Цифрова компетентність: що повинні вміти вчителі

Наскільки «просунутим юзером» має бути сучасний вчитель? Нині Міністерство освіти і науки розробляє вимоги до цифрової компетентності педагогів. Чи стане перевірка таких навичок частиною сертифікації? Чи потрібна цифрова грамотність вчителю літератури або початкових класів? Як часто слід застосовувати інтернет-технології? Розповідає експертка робочої групи МОН щодо цифрової компетентності, вчителька інформатики ліцею «Сихівський» Оксана Пасічник.

Оновити комп’ютери, під’єднати інтернет

Поки що йдеться не про вимоги, а про певний стандарт, опис, перелік знань і вмінь з розкриттям їхніх компонентів. Такий опис передбачено Концепцією розвитку педагогічної освіти, а також планом заходів НУШ до 2029 року.

Звісно, багато що залежить від технічної бази шкіл. Третина з них не має повноцінного доступу до швидкісного інтернету, а 10% — взагалі без нього, за даними МОН. Утім, на подолання цієї проблеми у 2019 році виділено 1 млрд грн. У європейських країнах на кожного школяра припадає 5 одиниць мультимедійної техніки, а в Україні поки що одна (переважно це комп’ютер) на шкільний клас. Та проблема в тому, що більш ніж половина техніки — застаріла чи несправна, решта використовується лише на уроках інформатики чи «застрягла» у керівництва шкіл. МОН обіцяє провести ревізію. За необхідного контролю та фінансування матеріальні проблеми можна вирішити, а от набуття вчителями знань і навичок потребує часу.

До робочої групи, яка має презентувати результати роботи 31 травня 2019 року, запросили понад два десятки експертів, серед яких не лише представники МОН та інститутів післядипломної педагогічної освіти, а й ті, хто знають ситуацію «зсередини» — вчителі та викладачі.

Конкурувати з Google?

За словами пані Оксани, нині ще багато роботи, тож поки можна говорити лише про попередні результати. Експерти визначають зони компетентності та рівні, адже не можна ставити однакові вимоги до вчителів інформатики і тих, хто викладає інші предмети.

Однак не варто думати, що є якісь варіанти діяльності педагогів, коли диджиталізація зовсім не потрібна. Нині урок без цифрових технологій (Оксана Пасічник вважає себе їхнім фанатом) — це неправильно, хоча б тому, що діти ними володіють, звикли до сучасного способу подання інформації. Якщо їм пропонують лише підручник і записи крейдою, учням цікавіше онлайн. Вони «відсиджують» уроки, щоб нарешті повернутися до гаджетів.

Усе, що може робити вчитель без сучасних інструментів, — конкурувати з Google, тобто надавати інформацію. Та й учням треба навчитися працювати з інформацією, оцінювати інформаційні джерела, вміти працювати в команді, аналізувати та презентувати кінцевий продукт не лише в текстовому форматі. Прикро, що різні анонімні опитування доводять, що відсутність цифрової грамотності як серйозну проблему сприймає менш ніж половина респондентів.

Перекажи вірш у Viber

Нині для кожної шкільної дисципліни можна знайти нові інструменти, які оживлять урок, зроблять його цікавішим та кориснішим. Звісно, частина з них — англомовні, є такі, що доступні на платній основі, але охочі зможуть знайти доступ, а головне — доречне використання на занятті. Наприклад, колега, вчителька української літератури, дала у 7-му класі таке завдання: переказати вірш смайликами у Viber. Діти були у захваті, ніхто не нудьгував. Просто розвага? Аж ніяк. Адже це глибша робота з текстом, ніж завчити і забути. Треба відчути переживання, зрозуміти, що мається на увазі, креативно переказати, застосувати сучасний спосіб подання інформації.

Деякі вчителі сприймають опис цифрової грамотності наївно: як перелік програм, платформ, з якими вони мають навчитися працювати. Але важливіше не «що саме знати», а «як і для чого використовувати». Ідеться не стільки про володіння інструментами, скільки про застосування їх для досягнення педагогічної мети. Інколи цифрова грамотність якраз полягає в тому, щоб для розкриття певної теми не застосовувати ніяких онлайн-технологій, бо це не доцільно.

Корисно побути на місці учня

Готовий опис цифрової грамотності має стати основою для розробки подальших документів. Це буде орієнтир для внесення змін і в педагогічну освіту, і в програми підвищення кваліфікації. Згодом, коли сертифікація вийде з пілотної стадії та активно увійде в життя, у ній має з’явитися відповідний розділ стосовно комп’ютерної грамотності. Тобто зміни прийдуть і до тих, хто лише навчається на вчителя, і до тих, хто вже давно працює. Експерти не вбачають проблем, пов’язаних з віком. Мовляв, молоді і так «підковані», а люди передпенсійного віку бояться ноутбуків. На думку пані Оксани, є чимало прикладів, коли навіть у зовсім похилому віці люди успішно опановували сучасні технології. Є досвідчені педагоги, які дуже мотивовані, адже відчувають, як сучасні технології допомагають їм по-новому подавати предмет. З другого боку, є молодь, яка не хоче цим займатися. Річ не у віці, а в любові до професії.

Те, що немолодому вчителю доведеться навчатися чогось нового, має свої плюси. По-перше, згідно з концепцією навчання протягом усього життя, варто звикати до постійної самоосвіти. По-друге, вчитель, який забув, як це — бути учнем, знову опиняється в цій ролі. Йому корисно побачити, що певний спосіб подання інформації йому не підходить, тож і для школярів слід шукати варіанти. Відчути моменти, коли не все вдається з першого разу, невизначеність, що допомагає під час роботи над помилками.

Яких компетенцій очікують в Європі

За словами експертів, оскільки ми не перші винаходимо велосипед, має стати в пригоді досвід інших країн. До слова, дослідження TALIS довело, що 34 % опитаних європейських вчителів не задоволені своїми знаннями та навичками в цій сфері. Ще 13 років тому була ухвалена Рекомендація Європейського Парламенту та Ради за ключовими компетенціями для навчання протягом усього життя, де йдеться і про диджиталізацію. Повний список цих зон компетентності можна знайти за посиланням.

Залишити відповідь