: спитати дозволу і подякувати, обмінятися. Учіть просити, а не вимагати, тобто спокійно сприймати відмову, а не очікувати, що ввічливе прохання гарантує бажане. Це складно, тож тренуйте дитину. Приміром, візьміть чимало коробок і в дві-три покладіть цукерку. А тепер разом звертайтеся: «Коробко, можна взяти цукерку?» Відкриваємо — пусто, тож коробка «відмовила». Є солодощі — «погодилася». Тепер так само пограємо з м’якими іграшками. Хай більшість відмовлятиме голосом мами, а за однією-двома ховатиметься маленький сюрприз. Усе це привчить сприймати відмову не як образу, а як норму, а дозвіл — як сюрприз, виняток.

5. Визначтеся, де чиї речі

Якщо малюк навчиться поважати чужі особисті кордони, проблем із крадіжками не буде. Але зазвичай у родинах із цим плутанина. Якщо дитина з’їла всі цукерки — хай насолоджується. Якщо гралася з батьківськими речами — хай, вона ж удома. А ось у першому класі в учительки забрала годинник зі стола — це вже катастрофа, росте злодій. Де ж своє і чуже? У кожної дитини мають бути особисті полички у шафі, іграшки, книги та альбоми. Якщо берете однакове, важливо підписувати. Навіть їжу варто порціонувати: приміром, каші можна брати, коли і скільки заманеться, якщо зголоднів, а ось цукерки — лише зі свого пакетика. Мама, тато теж мають отримати частку солодощів, а не відмовляти собі геть в усьому. Так само особисті речі є в батьків. І брати чуже без дозволу не можна.

Але є і загальні: меблі, приміром, настільні ігри. Або іграшки в дитсадку. Ними можна користуватися, але не розпоряджатися.

6. Консультуйте під час конфліктів

«Я перший взяв! Але це ж моє!» — якщо діти сперечаються, не пропускайте повз вуха. Це не дрібниці, а суперечність двох правил: «хто перший, той і грається» та «я вирішую долю своєї речі». Вирішити це просто: принцип «хто перший» діє лише коли йдеться про спільні речі. Але допоможіть дітям, будьте з ними, підкажіть, а не давайте готову відповідь.

7. Привчайте до грошей

Регулярно видавайте кошти на кишенькові витрати. І не диктуйте, як витрачати і планувати свої витрати. Можна лише допомогти порадою, якщо це треба дитині: приміром, вона засмутилася, що гроші швидко закінчилися.

8. Привчайте чекати бажаного

Відкладене задоволення — корисна навичка. Змалечку привчайте до списків бажань, адвент-календарів. Тоді дитина буде налаштована чекати таке саме, а не віднімати. Але не обманюйте очікувань. І не вимагайте забагато — терпіння розвивається поступово. Дошкільник ще не може контролювати бажання: що менша дитина, то імпульсивніша і схильніша схопити те, що подобається. У початковій школі брак контролю типовий лише для дітей, у яких ще не дозріли центри мозку, що регулюють вольові процеси.

9. Не спокушайте

Коштовні речі не мають бути в полі зору малечі. Не можна одній дитині купувати омріяний іншою дарунок, а другій навіть не обіцяти нічого такого.

10. Шукайте мотив

Дізнайтеся, як дитина збиралася розпорядитися річчю. Можливо, знищити, щоб комусь помститися. Тоді йдеться про розв’язання конфлікту чи профілактику заздрості. Комусь подобається накопичувати речі, тобто він не спокусився конкретно на робота чи машинку, а хоче побільше власності. Це трапляється, якщо вдома не поважають його право власності або ж коли втрачено почуття безпеки (приміром, батьки розлучаються). Бачили стареньких із синдромом Плюшкіна, у яких квартири забиті мотлохом? Вони теж роблять це заради хибного почуття стабільності та забезпеченості. Такім дітям особливо протипоказані фізичні покарання за крадіжки. Вони підсилюють відчуття небезпеки і бажання знизити його новими речами. Виникає замкнене коло. Цим дітям потрібна стабільність і безпека.

Трапляються й діти, які за своєю природою здобувачі — їм подобаються не самі речі, а «полювання» на них. Часто вони йдуть на це, щоб зробити подарунок комусь, пишаються своєю підприємливістю, турботою (при цьому вони розуміють лише матеріальні підтвердження цього). Такі діти виростуть чудовими підприємцями, якщо не ставити на них тавро «злодія», а допомогти направити енергію в русло заробітку. Хай малеча розробляє ідеї бізнесу чи допоможе рідним або сусідам за матеріальну винагороду — це найкраща профілактика.

Якщо підліток хоче «купити» друзів — пригостити їх на батьківські гроші або стати популярнішими за допомогою жаданих речей, варто пояснити, що це ілюзія, і допомогти підвищити статус у групі.

Якщо крадіжка — це привернення уваги чи протест, треба працювати саме з цим. Але тут особливо небезпечно репетувати. Якщо дитина побачить бурхливу реакцію, то матиме спокусу отримувати ваші емоції у такий негативний спосіб.

11. Не карайте, не розібравшись

Те, що здається брехнею, у дитячому світі може виявитися правдою. Виміняти гаджет за манюсіньку ляльку? Так, обидві сторони можуть бути задоволені і вважати угоду чесною. Вирішувати треба з батьками, але жодного натяку на крадіжку, якщо йдеться про обмін. Ніщо не ранить гостріше, ніж несправедливе звинувачення.

12. Не грайте в Шерлока

Дитина напирає, що знайшла річ, яку ви бачили в її подруги або та її подарувала? Не треба «викривати». А тим паче погрожувати кримінальним майбутнім, обзивати. Зверніть увагу на те, що відчуває людина, яка втратила це. І змініть роль злодія на помічника і поборника справедливості: разом пошукайте господаря, зробіть оголошення, розпитайте. Дитина має усвідомити, що вкрадене доведеться повернути в будь-якому разі. Якщо однозначно виявиться, що річ узята без дозволу, доведеться вибачитися — дитині або вам за неї в її присутності. Не читайте нотацій, не карайте ще за брехню, краще скажіть: «Як же сильно тобі хотілося це, якщо ти повірив, що знайшов/отримав цю річ у подарунок».

13. Вчіть відшкодовувати збитки

Якщо вкрадена річ пошкоджена або витрачені гроші, доведеться відшкодовувати збитки. Добре, якщо дитина сама визначиться, як це зробити, а не прийме це як покарання. Якщо дитина старша, вона має відповідати за вчинки самотужки. Приміром, повертати борг із кишенькових грошей. Дітям до 10 років можна пояснити, що замість купівлі солодощів чи іграшок гроші повертатимуть за збитки. Але їм важливо відчувати, що мама й тато теж уріжуть солодощі, покупки, щоб допомогти. Дитина відчуватиме й дещицю провини перед близькими, особливо якщо ті не дорікатимуть їй. Але не можна позбавляти благ братів і сестер за крадіжку дитини. Є спокуса, щоб розлючені діти «виховували її колективом». Але це лише озлоблює, руйнує дружбу братів і сестер, спонукає інших брати чуже (усе одне покарають).

Залишити відповідь