Як менше говорити і більше навчати: 27 порад учителям

Авторка тексту: Надія Швадчак

Як менше говорити і більше навчати? Що допоможе завоювати авторитет учнів? І чи варто вчити всього, що є у програмі? Ми запитали про це в найкращих вчителів України — переможців Global Teacher Prize Ukraine різних років. Паул Пшенічка, Наталія Кідалова та Василь Дяків дають свої золоті настанови молодим педагогам. А вже 2 жовтня ми всі дізнаємося ім’я переможниці чи переможця національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2021.

Пауль Пшенічка1

Паул Пшенічка, вчитель фізики та астрономії, Чернівці. Почесний член Лондонського інституту фізики. Переможець Global Teacher Prize Ukraine 2017

Знайомтеся з учнями поза уроками. Молодого вчителя часто не помічають. Коли я прийшов на роботу, мені дали чотири шостих класи (тоді була десятирічка), і це була катастрофа! Я не знав що робити: учні не звертали на мене уваги. Я подумав: а що мені подобалося, коли я вчився в школі? І пригадав — коли до нас приїжджали практиканти і водили нас на полонину, це було велике щастя!

Тому я почав брати учнів у походи, вести гурток. Хто погано поводився на уроках, не йшов у наступний похід. Так діти ставали шовковими!

З учнями треба зблизитися, робити щось поза школою, бо в школі немає людського контакту.

Не зважайте на програму. Програма перенасичена, а вчителі все одно намагаються її впхнути дітям у голови.

Натомість треба вчити базових речей і вчити вчитися. На урок я беру основне, а решту — по гіпертексту. Так у мене вивільняється час на цікаві досліди, фільми, історії. Я завжди кажу колегам: плюньте на програму. Хочете чогось навчити — навчіть хоч чогось. Не можна вчити все і нічого. Майте сміливість.

Читайте, розповідайте історії. Діти люблять слухати казки. Чому б не розповісти їм на уроці щось цікаве? На це можна витратити якусь частину уроку. Я розповідав байки й анекдоти, які стосувалися теми уроку. Але щоб розповісти багато цікавого, вчитель повинен мати широкий світогляд.

Шукайте наставників. Коли я прийшов працювати до школи, то відчував, що мені не вистачає знань з методики. Тому я обирав найкращих досвідчених вчителів (і в своїй, і в інших школах) і напрошувався до них на уроки.

Плануйте урок, але не сподівайтеся цей план реалізувати. Якщо вчитель дивиться в папірець на пункти — це дуже поганий вчитель.

План уроку в мене завжди у голові.

Проте саме написання плану змушує зосередитися на матеріалі і продумати урок. Біда в тому, що ви ніколи не зможете цей план втілити, бо ситуація змінюється миттєво. Прийшов у клас, а там щось сталося, і все летить шкереберть.

У вас має бути тема уроку. Треба матеріал роз’яснити, обговорити і закріпити. Для цього його треба взяти менше, а не більше, бо те, що пропонує календарний план — зробити нереально.

Формуйте думку про клас самостійно. Інформація, яку вам дає інший вчитель, не обов’язково правдива. Якщо ви хороший психолог, то швидко розберетеся, який перед вами клас.

Важливо бути позитивно налаштованим до кожного учня. Неможливо навчити того, про кого ви нічого не знаєте. Наприклад, якщо учень пише так, що ні ви, ні він не можете прочитати написане, можливо, у нього дислексія. Це треба знати. І тоді виявиться, що цей учень може шикарно відповідати усно.

Так само треба пам’ятати: іноді учень не готовий до уроку не тому, що лінивий, а тому, що щось сталося — вкрали телефон чи була сварка вдома.

Наталя Кідалова, вчителька української та англійської мов, Мелітополь. Переможниця Global Teacher Prize Ukraine 2019

Процес не менш важливий за результат. А емоції — за знання. На початку свого вчителювання я була більше орієнтована на результат, а до нього можна йти по-різному. Можна ж у прагненні високих балів не зауважити, що все вдається за допомогою суворості й вимогливості. Якщо ж більше уваги приділяти процесу — тому, як досягається результат, ви здивуєтеся, що результати зростають самі.

Дисципліна важлива, але про неї домовляються. Ось що важливо знати:

  • Правила варто складати разом з учнями. Тільки тоді вони їх будуть дотримуватися.
  • Правила можна змінювати, доповнювати і переглядати.
  • Правила не повинні забороняти (бути з часткою «не»), вони мають дозволяти. Замість «Не запізнюємося» варто формулювати так: «Уроки і перерви починаються вчасно».
  • Правила повинні бути не дискримінаційними. Вони мають стосуватися і учнів, і вчителя.
  • Правила мають забезпечувати комфорт і творчу робочу атмосферу.

Готуватися до уроку потрібно завжди. Діти люблять випробовувати вчителя-новачка, тому потрібно мати в запасі кілька варіантів уроку та додаткові активності. Важливо робити гнучкий план. І не йдіть строго за ним, ловіть хвилю й імпровізуйте. Якщо щось не так — змінюйте це в процесі.

Активності не заради кількості. Вони не мають бути для того, щоб прикрасити урок, а повинні допомагати реалізувати мету уроку. І планувати їх потрібно багато лише для того, щоб мати альтернативу, якщо щось не спрацює.

Важливо залишати час на рефлексію після активностей: проговорювати з учнями навчальний досвід. Американський педагог Джон Дьюї сказав: ми навчаємося не з досвіду, а через його рефлексію — коли аналізуємо, що вийшло, а що ні, що ми відчували і як можемо пов’язати новий досвід із практикою.

Балансуйте між вимогами Стандарту і потребами дітей. Не може бути універсального підходу, плану, що спрацює в будь-якому колективі. Беріть до уваги типи інтелекту дітей (за теорією множинного інтелекту Гарднера), поведінкові особливості, потреби, темп, рівень мотивації та сформованості певних навичок — це можна використати як трамплін, від якого легко відштовхнутися.

Формулюйте мету уроку і цілі активностей мовою дитини: чітко, зрозуміло, щоб учні знали, куди вони рухаються. Спільно розробляйте критерії оцінювання певного виду роботи (постер, робота у групі).

Не бійтеся помилятися. Довіряйте учням, це дуже важливо. Якщо помилилися — визнайте: кожна помилка — сходинка до розвитку. І помилка (життєва чи орфографічна) залишається помилкою, якщо ми її не виправляємо і продовжуємо робити.

Хваліть учнів за запитання, на які не знаєте відповіді. І пропонуйте шукати відповідь усім класом. Якщо питання просте, фактичне — Google завжди поруч. До того ж можна запропонувати загуглити відповідь усім разом і використати цей момент, щоб поговорити про достовірність джерел та розвинути медіаграмотність. Якщо питання складне, неоднозначне — дискутуйте і шукайте різні відповіді протягом уроку.

Ходіть на уроки до молодих колег. Дивіться на уроки одне одного і давайте зворотний зв’язок відповідно до заздалегідь узгоджених критеріїв. Це допоможе побачити вашу діяльність під іншим кутом і покращити роботу.

Менше говоріть. Варто прораховувати, скільки часу на уроці говорите ви, а скільки — учні. Використовуйте інтерактивні методи і методи кооперативного навчання — тоді учні говоритимуть більше. Наприклад, протягом 45-хвилинного уроку під час фронтальної роботи у класі з 24 дітей кожна дитина матиме 1,5–2 хвилини в кращому разі. Якщо вони працюватимуть у групах по 4 особи, час збільшиться до 11 хвилин на кожну дитину. Кожна дитина повинна мати можливість і час висловитися.

Не очікуйте вдячності. Вона буде, але не засмучуйтеся, коли здається, що її немає. Продовжуйте бути відкритими і позитивними. Повірте, учням складніше, ніж вчителям. Бо ми вже були дітьми, ми знаємо, як це. А діти ще не знають, як бути дорослими.

Будьте обережні з чутливими темами. Зважайте на те, що в класі можуть бути діти, чиї батьки перебувають у зоні бойових дій чи працюють за кордоном, тому певні питання чи обговорення можуть їх травмувати. Наприклад, ми на англійській просимо учнів розповідати про уявні сім’ї, беремо ілюстрації, а в молодших класах розповідаємо про родини казкових тварин.

Ставте «хороші» запитання. Ефективними є відкриті питання, які не мають однозначної відповіді, спонукають до роздумів, активізують та розвивають мислення високого рівня (аналіз, синтез, оцінювання), сприяють обговоренню і не залишають негативний післясмак.

Оцінюйте для навчання. Оцінювання не має бути засобом покарання. Воно має підтримувати й сприяти розвитку, фокусуватися на тому, що вийшло, спрямовувати на можливі покращення, стимулювати бажання вчитися.

Василь Дяків, вчитель історії, громадянської освіти та основ здоров’я, Заліщики. Переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020

Навчіться тримати себе в руках. Вчителювання — це психологічна напруга, тому важливо вміти її зменшувати.

Вмійте зупинитися, заспокоїтися і проаналізувати ситуацію. Часто, роблячи щось у стресі, вчитель може помилитися і травмувати психіку учнів.

Варто бути відкритими і говорити про те, що хвилює, не переходячи на особистості і не зриваючись на крик. Наприклад, «це мене ображає», «твої слова мене напружують», «ти переступив межу», «я не хочу цього чути, бо це викликає в мене обурення». Або ж можете глибоко вдихнути, закрити очі і порахувати до…. (хто до скількох може чи треба :)).

Методика не для методики, а для співпраці з дитиною. Існує багато можливостей вдосконалювати педагогічну майстерність, але важливо розуміти, як впливають ті чи ті методи роботи на успішність. Не бійтеся екперементувати, але зважайте на ефективність обраних інструментів для конкретної дитини.

Співпереживайте. Емпатія дозволяє відчувати стан дітей і вчасно реагувати на зміни цього стану. Емпатійність потребує багато енергії, тому педагог повинен вміти її відновлювати. Мене, до прикладу, заспокоюють прогулянки на повітрі, побутові справи, класична музика, гра в шахи, творча робота.

Уникайте панібратства. Дайте зрозуміти, що у вас є цінності, яких ви дотримуєтеся. Це дозволить встановити правила спілкування з учнями різного віку. Крім того, цінності та правила дозволяють поважати гідність та свободу одне одного.

Не намагайтеся заробити дешевий авторитет, опускаючись до рівня учня і заграючи. Я можу говорити мовою учня, використовуючи сленг, спрощуючи зміст, говорити на життєві теми. Але роблю це для того, щоб дитина розуміла, що від неї вимагають. Це тільки перша сходинка пізнання, аналізу, пошуку відповідей на питання. Я на ній не зупиняюся, бо не хочу, щоб учні розуміли взаємодію та комунікацію спрощено. Я хочу, щоб діти усвідомили: пізнання світу — не прикол, бо життя ставить зовсім не прикольні питання, які потрібно вирішувати самостійно.

Будьте неідеальними. Будьте людиною з усіма слабкостями, помилками, перевагами. Важливо вміти визнавати помилки, невдалі тези і просити вибачення. Це стосується як учителів, так і учнів.

Будьте цікавими. Грати на якомусь інструменті, володіти програмами, іноземними мовами чи настільними іграми, організувати драматичний гурток, розумітися у STEM, співати, займатися йогою і ще багато-багато іншого…

Дайте відчуття успіху. Розкривайте учням широту світу, його суперечливість, показуйте приклади різних успіхів і допомагайте шукати себе. Доведіть, що академічний успіх — лише один з багатьох.

І не давайте конкретних порад щодо життя. Краще дайте якомога більше варіантів, щоб дитина самостійно робила усвідомлений і відповідальний вибір.

Говоріть із батьками та родичами учнів. Щоб батьки цінували і слухали вас — варто цінувати дитину з усіма її слабкими і сильними сторонами, допомагати визначати критерії її успішності.

Педагог — це психолог, який має внутрішнє відчуття того, що, де, кому, скільки та як сказати. Важливою складовою в цьому процесі є індивідуальний підхід.

Не розкривайте нікому зміст ваших розмов з батьками, не згадуйте прізвищ — це стане крахом довіри. Людина довіряє тільки тоді, коли знає, що її не зрадять. Тому я завжди наводжу приклади і батькам, і дітям, не називаючи конкретних імен, але ілюструю ними складнощі та способи їх вирішення.

Поділитися цією статтею
Автор: