Як київський підліток придумав порятунок для Світового океану

cover_ocean
Автор тексту: Ілона Громлюк

Торік київський школяр Микола Іванченко за свій хімічний винахід отримав «золото» на олімпіаді Genius у Нью-Йорку. Ця олімпіада — один з найбільших наукових конкурсів, де беруть участь діти з усього світу. Його розробку можна застосовувати на практиці хоч зараз — рятувати Світовий океан. Однак у Колі, нині вже першокурсника КПІ, плани на майбутнє ще масштабніші. Які саме — нам розповіли сам хлопець та його науковий керівник.

Виловити нафту

Винахід Колі — адсорбент, який вбирає з води розлиту нафту. І хоча такі винаходи вже давно існували, український підліток вдосконалив розробку.

З іншими адсорбентами є проблема: вони поглинають нафту тільки з поверхні океану, не проникають вглиб. Вода забиває пори адсорбента, не залишаючи там місця для нафти.

Тож Коля подумав: треба знайти таку суміш, пори якої можна обробити спеціальною речовиною, яка б повністю відштовхувала від себе воду і дозволяла вільно вбиратися нафті. Такою речовиною став гідрофобізатор (по суті, силікон), а основою для адсорбента — дешевий і широко розповсюджений український перліт.


Це дуже суттєво зменшує вартість процедури водоочищення. Та й ефективність більша: якщо один літр старого абсорбента поглинав 6 літрів нафти, то Колін — 10.


Окрім того, винахід хлопця набагато простіший у використанні. Після того, як старі адсорбенти закінчують процес поглинання, на поверхні води утворюються нафтові грудочки, а найчастіше — плівка. Якщо її вчасно не прибрати — у воду не потрапляє сонце, а небезпечні речовини починають вбивати все навколо. Щоб запобігти цьому, викликають спеціальний корабель, який за допомогою велетенського насоса всмоктує нафтові рештки.

Як учениця винайшла прилади для АТО

Із Коліним адсорбентом усе легше. Завдяки тому, що він утримується на поверхні води, його легко зібрати будь-яким механічним способом та відвезти на нафтопереробний завод. Там утворені нафтові продукти розділяють методом крекінгу та використовують у промисловості.

Школа, що заохочує змагатися

Хімію хлопець відкрив для себе у 7 років: у власноруч створеній міні-лабораторії виготовляв петарди, з якими потім бігав лякати пташок. За учнівською партою теж не вирізнявся посидючістю і особливою старанністю. Навіть на улюблену хімію часто приходив без виконаного домашнього завдання. Однак розповідає, що в київській загальноосвітній школі №225 створили умови для того, щоб дітям було цікаво відкривати нове.

«Просто наша школа така, що бере участь у всіх експериментах. У нас навіть є клас, де з першого року всі вчаться з гаджетами — немає паперових підручників взагалі. Ми активно співпрацюємо з МАН, а не так, що рік позаймались і кинули. Багато моїх однокласників писали роботи. Діти щороку беруть участь у всіх олімпіадах та конкурсах, де тільки є така можливість», — розповідає Іванченко.

Звісно, для поїздок на міжнародні конкурси потрібні чималі кошти. Наприклад, гроші на поїздку до Нью-Йорка з’явилися не відразу. На щастя, МАН знайшла фінансування, а директор Миколиної школи дістав у районному відділі освіти гроші на американську візу.

Керівник, що «вставив руки»

Доцент хіміко-технологічного факультету Київського політехнічного інституту Олексій Миронюк переконаний, що успіх будь-якої наукової роботи визначають три складові: учень, який хоче розвиватися, шкільний учитель, який підтримує, і, власне, науковий керівник, який дає тему та базу.

Саме останнє і зробив для Колі Олексій Володимирович.

19225769_1539096769486517_3063087964434388417_n

«Він мені ніби руки вставив на місце! — каже Коля про свого наставника. — Я в нього міг запитати абсолютно все, навіть найдурніші запитання. Він часто сміявся з мене, але все-все пояснював. Він вміє це робити».

Знайшлись Іванченко та Миронюк абсолютно випадково. Як каже Коля, він просто глянув на викладача і зрозумів, що це — його керівник.


«Я побачив у Колі бажання працювати, чого не бачу в інших», — пояснює Олексій Володимирович.


Хлопець зізнається, що спочатку навіть трохи боявся Олексія Володимировича:

«Він настільки розумний, що відчуваєш себе поряд дуже тупим. Я боявся сказати щось зайве. Але потім звик, бо зрозумів, що поки все це не переросте в справжню наукову діяльність, я завжди буду менш кмітливим за нього. Бо поки я роблю один крок, він — п’ять».

Як українські школярі перемагають на олімпіадах з астрономії — предмета, якого вже майже немає

Зараз Коля Іванченко паралельно займається з іншим науковим керівником — разом вони працюють над ще глобальнішим проектом з водоочищення. Яким саме — поки не зізнаються.

Як багато важить співпраця з науковими керівниками хлопець зрозумів вже під час навчання в КПІ. Згадує, як був вражений, коли побачив, яку кількість скла його одногрупники розбили за лабораторну. У той час як Іванченко закінчив її за 5 хвилин.

«Мене навчили працювати руками. Просто в хімії є такі речі, яких не навчить книга. Це може тільки розповісти людина, яка зіштовхувалась з такими маленькими, але дуже важливими нюансами. У хімії дуже важлива швидкість», — розповідає першокурсник.

Чому наука — не стартап

Та загалом у науці швидкість не завжди в пріоритеті. Нині Микола Іванченко вже отримав патент на свій абсорбент, але не поспішає робити з цього стартап.

«Одна жінка з МАН постійно мене спонукає до цього, — каже він. — Але наука робиться не так. Це ж не ІТ».

Коля не випадково порівнює ці дві сфери. Ще зі школи хлопець цікавиться програмуванням, бо розуміє, що «чистої» хімії сьогодні немає. Отож знання комп’ютерних алгоритмів дуже потрібне для подальшої наукової діяльності.


«Умовно кажучи, певну програму можна написати за тиждень. А зрозуміти хімію — це довше і важче. Мій винахід уже можна використовувати. Та наразі це винятково патент, який у мене може купити зацікавлена фірма. І в будь-якому разі його ще треба допрацювати», — пояснює хлопець.


Олексій Володимирович підтримує свого підопічного:

«Коля справді геніальний хлопець, але йому не вистачає бази та досвіду. І він це відчуває. Адже школяр не може зробити нічого інноваційного — він фактично працює над чимось, що до нього вже пробували та розробляли. І Коля знає: якщо піде на цей стартап, то може так і залишитися тим, у кого вкладають. А він все-таки хоче розвиватись і стати собою».

Амбіції та плани

Винахідника цікавлять не лише проблеми океану. В університеті його захопила нова тема — механізми хімічних реакцій в органічній та неорганічній хімії.

Як київські школярі стали діджеями популярної андеграундної радіостанції

Якось він запитав викладачку, чи існують механізми, за якими можна вивчати реакції? Вона здивувалася. Мовляв, реакція відбувається настільки швидко, що ніхто й досі не може вловити проміжні стадії, які вона проходить.

«Якщо б усі ці механізми були вивчені, то хімік би розумів, як проходять реакції, сам їх складав та міг передбачити, як побудувати на цих основах хімічний процес. Цим я і хочу займатися, — пояснює Микола. — І ось це вже не стартап, а конкретна наука. Я радий, що знайшов те, чим саме хочу займатися. Розумію, щоб у цьому розібратися, треба буде повністю віддатись цій справі. І, можливо, присвятити життя».

Залишити відповідь