Як навчити дитину обирати друзів

Ви хотіли б, щоб дитина дружила з найгіршим за успішністю учнем у класі, хуліганом, який любить прогулювати уроки? Ні? Але це юний Джон Леннон, який намагається створити музичну групу. А як щодо іншої дитини, яка постійно свариться з вчителями та не встигає з усіх предметів, крім математики, а потім кидає школу? Інші підлітки вважають її ледарем і занудою. Не треба такого? А це Айнштайн. Психоаналітик Марія Гончаренко розповідає про те, як вчити обирати друзів, але не нав’язувати свої смаки.

3–4 роки: закладаємо базу

До 3 років ідеться не тільки про дружбу, а й про будь-яку спільну діяльність з іншою дитиною. Можлива гра поруч, взаємна цікавість, але основні об’єкти уваги дитини — мама й тато.

Після 3 років емпатія значно розвивається, тож діти починають поділяти чужу радість, співчувати, допомагати, дарувати щось іншому. З’являється бажання брати участь у спільних іграх. Але будь-який конфлікт інтересів завершується сваркою.

У 4 роки вже можна почути від малюка: «мій друг». Але це дуже ситуативно: товариш — той, з ким грають тут і тепер. Розмови про друзів — це, скоріше, наслідування, частина дорослого світу, як гра в перукаря чи пожежника. Діти в цьому віці живуть у стихії ролей, але можуть плутати людину і роль. Часто буває так: «Катя — найкраща подруга, ми в магазин грали», а назавтра: «Я Катьку не люблю, сьогодні в нас у грі відьмою була, вона зла».

Що можуть батьки?

1. Головне завдання дитини в цей час — навчитися грати в компанії, дотримуватися правил, ділитися, чекати черги. У це можна грати, демонструвати за допомогою іграшок і давати шанс отримати досвід. Малюк має навчитися простого алгоритму знайомства, вміти запропонувати гру, зрозуміти в загальних рисах поняття «дружба».

2. Що саме розповісти про це — знають усі батьки та можуть знайти безліч дитячих книжок і мультфільмів на кшталт «Крихітка Єнот», «Мій маленький поні: дружба — це диво», «Найбільший друг», «Образа», «Їжачок та ведмежатко», «Льодовиковий період».

5 років: створюємо коло друзів

Не варто применшувати цей час і небезпечно пропустити його: дитина вже вибірково ставиться до людей, але цей процес ще підконтрольний. Адже в школі впливати на те, до яких однокласників тягнеться син або донька, буде значно важче. Найперше, що помітно: дівчатка починають більше грати з подругами, парами-трійками, а в хлоп’ячі компанії вже не завжди беруть дівчаток. Також у дошкільника з’являються стійкі вподобання: він сумує за певними дітьми, навіть якщо йому є з ким грати, регулярно обирає саме їх, ініціює ширше спілкування (наприклад, просить батьків запросити додому), демонструє прив’язаність різними способами, може ревнувати. Але в 5 років заздалегідь оцінити якості однолітка дитина ще не може. Вона вибирає в друзі тих, з ким їй найцікавіше, на основі спільних інтересів.

Що можуть батьки?

Щоб підлітком син чи донька обирали прийнятних друзів, треба закласти підґрунтя: створити коло спілкування, у якому малюк зможе знайти гідних та цікавих товаришів. Не сподівайтеся, що спілкування він знайде автоматично: у дворі, наприклад, як це було в нашому дитинстві. Сьогодні від батьків потрібні зусилля.

Важливий нюанс: не можна привести одну дитину і призначити її другом. Не чекайте, що син або донька буде в захваті від спілкування з маленьким гостем, і якщо контакту не станеться, не примушуйте. Треба дати шанс, вибір.

Якщо дитина ходить у дитсадок, це не вирішує проблеми. По-перше, якщо відверто, далеко не завжди контингент групи в дитсадку становлять діти тих людей, з якими б ви самі проводили час. По-друге, це спосіб колективного виховання, а досвід спілкування вдвох-втрьох краще отримувати окремо. Але ще більше проблем у малюків, які зростають з бабусями та нянями. У багатьох з них немає жодного постійного партнера по іграх, лише випадкові зустрічі на різних дитячих майданчиках. Тож добре на вихідні запросити дітей друзів. Вашого віку немає або вони постійно зайняті? Спробуйте на форумі для батьків спеціально розшукати однодумців та «задружитися». Добре, якщо дитина ходить у якийсь гурток, секцію або на разові майстер-класи. Спільна справа дасть точку зближення. Але під час занять спілкуватися ніколи. Приємних дитині однолітків з батьками варто запросити в гості, на прогулянку, на спільний перегляд кіно чи до розважального центру.

Показати, як вмієте товаришувати ви самі. Іноді діти взагалі не бачить друзів батьків, адже ті спілкуються лише на роботі або ж призначають зустрічі в кафе. Запросіть гостей додому або ж візьміть дитину із собою в гості, у кафе. Якщо контакти з друзями втрачені, відновіть їх заради дитини, організуйте хоча б одну зустріч. Якщо не вдається, почитайте книгу про нетворкінг Кейта Ферраці «Ніколи не їжте наодинці» та хоч трохи продемонструйте дитині, як дорослі спілкуються.

6–8 років: вчимо шукати

Здавалося б, те, що в дітей у цьому віці розвиток мови досягає значного рівня, не пов’язане з дружбою. Але саме це забезпечує важливу частину приязного спілкування — розмови на різні теми, вміння підбадьорити чи втішити словами.

Діти починають обирати друзів за людські якості, а не просто тих, з ким цікаво. Школярі дивляться, як одноліток поводиться у класі, як його оцінюють вчителі, як поводиться з іншими дітьми. Якщо в 5 років дитина практично завжди відповість на увагу іншої, яка вигадує щось цікаве та не ображає, то в 7 років вона може вже сказати: «Не хочу грати, бо ти ображаєш слабких». Також учень початкової школи чекає оцінки від друзів: «Сашко сказав, що я сміливий».

Що можуть батьки?

У цьому віці діти звертають увагу на гарну репутацію. Тож треба поводитися в присутності друзів делікатно: не сварити публічно, не виявляти гіперопіки.

Вибір друзів на цьому етапі — здебільшого наслідування батьків. Варто чесно відповісти собі: за яким принципом я обираю людей, яку модель побудови відносин демонструю. Можна і навпаки: у дитині побачити себе, як у дзеркалі.

Обирає тих, у кого найкращі іграшки, хто найпривабливіший і гарно вбраний? Можливо, і ви віддаєте перевагу зовнішньому та матеріальному у спілкуванні? Шукає сильного, хай і не дуже цікавого, когось, хто захищатиме від решти дітей? Чи не вважаєте ви друзями винятково впливових та авторитетних людей? Поруч із дитиною — «глядачі», які мають то хвалити, то втішати? А чи не телефонуєте ви подрузі лише для того, щоб поскаржитися на життя? Син чи донька оточує себе «сірими мишками», незрозуміло, що в них спільного? А що ви казали про майбутніх друзів дитині? Чи не про одне-єдине: щоб у підліткові роки не потрапила до поганої компанії, де зловживають, щось порушують… От дитина і шукає за принципом «як би чого не вийшло». Якщо батьківська модель вибору друзів здорова, то дитина отримуватиме корисний досвід.

9–10 років: вчимо будувати стосунки

Після кількох спроб дружби дитина починає відчувати, які люди подобаються саме їй. Найчастіше це базується на втамуванні якоїсь глибинної потреби, на принципі доповнення. Приміром, поруч із сором’язливою мрійницею може опинитися «маленька розбійниця», а хлопчик-розумник, дуже допитливий і дещо занудний, потоваришує з енерджайзером-веселуном. Але різницю темпераментів мають скріпляти схожі погляди, цінності (хоча про таке хлопчики і дівчатка ще, звісно, не замислюються). Приміром, енергійний жартівник-хвалько, який у всьому вбачає змагання, зійдеться з розумником-«сірим кардиналом», а безпосередня, життєрадісна та наївна дитина — з маленьким вченим, якого цікавлять пригоди та загадки. Хуліган виглядає сміливим в очах боязкого, пустун викликає заздрість у надто правильного, маніпулятор забезпечує почуття потрібності, нехай хибне, лідер диктує, що робити несамостійній дитині.

У цьому віці дитина вчиться відрізняти справжню дружбу від несправжньої, опановує принцип з віршів Омара Хайяма: краще бути одному, ніж разом аби з ким.

Школяр має розвинути чимало навичок, необхідних для розвитку стосунків і відстоювання особистих психологічних кордонів.

Навички, які мають розвинутися:

  • як сказати «ні» другу та не посваритися;
  • як грати разом з другом та ще однією дитиною;
  • як перебороти ревнощі;
  • як просити про допомогу;
  • як бути вдячним;
  • як подбати про іншого;
  • як поводитися на рівних;
  • як не піддаватися на провокації;
  • які секрети можуть бути від друзів;
  • як зберігати чужі таємниці.

Що можуть батьки?

Прийшов час зрозуміти: друзі, які подобаються вам, не зроблять дитину щасливішою. Коли ми орієнтуємося лише на «мені він не подобається», це говорить про наші потреби, наш психотип, наші цінності. У дитини майже все інше. З друзями спілкуватися не вам, вони — не помічники у вихованні і не спосіб впливу на сина або доньку. Дружба потрібна, щоб дитина змогла отримувати підтримку своїх (а не ваших) інтересів. І тут треба визначитися, інакше підліткові роки стануть конфліктними та важкими. Якщо ви досі не приймаєте якість риси характеру дитини, вас дратуватимуть її друзі, які посилюють несхвалювані якості.

Звісно, є нездорові стосунки, де хтось почувається жертвою, ображеним, не може дати відсіч. Отут варто втрутитися, але не прямо забороняти спілкування, а просто коментувати: «Так, як вчинив Діма, робити недобре тому і тому» або ж «Чи може друг примушувати друга до чогось? А Сашко тебе примушує, подумай…» Добре пропонувати дитині стати на місце іншої: «Ти б розповів секрет Микити? Якщо так, він би як поставився до цього? А Микита те, що ти йому довірив, розповів усім…»

Серйозно ставтеся до конфліктів, про які дитина вам розповідає. Ніколи не втручайтеся особисто, але не втрачайте шансу «проконсультувати». Не відмахуйтеся першим, що спаде на думку. Приміром, можна на сльози дівчинки, яка посварилася з найкращою подругою, дати пораду: пограй з іншими, знайдеш ще десяток подруг. Але дитина набуває досвіду замінювати одну людину іншою за найменших неприємностей.

Єдина правильна реакція: вдатися в деталі. Саме через управління конфліктами зі значущими людьми людина вчиться будувати відносини. Щоб бути об’єктивним, вимкніть власне почуття провини. Бо на всі негативні прояви під час конфлікту сина чи доньки батьки схильні реагувати, як на власні недопрацювання. «Нагрубив? Ввічливості недовчили. Через такі дрібниці образився? Щось з комунікативними навичками». А це несвідомо переходить у критику: «Навіщо ти так зробив, годі ображатися». Після такої реакції дитина перестане ділитися реальними конфліктами. Тож під час таких розмов зосередьтеся не на дитині, а на способах побудови відносин.

Час говорити з дитиною про те, з якими людьми спілкуватися треба, а з якими — ні. Покажіть, яких типів людей варто уникати (токсичних, нарцисів тощо), на доступних прикладах чи оповіданнях, фільмах.

Підлітки: трамплін до романтичних стосунків

Якщо попередні етапи пропущені, а в тинейджера проблеми з поганою компанією або токсичними друзями, треба звертатися по допомогу психолога. У цьому віці здатність дружити мало відрізняється від такої самої в дорослих, тож окремі поради виділити важко. Єдина проблема, яку зазвичай не помічають: якщо дружити дитина так і не навчилася, і не потрапила під негативний вплив, вона може замінити живе спілкування соцмережами. Але збільшувати кількість френдів і заводити друзів — це зовсім різний досвід. Якщо підліток «підсів» на віртуальне спілкування, не забороняйте, а всіляко спокушайте перевести його в реальне. Хай він зустрінеться з тими, з ким познайомився онлайн, дайте місце і час для цього.

Інші крайнощі, якщо компанія в сина чи доньки є, а глибокої дружби чи хоча б регулярного спілкування віч-на-віч з кимось немає. Дослідження, за даними порталу Psychology Today, довело: для успішних романтичних взаємин людини в 25–30 років важливий позитивний досвід дружби в підлітковому періоді. І не важливо: друг іншої статі чи своєї. Що кращий був досвід, то більше шансів подолати хворобливу прихильність без взаємності, обрати міцні стосунки замість швидкоплинних романів.

Тож якщо хочете, щоб син чи донька в майбутньому знайшли «свою людину», мали щасливу родину, допоможіть їм дружити — з 3 років і аж до кінця підліткового віку.

Залишити відповідь