Як часто ви робите творчу роботу чи вигадуєте нові ідеї? Вчені та освітні експерти переконані, що креативне мислення здатне допомогти людству розв’язувати найскладніші проблеми. Саме тому в Університеті Стенфорд уже понад 45 років викладають творче мислення і вірять, що воно є фундаментальним для інноваційної освіти. Ден Клайн викладає імпровізацію в Бізнес-школі Стенфорду і на Фестивалі Ідей цього року поділився вправами, які допоможуть розбудити творчий потенціал кожної дитини та дорослого. Із цими іграми ваші родинні вихідні будуть щоразу веселими та креативними.
Людина має в собі безмежний запас креативності і здатна знайти мільйон вигадливих інноваційних способів розв’язувати проблеми. Уявіть: кожен з вас носить у собі чарівну скриню зі скарбами-ідеями. Щоразу, коли перед вами проблема, ви можете дістати ідею з вашої скриньки: вона завжди повна, там завжди є саме те, що вам потрібно в цей момент. На жаль, у більшості людей ця скриня під сімома замками, або навіть гірше — її охороняє дракон. Тож у момент, коли вам негайно потрібна творча думка, ви відчуваєте вогняний подих цього монстра. І тоді ви обираєте не креативну ідею, а безпечний шлях — те, що знайоме і звичне. Звісно, дракон — це страх. Але запаси творчості можна відкрити, а дракона — приборкати. У цьому допоможуть ігри з імпровізації. Проте перш ніж грати в них, усі учасники мають дотримуватися простих спільних правил:
- змінити своє ставлення до помилок;
- будувати ідеї;
- насолоджуватися грою.
Вправа «Відсвяткуй помилку»
Імпровізація — це різновид сценічного виступу, вистави, коли актори грають експромтом. Імпровізація — завжди ризик, тому для таких вправ потрібен безпечний простір, де не критикують, не висміюють і не показують людину в негативному світлі. Для цього треба потренуватися «святкувати помилку». Помилка — це подарунок, ми вчимося швидше через помилки. Чому ми думаємо повільно? Бо ми хочемо бути обережними. Обережність важлива в багатьох ситуаціях, тільки не в генеруванні ідей. Тож ось вправа: кожен учасник каже: «Я схибив» або «Я залажав», «Я зробив помилку». А тепер скажіть це з почуттям, ніби ви щойно справді провалили справу. Спостерігайте за обличчями одне одного в цей момент: вони зіщулюються, стискаються, ми ніби намагаємося вберегти себе від покарання, бо точно знаємо, що за помилку сварять. Ми боїмося, що нас будуть критикувати. Багато людей навіть стукають себе по голові, коли зробили помилку: вони ніби промовляють: «Не карайте мене за помилку, бо я вже сам себе караю». Але для імпровізації треба забути про безпеку, помилки і критику. Тому потренуйтеся казати «Я помилився» так, ніби ви цьому радієте: руки вгору, радісне обличчя, відсвяткуйте свою помилку. Безліч учених зробили свої проривні відкриття через провал. Усі вони, коли помітили помилку, не намагалися її виправити чи знайти винного, а казали «О, це цікаво!» Наступного разу, коли налажаєте, скажіть собі: «Цікаво, що може з цього вийти?»
Гра «Поділися фальшивими спогадами»
Часом ключі від скриньки вашої креативності тримає в руках хтось інший, а ви знаєте пароль до його творчих ідей. Це один з найбільш цінних висновків імпровізації: байдуже наскільки класною є ваша ідея, те, що щойно сказав ваш партнер, у сто разів краще. Це геніальний принцип співпраці: цінувати ідею вашого партнера і спільно будувати її далі.
Щоб прокачати цю навичку, можна пограти в «Поділися фальшивими спогадами». Двоє людей вдають, що знають одне одного все своє життя, вони все робили разом. Гра починається зі слів: «А пам’ятаєш, як ми…» і далі може бути що завгодно: рибалили, полетіли на Місяць, з’їли мамонта. Це може бути будь-що реалістичне чи химерне, веселе чи нудне, тільки не те, що ми справді робили разом. Наступний гравець підхоплює спогад, але не погоджується з деталями подій. Наприклад:
- Пам’ятаєш, ми ходили збирати яблука в саду?
- Так, але здається, то були не яблука, а чорниця. Там були кущі чорниці.
- Там були кущі, але то таки були яблука — дивні сині яблука. І пригадуєш, ми втрапили в халепу, бо ті яблука не можна було збирати?
- Я пригадую це трохи інакше: нас дуже гостинно зустріли господарі того саду.
- Так, але вони лише вдавали, що приязні. Насправді вони були агентами під прикриттям.
І так далі: гравці по черзі будують свої ідеї на репліках партнера і не погоджуються в дрібних подіях. Виходить, ми не заперечуємо ідею партнера, не блокуємо її, а даємо свій варіант щодо деталей події. Щоб розкрити свою креативність, ми не повинні блокувати творчість іншої людини, ми маємо приймати всі ідеї.
Гра «Так, і…»
Це другий варіант гри у фальшиві спогади, але тепер гравець погоджується з усім, що каже партнер, і додає свої подробиці. Тут є важливе правило: якщо в грі маєте можливість показати людину з хорошого або поганого боку, покажіть вашого партнера героєм. Пам’ятайте, імпровізація — простір без критики і злих висміювань.
- Пам’ятаєш, як ми разом полетіли в Нью-Йорк?
- Так, здається це було в 2008 році.
- Так, у 2008, якраз напередодні нового року.
- Так, усе місто сяяло вогнями.
- Так, і ти зробив такі класні фото.
- Так, я пригадую, як знімав тебе на камеру навпроти Таймс Сквер.
- Так, і я тоді виглядав, як справжня зірка, бо ти мене фотографував і довкола зібрався натовп людей.
- Так, усі зібралися подивитися, як ти класно позував.
- Так, усі плескали і хотіли, щоб ти їх сфотографував — тоді в тебе додався мільйон фоловерів у соцмережах.
Гра «Так, і…» — потужний інструмент розкриття креативності, бо ви кажете «так, і…» і не встигаєте подумати, чи хорошу ідею запропонував інший гравець, а вже будуєте історію на тому ґрунті. Ваш мозок може працювати в режимі критичного мислення: оцінювати, зважувати, критикувати — це важливо для життя. Але для творчості потрібен інший режим — спонтанності, безоціночності, творчості. Тренуючи креативність, маєте відмовитися від мислення в режимі оцінювання і критикування.
Гра «Відволікти дракона»
Вашого внутрішнього дракона — страх — подолати не вдасться, та й не треба. Але можна його приборкати, відволікти. Ось вправа від Кіта Джонстоуна, відомого режисера театру імпровізації та письменника. Візьміть ручку і аркуш паперу і напишіть коротку швидку історію. Можете поставити таймер на 1 хвилину або більше. Поки будете писати, рахуйте вголос від 100 до 1. Це дуже складна вправа, мозок просто закипає, адже має працювати у двох напрямках одночасно. Щоб полегшити завдання, можна дати учасникам першу фразу, з якої має початися історія. Ось що вийшло в мене: «Сьогодні вранці я пішов у магазин купити цукерку для свого рота. Коли я прийшов туди, то побачив, що мої цукерки їдять гобліни. Це мене так розлютило, що я взяв кілька жуйок і пожував їх, щоб зробити зброю. Тими жуйками я приліпив гоблінів до стіни».
Якість історії в цій грі не має значення, важливий досвід: це вправа для відключення судді, вашого внутрішнього цензора. Вчені вважають, що ми не можемо одночасно і критикувати, і творити, тож коли рахуєте від 100 до 1, ви відволікаєте свого дракона-критика для розкриття креативності.
Вправа «У кого ви гралися в дитинстві?»
Гра — стан, у якому ми всі були в дитинстві. Але ми втрачаємо здатність гратися, коли вчимося все планувати наперед, встановлювати цілі і вимірювати результати. Гра ніколи не полишає нас, але ми притлумлюємо цю здатність. Гра потрібна нам для навчання, відкриттів, встановлення зв’язку з людьми і творчості. Стюарт Браун, засновник Інституту гри, вважає, що люди діляться на такі типи гравців:
- джокер — любить смішити людей, такий собі клоун у класі;
- дослідник — любить пригоди і відкриття, ці люди подорожують і досліджують;
- кінестет — любить фізично активні ігри: спорт, танці або просто лазити по деревах;
- режисер — збирає дітей довкола і каже: «А зараз ми будемо робити ось це…»;
- колекціонер — колекціонує листівки, значки, монети;
- сторітелер — любить вигадувати, писати і розповідати історії;
- суперник — любить будь-які ігри, де є змагання;
- художник — любить творити: малювати, ліпити.
Більшість людей є комбінацією двох типів гравців. Подумайте, до якого типу ви належите, адже те, як ви гралися в дитинстві, є джерелом вашого натхнення в житті.
