Як київські школярі стали діджеями популярної андеграундної радіостанції

Cover_Radio_2

Автор: Тамара Балаєва

20ft Radio — це стандартний двадцятифутовий контейнер (у таких, зазвичай, перевозять морські вантажі), який стоїть посеред київської промзони на Подолі поряд з арт-центром Closer.

У контейнері обладнана студія онлайн-радіостанції, яка весною цього року увійшла в шорт-лист престижної міжнародної інтернет-премії Webby Awards.

20ft Radio грає електронну музику українських та іноземних діджеїв, влаштовує лайви і шоу.

А раз на два тижні в його ефірі виходить програма «Цех» і роблять її старшокласники однієї з київських шкіл.

Діти з контейнера

ЦЕХ vol.3 @ 20ft Radio – 01/08/2017

ЦЕХ vol.3 @ 20ft Radio – 01/08/2017

Gepostet von 20ft Radio am Dienstag, 1. August 2017

«Цех» придумали чотири школярі технологічного ліцею «ОРТ» (№141) на Русанівці. Двоє з них — Ілля Огольцов (організатор) і Ілля Пузанов (міксує треки) цього літа закінчили школу, третій — Вадим Меркель (пише музику і запрошує гостей ефіру) перейшов в 11-й клас і пішов вчитися в іншу школу. Учениці 10-го класу Софії Козелько доручили займатися піаром.

Шоу триває годину. Підлітки діляться улюбленою музикою і розповідають про неї. Влаштовують лайви молодих груп.

— Ми розширюємо музичні смаки нашого покоління, — пояснює Ілля Огольцов. — Хочемо, щоб люди слухали різні напрямки і знаходили те, що давно шукали. У нашому ефірі може звучати що завгодно: вапорвейв і техно, сінті-поп з дарквейвом. Ми можемо поставити «Скрябіна», «Хуго-Уго», а потім The Prodigy і La Femme.

Фото: тут і далі Олег Переверзєв

Він виглядає, як відмінник. Сорочка в клітинку, акуратна зачіска, дуже ввічливий, на всі запитання дає максимально розгорнуті відповіді.

Другий Ілля — його повна протилежність. За майже три години, які ми провели у дворі радіостанції, він вимовив від сили слів десять. Поголені скроні, чорна футболка, різкі рухи. За пультом він стає особливо серйозним і зосередженим.

Робити передачу старшокласникам запропонувала вчителька веб-дизайну Тетяна Ендшпіль. Вона помітила, що хлопці цікавляться електронною музикою — обговорюють на перервах, приносять послухати те, що написали самі. Потім дізналася, що вони не лише слухають 20ft Radio, а й серйозно аналізують випуски — розбирають передачі й оцінюють мікси. Їй самій це дуже близько — ще два роки тому, до роботи в школі, вона займалася продюсуванням проектів у сфері електронної музики, а засновники 20ft Radio — її добрі друзі.

Ендшпіль і команда 20ft Radio поставили одну умову — створенням шоу від початку й до кінця повинні займатися самі підлітки.

Хлопці й дівчина одразу загорілися ідеєю. Вечорами збиралися у фудкорті торгового центру і працювали там до закриття: придумували концепцію передачі, проморолики, розподіляли обов’язки. Тоді ж абсолютно спонтанно виникла назва «Цех» — у широкому значенні цього слова — місце, де збираються однодумці.

— Для нас з командою 20ft Radio ця передача — педагогічний експеримент, — пояснює Тетяна.— Усьому просунутому світу зрозуміло, що сучасні учні давно виросли з рамок класу, дошки і вчителя.

Важливо, щоб вони вчилися робити щось самі — отримували знання на практиці до того, як проведуть п’ять років в інституті.

Ми не знаємо, в якому форматі триватиме шоу, але його створення саме по собі — класний досвід для підлітків. Перший випуск програми подивилися онлайн понад 2000 людей. Можливо, інші тінейджери побачать шоу і теж захочуть зробити свою передачу. Було б чудово.

До та після школи

Робота в школі для Ендшпіль — теж соціальний експеримент. Ще пару років тому вона продюсувала музичні колективи, зйомки кліпів і реклами, займалася організацією фестивалів та вечірок.

Фото: Facebook Тетяни Ендшпіль

— Поступово моя робота почала мене розчаровувати. Напевно, це те, що переживають багато людей — екзистенціальна криза. Тобі здається, що роки йдуть, а ти займаєшся безглуздими речами. Мені хотілося зробити щось по-справжньому хороше і правильне.

Вона говорить про це, сидячи на парапеті та махаючи ногами в повітрі. Взагалі в Ендшпіль навряд чи вгадаєш вчительку — мініатюрна дівчина з двома косичками, у джинсах і чорній майці з написом «1980».

У діалогах з підлітками ті називають її Таня і, схоже, зовсім не відчувають різниці у віці.

Таня згадує, як майже випадково зацікавилася дизайном, і цей випадок у результаті привів її в школу. На одній зі зйомок вона, як продюсер, дуже чітко уявила собі, як має виглядати картинка, але не могла створити її сама. І тоді вона вирішила зайнятися вивченням необхідних програм. Пізніше знайомі запросили її провести кілька уроків по роботі з фотошопом у ліцеї «ОРТ». Тані так сподобалося спілкуватися з підлітками, що вона замислилася про повноцінну роботу в школі.

— Коли йшла на перший урок, то уявляла собі, що діти — це такі ідеальні створіння, яким усе цікаво і вони хочуть тебе слухати. Це зовсім не так. Урок, який я так довго готувала, виявився для них нудним. Мені довелося відкласти нотатки і почати імпровізувати, щоб якось їх захопити.

Це так мене вразило — підлітки набагато розумніші, ніж ми про них думаємо, на них складно вплинути. Для мене це був виклик, і мені було цікаво його прийняти.

Фото: Facebook Тетяни Ендшпіль

Закінчивши викладати курс з фотошопу, Таня повернулася до звичного життя, але не переставала думати про роботу в школі і в результаті вступила на спеціальність «Викладач економічної теорії та інформатики» в Національний педагогічний університет ім. Драгоманова. Вона думала: «Це ж ні до чого мене не зобов’язує, я просто отримаю нові знання, розширю кругозір». Словом, обманювала себе, як могла.

— В університеті я побачила, за якою застарілою програмою навчають викладачів інформатики, і жахнулася. Уявила, що відчуває дитина, у якої вдома найкласніші гаджети, а в школі їй розповідають усю цю маячню. Мене це засмутило, і я подумала, що можу спробувати це якось змінити.

Зараз Таня вже погано пам’ятає перші уроки, але ніколи не забуде, як готувалася до них до другої-третьої ночі. Складно було ще й тому, що викладати інформатику треба за шкільною програмою, яка безнадійно застаріла. Врятувало лише те, що в рік, коли вона вирішила працювати в школі, якраз прийняли нову освітню програму. Тані просто сказали, скільки годин відводиться на різні теми, а як їх викладати вона могла вирішувати сама.

— Я вигадувала якісь смішні практичні завдання. Наприклад, коли ми вчили Movie Maker (програма для створення і редагування відео, — ред.), я запропонувала учням зробити проект — зняти і змонтувати ролики, які пояснюють закони фізики. Хтось робив досліди і знімав їх, хтось розповідав про це й ілюстрував кадрами з фільмів і мультиків. Учні так захопилися проектом, що навіть не зрозуміли, що ми просто вивчаємо програму для монтажу.

Зараз у Тані початок нового навчального року, і вона думає про те, як змінилася за два минулих. Навчилася стисло аргументувати свою позицію — у суперечках і обговореннях учні не слухають більше двох речень. Стала аскетичною — набагато рідше ходить на вечірки, носить прості речі, рідше купує.

Працювати вчителем — означає не лише постійно спілкуватися з підлітками і відчувати, що робиш щось значуще. Це ще й заробляти на рівні прожиткового мінімуму.

— Для мене питання не в грошах. Я хочу побачити систему освіти зсередини і зрозуміти, чи можна її змінити. Для мене очевидно, що діти — заручники безглуздої історичної традиції, за якою їм треба ходити в школу, а потім в інститут, і абсолютно незрозуміло, чому конкретно вони повинні там навчитися.

Ендшпіль каже, що робити висновки поки що не готова, але для неї очевидно, що, приміром, у старших класах треба вводити профільну освіту, а замість урочної системи впроваджувати проектну. Так підлітки навчаться розподіляти час, працювати в команді і генерувати ідеї.

— Мені здається, школа повинна стати хабом, де діти з учителями розробляють проекти. Тоді вони зможуть одночасно отримувати практичні навички й теоретичні знання. І це не мають бути уроки по 45 хвилин. Коли ти 45 хвилин вчиш математику, географію, історію — вісім уроків, п’ять днів на тиждень, у голові залишається тільки каша. Краще по-справжньому глибоко вникнути в один проект.

Майбутнє «Цеху»

Таня перериває розмову і прощається. Їй треба їхати, хоча ефір ще не почався, але вона впевнена, що хлопці впораються.

На терасі перед контейнером переминаються з ноги на ногу гості передачі — три хлопці з групи, яка має сьогодні грати в ефірі. Ілля Огольцов проводить інструктаж — говорить, коли їм треба вийти, що розповісти про себе і про свої треки.

Перед першим випуском ведучі дуже хвилювалися. Багато репетирували, слухали, як ведуть передачі інші діджеї. Зараз же вони абсолютно спокійні.

У «Цеху» вже є своя аудиторія — близько 2000 людей дивляться кожен випуск у Facebook і приблизно 300 — на YouTube. А в майбутньому хлопці хотіли б, окрім шоу, зайнятися організацією вечірок. Серед грандіозних цілей — інтернаціональний проект, у рамках якого підлітки в різних країнах могли б ділитися один з одним музикою, яку слухають або створюють.

— Підлітки досить закомплексовані, — каже Ілля Огольцов про тінейджерів як про абстрактну категорію, а не про себе. — Вони бояться говорити про себе, бояться показати комусь свою музику. Якщо для цього буде спеціальний майданчик, усе стане набагато простіше.

Ми з Іллею сидимо на дивані і говоримо про те, що змінилося в його житті з моменту запуску програми. Він вступив на програмування і вже розставив пріоритети: IT — сфера — для роботи, музика — для душі.

— Мій батько захоплюється музикою, і в нього на роботі навіть є пульт, я міксував там.

Але ця передача — справжній соціальний прорив для мене. Раніше я спілкувався з людьми приблизно свого віку, а на радіо подружився з хлопцями, старшими за мене років на сім, і це дуже цікаво.

Програма, звичайно, забирає багато часу. Коли ми розробляли концепцію, я якраз готувався до вступу в університет, і батьки були проти радіо. Мені навіть доводилося брехати: «Ні, тату, я правда зараз вчуся, а не займаюся проектом».

Тепер він дивиться кожен ефір, і йому дуже подобається. Хоча не знаю, наскільки його думка об’єктивна — батьки ж завжди хвалять дітей.

Передача змінила кожного з учасників.

Ілля Огольцов зрозумів, що хоче серйозніше зайнятися музикою. Ілля Пузанов до появи шоу збирався стати кінооператором або архітектором, а тепер навчається на звукорежисера. Таня відчуває, що займається чимось важливим і правильним, вчиться відповідати на запитання підлітків. Вона каже, що крім знань школа повинна привчати дітей до соціалізації, відповідальності і роботи в команді. І «Цех» — якраз такий проект.

Автор:

Залишити відповідь