10 фраз, які знецінюють дитину

Дитина стає першою на шкільних змаганнях, найкраще малює чи грає в баскетбол, уривки з її творів учителі цитують на уроках, а ось батьки все одно чимось незадоволені — неодмінно знайдуть, за що зробити зауваження. Перевірте просто зараз, чи не використовуєте установки знецінювання у спілкуванні зі своїми дітьми та дізнайтеся, яка небезпека чатує на дитячу психіку. Як навчитися уникати таких установок, розповідає психолог Євгенія Чугуй.

Знецінювання — це психологічний захисний механізм зниження значущості власної чи чужої думки, дії, виконаної роботи, нехтування, зменшення психологічної вартості досягнення, щоб уникнути болю чи некомфортних переживань.

Розрізняють пряме, однозначно негативне знецінення, та непряме, завуальоване жартами, сарказмом чи легкою насмішкою, поблажливим тоном. Небезпека другого полягає в тому, що його часом важко розпізнати.

Людина, яку намагаються знецінити, відчуває, що в спілкуванні відбувається «щось не те» — її наче намагаються змусити відчути, що вона робить щось недостатньо добре, або ж і сама «недостатньо хороша» для людей, з якими спілкується. І якщо доросла людина в якийсь момент може оговтатись і сказати: «Стоп! Мені не подобається, як я себе відчуваю в цьому спілкуванні/відносинах», то з дітьми все геть інакше.

Для дитини її батьки — первинне джерело безпеки. Вони своїми словами та діями відображають уявлення про світ і формують первинне уявлення дитини про саму себе. Дитина потребує атмосфери безпеки та прийняття  такі умови дають фундамент для адекватного дорослішання та формування критичного мислення. Та якщо батьки регулярно вживають фрази знецінювання, рано чи пізно дитина почне вірити в те, що «недостатньо хороша» для них, не заслуговує на їхню любов або ж отримає її в разі поводження певним чином (якщо доглядає за молодшим братиком, приносить гарні оцінки).

Фрази знецінювання вбивають у дітях ініціативність. З одного боку, коли батьки кажуть «Не лізь, куди не треба» — намагаються вберегти своє чадо від небезпек. З другого, дитина сприймає це інакше: «Твоя цікавість мене дратує», «Бути зацікавленим — небезпечно».

Коли вживаються фрази непрямого знецінювання, автор стає завуальованим маніпулятором. Начебто дає два посили: те, що дитина почує, і те, що ви насправді маєте на увазі. Такі слова часто спрямовані на заборону дій чи поведінки, до яких прагне дитина. Або ж, навпаки, на непряму стимуляцію дій чи бажаних результатів, які дорослий хоче побачити у виконанні чада. Ту саму фразу «а можна й краще» чимало хлопців і дівчат переносять у доросле життя, стараючись будь-якою ціною довести оточенню, що вони — «достойні». Таким чином, батьківські установки перетворюються на «внутрішнього критика в голові». Це стає комплексом-тягарем, який у майбутньому, скоріш за все, доведеться знешкоджувати психотерапією.

Як відучитися вживати фрази знецінювання? По-перше, часто вживання таких слів і фраз відбувається наче на автоматі. Їх використовують, коли сильно втомлені й виснажені, коли бракує ресурсу, а потрібно терміново розв’язувати непрості питання, перевіряти «домашки»… Тож батьки, давайте собі відновитися морально, перш ніж розмовляти з дитиною про важливі речі — від оцінки її діяльності до ваших спільних домовленостей.

По-друге, знецінення походить з власного життєвого багажу. І, звісно, найкраще вчасно вирішити власні психологічні незавершені питання, щоб не проєктувати їх на дитину. Але якщо цього поки не можна зробити, є чудовий лайфхак: частіше ставте собі питання: «Чи буде корисним дитині те, що я планую сказати? Чи хотів/ла б я почути таке в 10 років? Який страх я приховую цією фразою?»

По-третє, дитина має право на власний досвід, помилку і час для її виправлення. Дуже часто малеча не знає як, а ми, дорослі, з висоти свого життєвого досвіду забуваємо, що можна щось не знати. Що якась модель чи стратегія поведінки дитині не знайома. Запитайте, що хоче дитина? Чи знає вона, як розв’язати проблему? Як вона це вирішення уявляє? І, головне, чи потрібна їй ваша допомога?

1. От дурник! Телепень. Ти безтолоч. Дурило.

Це яскравий приклад прямого знецінення. За лаштунками цих найтоксичніших фраз-знецінювань ховається ганебна оцінка особистості дитини, а не її діяльності, яка засмутила чи роздратувала маму або тата. Критика особистості неприпустима, тож уникайте цього. Завжди. Замість того щоб виправити свою помилку, дитина (особливо молодшого віку) може просто опустити руки, бо цілком йме віру почутому: «Ааа, ну раз мама говорить — так і є…»

Запропонуйте варіант, як виправити ситуацію, але не вішайте ярлики на дитину: «Це був поганий вчинок. Він мав ось такі наслідки… Сподіваюся, наступного разу в такій ситуації ти вчиниш (як)… або запитаєш поради в дорослих».

2. А міг би й краще зробити!

Усі ресурси й старання, які дитина вклала у виконання завдання, зводяться в цього резюме батьків до того, що «все було марно». Навіть якщо був високий результат, фраза «А міг би зробити краще» відразу нівелює всю цінність роботи та старань до нуля. «Ти недостатньо хороший! Замало стараєшся! Є кращі за тебе» — ось що чує дитина, навіть якщо вона старалася дуже сильно.

Це підступна фраза, яка начебто має стимулювати наступного разу «зробити краще», та насправді змушує дитину закриватися, ображає її, обрубує крила. Примушує діяти для того, щоб довести щось, а не розвиватися.

Щоб надихнути дитину, треба із самого початку з нею обговорювати, на який результат хочеться розраховувати: «Результатом якісної роботи на цьому тижні будуть 10 фраз з нової теми англійською мовою».

3. Ти ще надто маленький/наївний для…

Коли кажуть такі фрази, дитині не дають права вирішувати якісь питання, апелюючи до віку. Стимулюють залишатися дитиною, не брати на себе потрібну відповідальність, навіть якщо «дитині» 16 років. Малеча, залежно від віку, може не розуміти певних ситуацій, але завдання батьків — пояснити їх сенс максимально доступно. «Я тебе чую і розумію, врахую твої побажання, але поки що такі питання вирішуємо ми з татом» — така відповідь буде оптимальною, ви покажете, що не ігноруєте бажання дитини самостійно мислити та вирішувати щось. Але завдання батьків —  допомагати дорослішати. То ж коло питань, на які дитина впливає, як і коло обов’язків, мусить постійно збільшуватися.

4. А тебе що, хтось запитував/кликав?

Питання, яке пробуджує сумнів у цінності власної думки. Це наче знак «стоп», який формує звичку фільтрувати свої міркування, сприяє недовірливості до вас. Дитина почне сумніватися, що її думка щось важить. Вона навіть може почати боятися говорити вільно в сімейному колі. Тобто, із часом шукатиме прийняття деінде.

5. Хіба це привід пишатися? Ось якби ти здобув перемогу на всеукраїнській олімпіаді…

Це просто «прекрасна» фраза, часто чула її в дитинстві. Вона постійно лунає від батьків нарцисичного типу. Особливо якщо вони хочуть реалізувати власні амбіції коштом дитини. Такі фрази формують хронічне невдоволення собою. І з часом, що б дитина не робила — буде не певною у своїх результатах. Це буде геть нездоровий перфекціонізм. Можливий і антисценарій, коли фраза спонукатиме до бездіяльності: а навіщо намагатися зробити щось ціннісне, якщо «все одно не оцінять»?

Отож, зробіть так, щоб ваша дитина помітила: її старання бачать і цінують. І коли захочеться сказати: «Молодчинка, але ти можеш краще», запитайте її про те, чи їй подобається результат роботи. Подумайте, що саме в цій ситуації дитині вдалося найкраще, і озвучте без «але». «Я була захоплена твоєю впевненістю на сцені», «Ти найкраще впорався із цим блоком задач на олімпіаді, а він дуже складний!»

6. Скільки можна нити! Не ний!

Дуже рідко буває, що дитина «ниє» безпричинно. Це фраза-індикатор батьківської втоми. Тільки-но ці фрази з’являються в спілкуванні між вами й дитиною, терміново видихайте, робіть паузу та відновлюйте внутрішній ресурс. Ця фраза накладає заборону на почуття. Що чує дитина? «Мені твої почуття нецікаві. Мене втомлюєш ти і твої емоції». Або ж дитина отримує свою порцію уваги, роздратування, але й реакцію, дію.

Якщо цю фразу вживати часто, дитина вчитиметься або не проявляти свої емоції в спілкуванні з вами, або закриється і транслюватиме свої емоції іншим людям. Краще запитайте: «Чим я можу тобі зараз допомогти? Чим саме ти стурбований? Тобі потрібна моя підтримка? Хочеш, щоб я побула з тобою? Ти почуваєшся сумно, бо…?»

Важливо допомогти дитині розпізнати почуття та вчитися переживати їх.

7. Чому ти маєш це робити? Бо я ТАК сказала.

Приймати рішення замість дитини — не найкращий шлях до виховання самостійної особистості. За цією фразою чується: «Це я тут дорослий і вирішую, а ти ніхто. Твоя думка нам нецікава, вже все вирішено і ти на це не вплинеш». Це дуже зручна фраза, коли батьки й самі не знають, як обґрунтовувати певне своє рішення.

Тож запитайте себе: чи знаю я, чому прийняла таке рішення? Чи можу його обґрунтувати дитині? Чи є в мене емоційний ресурс на те, щоб пояснити?

8. Ігнорування

Це один з форматів психологічного насильства. Спадає на думку фраза про те, що навіть негативна увага ліпша за ігнорування — і це резонно. Батьки-ігнорувальники неначе хочуть, щоб дитина самостійно здогадалася, що саме не так, і прийшла до них, вже виправивши помилку. А поки, мовляв, нехай подумає над своєю поведінкою. Та в цей час «розмірковування в ізоляції від спілкування» дитина почувається просто жахливо. Її позбавляють емоційного тепла і захисту.

Але якщо просто зараз вам несила спілкуватись із дитиною, яка щось утнула, є екологічний метод. Можна сказати: «Твоя поведінка мене дуже образила. Зараз мені некомфортно говорити з тобою (я злюсь, мені потрібно над цим подумати), дай мені трохи часу». І тут повинні бути часові рамки, це не може тривати бозна-скільки. Дитина не повинна відчувати себе покинутою напризволяще.

9. Ну ти даєш! Це ж треба до такого додуматися!

З одного боку, такою фразою батьки можуть оцінити креативність дитини. З другого — дати оцінку того, що рішення, прийняте дитиною — надто дивне, тож можна над ним пожартувати. Але дитина відчуває інше: «Мої дії смішні, а я недолугий», «Те, що я зробив — дурничка, над якою всі сміятимуться чи висміють мене». Хоча дитина, можливо, планувала все геть по-іншому.

Тому конструктивно критикуйте сам вчинок дитини: «У цій ситуації було багато варіантів, як вчинити. Ти вибрав ось цей, були ось такі наслідки. Наступного разу можна зробити ось так…»

10. Ти спершу зі своїми оцінками в школі розберися.

Це батьківська фраза-відмовка, щоб не робити те, чого робити їм у цей час не хочеться. Мовляв, дитина ще настільки погано справляється з поточними обов’язками, що навіть і права голосу поки не має. Наприклад, дитина просить подарувати щось на день народження, а батьки не хочуть чи не мають фінансових можливостей і цією фразою «переводять стрілки», ухиляються. Тож проговоріть саму ситуацію, а не уникайте її за допомогою хитрощів.

Залишити відповідь