Першого вересня сільські школи Львівської, Київської та Одеської областей прийняли 17 вчителів-новачків з проекту «Навчай для України» (Teach for Ukraine). Серед них не лише педагоги, а й люди з різною освітою. «Освіторія Медіа» дізналася, на кого чекають в українських селах та чому можуть навчити вчителі-добровольці.
Новоявлені вчителі, що вирушили до сільських шкіл цієї осені — це перший крок «Навчай для України», а для України взагалі — акція безпрецедентна. З весни куратори проекту відбирали мотивованих та професійних кандидатів — людей, які б хотіли змінювати українську освіту й усвідомлювали, що для цього їм доведеться два роки провести в селі. Натомість учасникам проекту запропонували зарплату вчителя, стипендію (її розмір не розголошується) та житло за місцем роботи. Так само команда відбирала школи, готові до експерименту.
У тому, що школи лише виграють, впускаючи «людей зі сторони», упевнена співзасновниця «Навчай для України» Рімма Ель Джувейді.
Їй 26 років, вона народилася в Запоріжжі, була фіналісткою Програми обміну майбутніх лідерів (FLEX) і рік навчалася в американській середній школі. Закінчила Інститут прикладного системного аналізу КПІ. Працювала в міжнародних компаніях у сфері стратегічного консалтингу і стажувалася в офісі депутата парламенту Канади в рамках програми CUPP. У розмові Рімма — усмішка і великий ентузіазм.
«У світі є ціла мережа Teach for all, яка об’єднує 45 країн, — розповідає Рімма. — Щоправда, коли я дізналася, що є ідея адаптувати модель до українського контексту, про такі освітні програми я не знала. Але почала досліджувати питання і зрозуміла, що йдеться більше, ніж про освіту. Йдеться про майбутнє дітей, шкіл, спільнот і країн. І це потрібно Україні».
Що саме переконало Вас у цьому?
Той масштаб і розвиток, який отримали найперші програми — Teach for America (США) і британська Teach first. У США, наприклад, все починалося з 500 учасників, а тепер там щороку залучають близько трьох-чотирьох тисяч. Проект не обмежується тим, що учасники працюють у школах два роки. Програма розвиває лідерський потенціал, спонукає вкладати бажання, мотивацію, енергію у зміни в країні. Згодом колишні учасники досягають великих успіхів — відкривають школи, долучаються до урядових організацій, йдуть у бізнес. Тобто ця програма не обмежується школою, а готує нову когорту лідерів.
Крім того, вражають історії учасників. До нас приїжджала колега з Вірменії, яка брала участь у програмі Teach for Amerіca. Вона навчала дітей з особливими освітніми потребами. Серед них був хлопчик, який не вмів розмовляти. Через півроку чи рік її роботи він заговорив. Його мама сказала: «Ви повернули моїй дитині життя». Колега з Вірменії після цього започаткувала Teach for Armenia у своїй країні. Цей випадок показує, який внесок може зробити лише одна людина з мотивацією і знаннями. Як можна змінити чиєсь життя. А якщо ми говоримо про два роки і роботу з класом, іншими вчителями і громадою?
Чи є дослідження, які підтверджують ефективність таких програм?
Учасники британського проекту Teach first прийшли до лондонських шкіл, які були у хвості рейтингів. Зараз ці школи — одні з найкращих за результатами, еквівалентними нашому ЗНО. У США учасники програми працюють із соціально незахищеними верствами населення, тому там показник успішності — скільки дітей продовжують навчання в коледжах і університетах. Там головне завдання вчителя — дати дитині віру і надію в те, що вона все може.
На програму «Навчай для України» можуть подаватися і вчителі?
Ми відкриті для людей з будь-якою освітою, головне — мотивація, чудові знання та інтерес до свого предмета, які потрібно передати дітям. Крім того, важливі лідерський потенціал і комунікативні навички.
Як реагували освітяни, коли Ви розповідали їм про свою програму?
Казали, що така програма потрібна, що було б чудово, якби до викладання в школі долучалося більше мотивованої і талановитої молоді. Зараз найкращі випускники рідко бачать себе в ролі вчителя. А насправді саме такі люди потрібні школі.
Педагоги теж хочуть розвиватися. Наша програма передбачає, що учасник працюватиме не окремо, а буде частиною колективу. Ми бачимо в наших учасниках агентів змін, які допоможуть і вчителям.
Зрештою, проект «Навчай для України» має показати молоді, що бути вчителем — круто. Це важко, але це досвід, який спонукає розвиватися і при цьому здійснювати такий вплив, якого не буде на іншій роботі. Я б хотіла, щоб учителів, які надихають, було більше. Інакше не побудуєш нову країну. Тільки через освіту.
Але часто можна почути претензію «як це без диплома вчителя працювати в школі».
Щоб бути гарним вчителем, самої лише педагогічної освіти може бути недостатньо. Бо головне — мотивація і віра в дитину. Наприклад, на програму може податися випускник факультету прикладної математики, який дуже добре знає предмет, може і хоче зацікавити дітей. Ми даємо інструменти і підтримку, яка допоможе людям без педагогічної освіти.
Після того, як претенденти пройшли всі етапи відбору (заявка, співбесіди, центр оцінювання — ред.), на них чекав шеститижневий літній інститут з педагогічною і лідерською підготовкою, яку ми робили разом з Освітнім центром «Простір толерантності» та з залученням багатьох зовнішніх експертів. В той же час працювала літня академія для дітей на базі дитячого табору, де відібрані учасники спробували себе в ролі вчителя. А ще в кожного учасника є свій ментор, який допомагає в професійному розвитку. Ми щомісяця проводимо навчальні зустрічі. Учасники, які не мають педагогічної освіти, навчаються заочно на магістратурі в університеті Грінченка. Це обов’язково.
Хто ці люди, які надіслали вам заявки?
Подавалися і випускники, і люди з досвідом. Більшість — у віці 25–30 років. Є учасники з педагогічною освітою, у тому числі ті, які з різних причин ніколи не викладали. Цікава мотивація претендентів: одні пишуть, що мріяли бути вчителем, але не вступали, бо розуміли, що така освіта дає можливість працювати лише в школі. Інших мотивує робити щось значуще, щоб щоденна робота мала вплив, результат і приносила користь. І є ще мотивація більш ідеалістична — долучитися до змін своєї країни.
Вас не дивує готовність претендентів усе покинути і поїхати на два роки в сільську школу?
Ні, бо коли я дивлюся на інші країни й історії, то розумію, що сама б поїхала. Насправді питання тільки в тому, як на це дивитися. Якщо як на можливість щось зробити, то два роки — це багато чи мало? Якщо приїхати в село, відпрацювати свої години і йти додому, то це, звичайно, нецікаво. А якщо розуміти, що їдеш і будеш, якщо захочеш, агентом змін, зможеш вплинути і допомогти не тільки цим дітям і школі, а й цілій громаді — тоді це інше.
Як обирали школи?
Ми проводили багато презентацій. У першу чергу для нас важлива мотивація. Бажання змін і розвитку школи. Ми чудово розуміємо, що учасникам дуже потрібна підтримка директора і колективу. Ще одна обов’язкова умова — наявність вакансій для учасників у конкретній школі.
Ви аналізували ризики, з якими матимете справу під час реалізації програми. На що особливо потрібно звертати увагу?
На все! (Сміється) Якщо говорити про школу, то якщо там в учаснику «Навчай для України» бачать партнера, тоді ризиків менше. Бо яким би чудовим не був учасник, якщо в школі його не підтримають, не допоможуть і не створять умов, результати будуть не ті. Ідея в тому, що це колективна робота, а не тільки наш проект. Тому це відповідальність усіх.
І все ж: чого Ви найбільше боїтеся в роботі над цим пілотним проектом?
Мабуть того, що учасник може відмовитися від програми на якомусь етапі. Це буває, і це проблема для дітей і школи. У дитини не буде другого шансу пройти такий курс. Якщо учасник втрачає бажання чи можливість, ми не можемо його змусити. Бо це неправильно. В інших країнах таке інколи трапляється, але це радше винятки. Спираючись на досвід інших країн, цю проблему потрібно попередити на початкових етапах.
Яка мета «Навчай для України»? Коли Ви зможете сказати: «Нам вдалося»?
Мабуть, коли наша програма буде просто непотрібна, бо всі діти матимуть рівний доступ до якісної освіти: і в селі, і в місті. Коли якість освіти буде вищою. Коли молоді й талановиті люди долучатимуться до вчительської професії, коли вона буде конкурентною, а вчителі — мотивованими. Бо ніяка система освіти не може бути вищою за рівень вчителів, які в ній працюють.
У короткостроковій перспективі наша мета — побачити, наскільки учасники зможуть зацікавити учнів, покращити їхні навчальні й особисті досягнення, допомогти повірити в себе. Наші учасники будуть проводити також позакласні заняття. Простір, час і бажання для розвитку дітей у них буде. Учасники, які отримають цей досвід, зможуть долучитися до реформ освіти в питаннях майбутньої сертифікації вчителів, запровадження Нової української школи, реформи педагогічної освіти.
Чому, на Вашу думку, проект спрацює в Україні?
Бо це вдалося вже в 45 країнах. Модель дієва, приносить результати, має вплив на учасників програми і країну. Ми впевнені, що чекати немає вже ані можливості, ані часу, бо за якесь десятиліття на зміну досвідченим вчителям повинні прийти нові. А зараз далеко не всі обирають вчительську професію за покликом душі. Хто буде вчити наступне покоління? Як ми будемо розвиватися як країна? Якщо ці питання не настільки актуальні сьогодні, то стануть такими завтра.
Я переконана, все вдасться, тому що здебільшого проект викликає зацікавлення у МОН, шкіл та вчителів. Усі вони розуміють, наскільки це потрібно. І є учасники, які готові працювати, які хочуть інвестувати себе. Тож усі передумови для успіху в нас є.
