Токсичні стосунки: як розпізнати та вберегтися від них

Токсична людина, токсичні стосунки — ми часто чуємо і вживаємо ці слова. Та чи розуміємо їхнє значення? Як розпізнати, що дитина потрапила саме в такі стосунки і як допомогти їй вийти з них? Про це розповідає дитячий психолог таборів «Строкаті Єноти», психолог проєкту МістоМаминихМрій і тілесно-орієнтований терапевт Марина Ліпич.

Марина Ліпич, дитячий психолог таборів «Строкаті Єноти», психолог проєкту МістоМаминихМрій і тілесно-орієнтований терапевт.

Що таке токсичні стосунки?

Токсичні стосунки — це взаємини, що наповнені негативними емоціями: сором, страх, провина, приниження, пригнічення, контроль. Якщо говорити образно — це ніби отрута, яка накопичується і поступово руйнує людину зсередини. Згодом це призводить до того, що дитина втрачає впевненість у собі, знецінює себе, боїться реалізувати свої бажання чи заявити про себе, не вміє відмовляти, не знає що їй подобається, а що ні.

Як батькам помітити, що дитина потрапила в токсичні стосунки?

Найбільш вразливими до токсичних стосунків є підлітки — їхнє дитинство ніби закінчилося, але цілком дорослими ще не стали. Це період, коли вони відчувають багато страхів і тривоги, тому потребують міцних і гарних відносин з близькими, щоб мати підтримку та опору.

Батьків має насторожити, коли дитина починає закриватися в собі, уникає контакту, приховує певні моменти свого життя — участь у якійсь сумнівній діяльності, починає брехати про те, де, як і з ким проводить час, не дотримує слова, коли повернеться додому, проявляє асоціальну поведінку.

Фізично по поставі дитини можна помітити, як вона стискається, опускаються плечі і голова, дитина ніби намагається сховатися в собі, як у мушлі. Може з’явитися блідий колір обличчя, втрата апетиту, невпевненість у собі. Дитина втрачає жваву природну цікавість до світу та інтерес до пізнання.

Як дитині розпізнати токсичні стосунки і реагувати на них?

Токсичні стосунки можуть початися навіть між однокласниками в молодшій школі. Це може бути маніпулювання: подаруй мені іграшку, тоді буду з тобою дружити. Або ж глузування, прояви агресії, образи. Коли дитина вдома про це розповідає, важливо реагувати та бути з нею в контакті — відкласти всі справи, присісти на рівень дитини і уважно вислухати, не перебиваючи. Будь-яка конфліктна ситуація викликає в дитини негативні емоції, але дитина ще не вміє їх розпізнавати і називати, тому допоможіть це зробити: ти, мабуть, засмутився, коли таке почув? Можливо тобі було образливо? Ти злякався?

Ставте питання-уточнення: що саме тебе образило? Як би ти хотів, щоб було? Давай разом подумаємо, що можна зробити наступного разу?

Дайте дитині варіанти поведінки і реакції на майбутнє — вона може сказати однолітку: мені не подобається, як ти зі мною говориш, або я не хочу давати тобі свою річ. Важливо навчити, що казати «ні» — нормально: ти маєш право не хотіти ділитися іграшкою. А можна домовитися про обмін — ти мені, я тобі. Це також чудова нагода поговорити про те, що таке дружба. Дитина має розуміти, що дружба, як і любов — безумовна, там де є повага: ми любимо і дружимо з людиною не за щось, а без приводів і причин. Якщо в стосунках з’являється маніпуляція чи вимоги, це вже не про дружбу.

Із підлітками може бути складніше — тут особливо важливо підтримувати контакт із дитиною. Тінейджери часто відповідають загальними фразами типу «все нормально» на запитання «як справи, як минув день, як ти почуваєшся», щоб від них відчепилися. Тоді мама або тато можуть сказати: а можна я розповім, як у мене минув день? Що мене здивувало, що сподобалося, що засмутило, що мені вдалося сьогодні добре, а з чим я не впоралась. Головне, не навантажувати своїми проблемами, а просто поділитися тим, що хотілося б розказати, розуміючи що ви — дорослий, а це — дитина.

Важливо, щоб у підлітковому віці хлопчик мав у своєму оточенні чоловічу фігуру, яка буде взірцем, надихатиме досягати чогось нового і стане для нього своєрідним авторитетом. Це період, коли дитина трохи дистанціюється від мами, тож це може бути тато, або тренер, або друг сім’ї. А дівчинці важливо бачити жіночий приклад та відчувати захист і підтримку тата.

Надмірний контроль та гіперопіка однозначно відштовхнуть підлітків від батьків. Тому намагайтеся бути з тінейджерами на рівних, проявляйте повагу, але зберігайте позицію дорослого: цікавтеся життям дитини, діліться своїм досвідом. Уявіть, що дитина — це бурхлива річка, а батьки — береги. Якщо берегів немає — дитяча енергія зносить усе на своєму шляху і перетворюється на стихію, хаос. Береги потрібні, щоб скеровувати, направляти, допомагати, підтримувати.

Як вберегтися від токсичних стосунків?

Ми не можемо вберегти і огородити дитину від токсичних людей, негативних ситуацій, але можемо закласти міцну основу формування особистості дитини, навчити долати перешкоди, вирішувати конфлікти. Ось найважливіші складові.

Уміння розпізнати та виражати свої емоції і вибудовувати кордони. Як на мене, це досить ефективний спосіб захисту від токсичних стосунків.

Що є кордонами наших дітей? Їхнє тіло, речі, іграшки, кімната, гаджети, друзі, погляди. Як батьки, не порушуйте їхні кордони і вчіть дітей поважати себе та інших. Хай дитина знає, що вона має право не ділитися своїми речами або забрати свою річ і піти. Поясніть дитині, що можна робити, коли злишся: потупати ногами, вийти з кімнати, сказати стоп, відмовити, забрати свою річ, попити води, глибоко подихати, попросити про допомогу в дорослого.

Не перевіряйте телефон дитини, не беріть без дозволу її речі, не заходьте без стуку до її кімнати — це все прояви втручання та порушення кордонів.

Замість контролю проявіть інтерес до життя своєї дитини. Налаштуйтеся на її хвилю: що ти слухаєш (дивишся), в яку гру ти граєш? Про що вона? Слухайте, щиро цікавтеся, і тоді дитина багато чого розкаже про себе.

Здорова самооцінка дитини і усвідомлення власної важливості — потужний захист від токсичних стосунків. Знецінення — частина токсичних стосунків, це приховане насилля. Ми можемо не помічати, як знецінюємо думку або почуття дитини.

Пригадую з власного досвіду: я дуже любила готувати в дитинстві і сама спекла смачний тортик, але мені сказали, що я зробила безлад у кухні. Тобто, фокус був на тому, що я зробила погано. Так дитина втрачає інтерес до справи, знецінює себе та втрачає інтерес до того, що подобається.

Якщо в сімейних стосунках батьки кажуть: «буде так, як я сказав», не враховуючи думку чи бажання, дитина зростає з усвідомленням, що вона нецінна, неважлива і нецікава. Потім такий меседж вона може отримати в спілкуванні з іншими людьми, і лише зміцнить свою низьку самооцінку. Це плідний ґрунт для токсичних стосунків. Тому захист, підтримка, увага, любов і турбота вдома дуже важливі. Хай ваша дитина часто чує від вас: «Що б не трапилося, які б помилки не сталися, ми завжди на твоєму боці, ти можеш про все нам розказати».

Будьте адвокатом своєї дитини в присутності інших дорослих: якщо тата чи маму викликають у школу і скаржаться на поведінку, будьте на боці дитини. Уявіть — у вчителів є нарікання на дитину, а батьки ще й вступають у коаліцію з ними. Тоді дитина ще більше ховається, ми підсилюємо почуття невпевненості, страху, дитина втрачає почуття захисту — а це базова людська потреба.

Що робити, якщо токсичними виявляються близькі нам люди?

Токсичні стосунки, на жаль, можуть бути і з близькими рідними. Наші бабусі й дідусі жили в час, коли внутрішні переживання людини не враховувалися, а людина сприймалась як функція. Ситуація, коли мама говорить із дитиною про її почуття — гнів, сором, роздратування, викликає в старшого покоління багато страху, неприйняття і відрази. Тому вони можуть робити зауваження, знецінювати чи чинити тиск на батьків дитини: мовляв, що ти носишся з ним, треба його суворіше виховувати. Тут важливо теж бути на боці своєї дитини і вміти відстояти свою позицію. Про це треба говорити спокійно, без знецінення життєвого досвіду старших людей. Можна сказати: мені важлива твоя підтримка і думка, але у вихованні своєї дитини я буду покладатися на свої знання.

Кордони потрібно вибудовувати навіть з найближчими людьми. Якщо вам довелося дистанціюватися від близьких людей, важливо працювати з власними емоціями, щоб не було почуття провини. Зрештою, відповідальність за дитину несуть батьки, а не бабусі й дідусі.

А раптом я — токсична мама?

Якщо ви помітили, що знецінюєте, контролюєте, гіперопікаєте дитину, чи відчуваєте, що проводите з нею недостатньо часу, не звинувачуйте себе. Вимога бути досконалими заганяє нас у глухий кут. Прагнення бути ідеальними батьками заважає нам бути просто живими, а почуття провини настільки токсичне саме по собі, що забирає від нас енергію на дію і сили щось змінити.

Тому для початку визнайте, що тут ви не впоралися. Далі, не знецінюйте себе — це важливе підґрунтя для того, щоб припинити знецінювати дітей. Якщо втомилися, скажіть про це дітям: я зараз зовсім без сил, тому здатна лише на ледачі ігри — я лежу на дивані, а ви тихенько робите мені масаж. Ви можете вигадати інші розваги, що вимагають від вас мінімум сил, адже дитині потрібно не так багато — щоб її бачили, чули і були поруч. 20 хвилин тотальної присутності з дитиною достатньо, щоб вона наповнилася підтримкою і повагою від батьків.

Як підтримувати здорові стосунки з дітьми?

  • Придумайте свої сімейні ритуали чи традиції. Наприклад: кілька разів на тиждень обов’язково вечеряйте разом з дітьми.

  • Запрошуйте дітей у ресторан чи кав’ярню — просто так, без приводу.
  • Дозволяйте дітям запрошувати додому своїх друзів — це прояв довіри і підтримки: ви цим кажете дитині, що поважаєте її та її оточення. Будьте обережні у висловлюваннях про друзів ваших дітей — краще поспостерігайте за ситуацією, а не робіть одразу висновки. Краще допомогти дитині самостійно зрозуміти щось про людину, ніж згори нав’язувати свою оцінку.
  • Плекайте сімейні традиції — хай сім’я і дім будуть міцною основою, на яку можна спертися, що б не сталося в житті, яка б компанія не трапилася в зовнішньому світі.
  • Давайте дитині можливість придумати, як вона хоче провести вільний час із вами: може це буде шопінг, або пікнік, чи прогулянка на роликах у парку. І тут важливо, щоб батьки таки погодились і здійснили цей задум: якщо даєте дитині відповідальність за якесь рішення, будьте готові його прийняти.
  • Давайте дитині завдання, співмірні з її можливостями, поступово збільшуючи відповідальність.
  • Вчіть дитину конструктивно проявляти агресію в дозволених межах. У приватній практиці спостерігаю, як у дітей закладена ідея, ніби на батьків злитися не можна. Насправді, можна і треба. Батьки — не ідеальні, вони можуть порушувати кордони дітей, можуть чогось не розуміти, не знати. Зі своїми дітьми маю традицію: якщо злимося одне на одного, то влаштовуємо «бій»: для цього підійдуть подушки або палки-махалки. Важливо визначити, на що саме буде спрямована така керована «агресія»: я зараз буду злитися на твій вчинок, або буду виливати свою злість за те, що ти мене не почула. Зазвичай діти в таких ситуаціях наводять дуже конкретні і справедливі випадки, коли батьки їх проігнорували, не зрозуміли, не почули.
  • І, звичайно, частіше говоріть прості і приємні слова, радійте разом, обіймайтеся, нагадуйте дитині, що ви її любите.

Найцінніше, що ми можемо дати дитині — це наша любов, підтримка, повага, присутність та власний приклад.

Залишити відповідь