Як зробити школи безпечними: європейський досвід

Відновні практики можуть стати ефективною профілактикою булінгу

В українських школах планують запровадити відновні практики для підтримання дисципліни та створення безпечного середовища. Що ж воно таке і які зміни мають статися? Про відновні практики в Україні йшлося на міжнародній науково-практичній конференції «Модель “Мирна школа” як методика формування безпечного середовища в закладі освіти». Свій досвід презентували представники європейських країн, де ця модель працює вже не перший рік.

Навряд чи хтось з батьків погодиться віддати дитину до школи, де з неї знущатимуться однолітки, битимуть старшокласники та буде великий ризик травмування. Але все це регулярно відбувається, і дорослі кажуть собі: цього не станеться з моїм сином чи донькою. Безпека школяра — цінність, без якої жодні реформи освіти не будуть ефективними, адже налякана дитина не може добре вчитися, розвиватися, не бажає ходити до школи.

Чому вся увага — порушникам

— Сьюзі, що сталося? — запитує голова Національного центру відновних практик у закладах освіти Великої Британії Белінда Хопкінс — Чому ти така засмучена?

Дівчинку грає одна з психологів, учасників конференції. У такий спосіб експерт демонструє всім наочно, що таке — відновні практики. «Сьюзі» відповідає, що Мері взяла, не запитавши, і зламала її мобілку. Вона дуже розлючена й сумна, адже цим подарунком на день народження вдалося потішитися всього пару днів. Окремо пані Белінда опитує «Мері», у неї — своя правда. Її малозабезпечені батьки ніколи не роблять таких подарунків, тож вона хотіла хоча б потримати чудовий гаджет у руках. А жадібна Сьюзі не дозволяла.

Як вчителю вирішити такий конфлікт між ученицями? У кращому разі педагог вислухає, покарає та змусить вибачитися Мері. Сьюзі ніхто не втішатиме. Тепер погано обом дівчатам. У гіршому разі — нагримає на обох і нагадає, що мобілкам не місце на уроках, у класі слід працювати, а не влаштовувати «розборки». Ефект той самий — це не полегшить ситуацію.

За традиційного підходу «жертвою» ніхто не займається, вона залишається наодинці зі своїми переживаннями та наслідками своїх дій. А «агресора» карають за порушення правил. Недарма є діти, які бешкетують, бо хочуть отримати більше уваги. Це свідчить про те, що вся увага дорослих привернута до порушників, їх розпитують щодо мотивів поведінки та читають їм виховні «лекції». А ті, кому завдано шкоди, не знають, як розрядити свою лють без порушення правил. Тож або з часом переходять до табору «порушників», або звикають до позиції безпорадної жертви.

Провокаційне запитання вчителям

Як конфлікт Сьюзі та Мері вирішує відновна педагогіка? Дівчата вже мали змогу почути правду одна одної, тож Мері вже не так заздрить і розуміє, що Сьюзі сваритимуть батьки і наскільки важливим був для неї цей подарунок. Вона жалкує, що так сталося. Експерт запитує в Сьюзі, як вона почувається і що їй зараз потрібно. А потім запрошує спробувати вирішити питання. Врешті-решт дівчата розуміють, що мобілку має полагодити Мері. А педагог підказує варіанти, де заробити, щоб були гроші на цей ремонт.

Запитання «Як вчителю вирішити такий конфлікт?» — провокаційне, адже відповідь: ніяк. Конфлікт мають розв’язувати учні, а педагог виступає лише посередником та консультантом.

Відшкодувати збитки, мати справу з наслідками, вчитися управляти конфліктами — це і є головні засади відновних практик.

— Розділяти відповідальність одне за одного, проявляти емпатію, підтримувати тих, кому самотньо, не боятися встановити зоровий контакт, сказати потрібні слова в потрібну мить — усе це навички спілкування, яких треба вчити дітей, — вважає Белінда Хопкінс. — Як каже відома американська педагог Нель Ноддінгс: «Головна мета школи — навчити молодь турбуватися одне про одного. Це змінить наші школи. Це змінить наше суспільство».

Пані Белінда понад 20 років впроваджує відновні практики. Доти була медіатором, а починала з вчителювання. Мала викладати французьку та іспанську, а насправді — навчала спілкування, за її словами. У жіночій школі, де вона працювала, конфліктували дівчата з християнських та мусульманських родин, тож було боляче від того, що діти не почувалися в безпеці. Донині нікого з вчителів Великої Британії не вчать вирішення конфліктів, управління стосунками. Тож педагоги роблять те, що простіше: управляють поведінкою дітей. Але при цьому ми не даємо шансу дитині виправити щось та опанувати нові навички.

«Що сталося?» замість «Припини»

Відновні практики — ефективна профілактика булінгу. На думку британського експерта, чимало вчителів — консерватори, їм не подобаються новації. А ті фахівці, які охоче підтримують такі програми, щодня поводяться по-старому: сварять за розмови на уроці, забуті завдання, виставляють із класу. На думку експертів, навіть реакція на шепіт у класі має бути інакшою. Замість «Припини! Не розмовляй» — питання «Що сталося?» А замість «Хто винен? Як покарати?» — «Якої шкоди завдано? Як виправити?»

Доки педагоги не змінять свій стиль спілкування, діти не довірятимуть відновному підходу. «Мирна школа» базується на цінностях: взаємозв’язки, теплота, толерантність, терпимість, прийняття, повага до людини. Тому першим кроком у школах має бути курс для вчителів, досвід застосування відновних практик у конфліктах між ними.

Дорослі часто заявляють, що в їхньому колективі немає конфліктів. Але так не буває. Якщо вчителі не кричать одне на одного, не плачуть і не тупотять ногами, як школярі, це не означає, що немає щоденних ситуацій, де інтереси однієї людини суперечать інтересам іншої.

Скажімо, вчитель вчасно не підготував звіт. Його правда: хворіє дитина, він погано спить і думає, що «цю писанину» зробить трохи пізніше. Правда директора: ці дані були потрібні йому для доповіді «нагору», тож він особисто втрапив у халепу. Коли педагоги на власному досвіді відчувають, що відновні практики діють, вони з більшим ентузіазмом їх впроваджують.

Співзасновниці норвезького центру «Безпечне навчання» Ніна Вролдсен та Беріт Фоллестад продемонстрували, як проводити «відновні кола», де кожен учасник (вчитель, психолог, батьки, учень-порушник, учень, який постраждав, однокласники) може висловитися на рівних. Вони бувають різних видів: виявлення проблем, примирення, зцілення, діалог.

Як знизили кількість бійок

— Це передбачає також зміну професійної позиції шкільного психолога та вчителя, зміну світобачення, — підкреслює директор Українського науково-методичного центру практичної психології Національної академії педагогічних наук Віталій Панок. — Відновні практики потребують більше часу. Втомленим вчителям легше сказати: хай психолог цим займається. Але психолог навіть не керівник процесу, а член команди, який має свою ділянку роботи. За нового підходу в кожного в школі є частина відповідальності.

Ідеться, звісно, і про самих учнів. Посередником між сторонами конфлікту, медіатором може бути інший школяр. Звісно, який пройшов навчання базових навичок вирішення конфліктів. В Україні теж останні 13 років створюють такі шкільні служби порозуміння. Нині їх понад 200, а тисяча юних медіаторів допомагають порозумітися одноліткам. У цих закладах освіти на 78% знизилася кількість бійок серед учнів.

— Між якістю освіти, яку Україна демонструє на міжнародних олімпіадах, змаганнях, та безпекою наших шкіл є значний розрив, — вважає голова правління Інституту миру і порозуміння, експерт з відновного підходу та медіації Роман Коваль. — Дається взнаки історична спадщина радянської системи. У Росії вивчали стан виховного процесу у своїх школах — там ситуація гірша. У багатьох закладах освіти є старші неформальні лідери, які силовими методами пригнічують однолітків, а адміністраціям шкіл це вигідно. Це нагадує систему у в’язницях, тож булінг при цьому не перемогти. Щоб покінчити з каральною педагогікою, маємо знайти методології, практики, щоб змінити атмосферу, у якій проходять реформи. Адже Нова українська школа не буде реальністю доти, доки учні почуватимуться в небезпеці.

Вводити таку модель у всіх школах зацікавлені й на рівні Міністерства освіти і науки. Це підтвердив директор департаменту середньої освіти МОН Юрій Кононенко. Проект спонукатиме не чекати вказівок згори, а вирішувати разом з батьками та учнями всі проблеми на місцях. Оскільки всі заклади освіти — різні, то й рішення мають відрізнятися.

Поки що проект передбачає пілотування в 10 школах, аналіз отриманих результатів, підготовку команди тренерів, розробку підручників та практичних порадників для впровадження моделі.

Залишити відповідь