У шкільному житті щодня перетинаються три великі групи: учні, вчителі і батьки. І кожна з них має свої інтереси і пріоритети. Як цим світам порозумітися і чому нам усім потрібні спільні правила, розповідає Зоя Звиняцьківська, журналістка і громадська активістка, одна з ініціаторок створення Меморандуму співпраці для шкіл.
Самих лише освітніх законів замало, щоб шкільне життя протікало гармонійно і щасливо. Для цього треба створити правила школи, які будуть враховувати інтереси трьох великих груп — дітей, вчителів і батьків. Написати ці правила можна тільки спільно, адже саме так викарбовуються цінності — люди навчаються спілкування і співпраці.
Саме для цього ми створили Меморандум, який можна доповнювати і коригувати. Школи не зобов’язані ухвалювати цей документ, але він може почати якісні зміни в спілкуванні між батьками і вчителями.
У пошуках порозуміння
Ми обрали 6 пілотних шкіл по всій Україні. Спершу працювали окремо з кожною групою — вчителями, батьками і дітьми — по 30 осіб у групі. Ми запитали кожну групу, чого вони хочуть. Звісно, їхні бажання були різними. Діти, приміром, хотіли, щоб біля дошки висіли критерії оцінювання учня, написані людською зрозумілою мовою.
Потім ми звели їх усіх разом. Вони спільно мали випрацювати загальні правила для своєї школи. Результати роботи груп відрізнялися: там, де були згуртовані громади і люди мали досвід спільної комунікації і взаєморозуміння, написали по 10 сторінок. Там, де громади були незгуртовані, групи три години вирішували, чи потрібно складати телефони в окремий бокс перед початком уроку. Кожна з цих пілотних шкіл написала свій меморандум, а ми створили типовий текст, який можна використовувати як конструктор — додавати своє, прибирати зайве.
Правила мають бути спільні
Меморандум складається з правил і регламентів. І вчителі, і батьки, і діти сказали, що хочуть мати правила, щоб чітко розуміти, що можна, а що ні. Але їх треба встановити спільно: не правила поведінки учнів, а правила поведінки всіх.
За Законом про освіту, загальні збори школи є вищим установчим органом громадського самоврядування. Отже, якщо на таких зборах ухвалити пропозиції, новації, вони стають законом для цієї школи.
Також пропонуємо правила фінансування і співфінансування школи — вважаємо, що це має відбуватися на добровільній основі, а кошти мають спрямовуватися на цільові проєкти. Якщо вчитель хоче купити в кабінет обладнання, він викладає свою пропозицію на шкільний спільнокошт — якщо та набирає гроші, він його купує.
Другий розділ документа присвячений підвищенню ефективності освітнього процесу. Ми не втручаємося в навчальні програми, але можемо організовувати проєкти, екскурсії, професійну орієнтацію учнів із залученням батьків. У цій частині діти просили не влаштовувати показові виступи для райвно, а проводити заходи, цікаві саме дітям. Учні казали, що не хочуть, щоб на концертах співали тільки ті, у кого це добре виходить, а й ті, хто просто дуже хоче співати. Позакласна діяльність має бути спрямована на всебічний розвиток здібностей дітей, щоб вони могли спробувати себе в різних творчих досвідах.
Окремий розділ стосується безпеки у школі. Зазвичай одразу починають говорити про картки, турнікети тощо. Ми хочемо, щоб усі замислилися про психофізичний стан дітей.
Дитина не може вчитися, коли в неї не задоволені базові потреби — доступ до свіжого повітря, доступ до питної води, безперешкодний доступ до туалету.
Про те, як працюють зі шкільною безпекою у світі, читайте в нашій статті «Як зробити школи безпечними: європейський досвід».
Як згуртувати громаду своєї школи
Отже, Меморандум — це головні засадничі принципи. І якщо навіть ви не отримаєте нові правила школи, ви точно отримаєте згуртовану громаду, де люди перезнайомляться і матимуть досвід співпраці і порозуміння.
Наталя Церклевич, експертка інституційного розвитку
Фасилітація (з англійської — допомога, сприяння) — це метод роботи з групою, що використовується у світі вже понад 50 років. Коли ми збираємося разом, нам дуже важко про щось домовитися, адже в кожного в голові з’являється впевненість, що він знає краще за інших. Особливо це стосується керівників — є небезпека домінування однієї людини і невключеність цілого колективу. Фасилітація дає можливість залучити всіх учасників до прийняття рішень і відчуття відповідальності за них.
Для ефективної фасилітації важливо щиро вірити в те, що кожен має свою думку, бути толерантним і відкритим до ідей інших, домовлятися доти, доки кожен не відчує, що його думка теж врахована.
Радимо почати роботу з окремими групами — вчителями, батьками, дітьми. Для цього організуйте простір — хай учасники сидять не лицем до одного мовця, а острівцями чи колом, щоб усі бачили одне одного.
У пілотних школах ми вивішували правила діалогу, яких мали дотримуватися всі. Це потрібно, бо ми належимо до такої культури спілкування, коли думки і слова дітей не дуже поважаються — ми часто вважаємо учнів недосвідченими. А фасилітація вчить чути іншого — не просто почути слова, а відчути емоцію і потребу за цими словами.
