Кожен її урок — особливий. Особливий тому, що вона працює з дітьми з особливими освітніми потребами. Хто сказав, що дитина, яка не бачить, не може самостійно писати, читати чи грати в комп’ютерні ігри? Спеціальний педагог спеціальної загальноосвітньої школи «Надія» Наталя Гладких щодня бачить, як її вихованці руйнують ці стереотипи.
Два дні поспіль у Хмельницькому проходив освітній фестиваль «Khmelnytskyi EdFest — 2019. Start». Найкращі вчителі з різних регіонів України, що потрапили до топ-двадцятки Global Teacher Prize Ukraine, ділилися своїми вміннями з колегами та проводили цікаві майстерки для учнів.
5 активностей за 45 хвилин
Вихованцям Хмельницької гімназії № 1 імені Володимира Красицького пощастило побувати на уроці, який повністю змінив їхнє уявлення про дітей з порушеннями зору.
«Світ на дотик. Діти, які бачать руками» — неймовірна майстерка від Наталі Гладких, що дала змогу учням на 45 хвилин поринути у світ своїх ровесників. Дітей, які живуть у суцільній темряві та все ж навчилися бачити світ через дотики.
Наталя Гладких, педагог з 10-річним досвідом, прагне зробити світ доступнішим для дітей з порушеннями зору. На своїй майстерці Наталя продемонструвала 5 активностей, які допомогли трішки краще пізнати, як відбувається навчання тих, хто не бачить. Учні вчилися працювати з комп’ютером зі спеціальною затемненою пов’язкою на очах, малювали, проходили лабіринт та вчилися шрифту Брайля і письма за Гебольдом.
Активність № 1. «Робота з комп’ютером»
Діти з порушеннями зору нічим не відрізняються від зрячих у звичках та вподобаннях. Вони теж користуються комп’ютером і так само полюбляють грати в комп’ютерні ігри. Єдине, що цьому допомагає спеціальне програмне забезпечення. Програма «NVDA» створена для того, щоб усю візуалізацію на комп’ютері перетворювати у звуковий ряд і видавати в мікрофон або навушники.
«Я хотіла показати цією активністю дітям, що незрячі, якщо вони нічого не бачать, можуть користуватися всіма тими речами, що й зрячі. Лише потрібно це правильно адаптувати, — пояснює спеціальний педагог Наталя Гладких. — Я запитувала дітей, як вони думають, що може зробити незряча дитина. І вони відповідали однозначно — нічого. Це неправильно. Так у дітей формується помилковий стереотип. Вони ніколи не бачили незрячих, ніколи з ними не спілкувалися, не товаришували, через це мають хибне про них уявлення».
Наталя Гладких ставить за мету розвінчати ці стереотипи. Адже всі діти потребують друзів, спілкування з ровесниками, відчуття потрібності та впевненості у собі.
«Коли учні пробують набрати в комп’ютері якийсь текст, але з пов’язкою на очах, і в них це виходить, вони змінюють свою думку про дітей, які не бачать», — розповідає педагог.
Активність № 2. «Рельєфне малювання»
Незряча дитина не може малювати — однозначно це міф. Навіть якщо вона не бачить всього кольорового спектра, все одно із задоволенням малює. Під час активності «Рельєфне малювання» восьмикласники вчилися малювати так, як це роблять діти з порушеннями зору.
Це відбувається трохи іншим способом і за допомогою певних гаджетів.
Пристрій містить плівку, на якій спеціальним грифелем можна залишати сліди, видряпуючи зображення. На уроці учні працювали в парах: один малював, а інший загадував, що зобразити. Дівчата навіть диктували одна одній математичні рівняння, які треба було записати і спробувати вирішити.
Дітям також роздали рельєфні малюнки, які вони мали розпізнати із зав’язаними очима на дотик. Ця вправа не викликала в учнів особливих труднощів, вони без вагань відповідали, що зображено на малюнку. Але не завжди здогадки були правильними.
Активність № 3. «Лабіринт»
Головне завдання «Лабіринту» — показати дітям, що бачити можна не лише очима, а й руками. За допомогою пальців необхідно було пройти імпровізований лабіринт на папері.
Ця вправа давалася дітям дуже легко, бо ця навичка в них сформована заздалегідь. Коли вони закривають очі, то можуть легко орієнтуватися за допомогою рук.
Цього разу учні проходили орієнтування наосліп лише на папері. Зазвичай Наталя Гладких возить із собою спеціальну тростину, що допомагає орієнтуватися в просторі дітям, які не бачать.
Активність № 4. «Шрифт Брайля»
Шрифт Брайля призначений для людей із порушеннями зору. Із його допомогою вони можуть писати і читати. Для цього потрібна спеціальна дощечка та грифель (шило зі спеціальною ручкою-сідельцем, щоб зручніше було тримати).
«45 хвилин — це дійсно дуже мало, щоб навчити дітей шрифту Брайля. Проте вони дуже люблять вивчати щось нове, зокрема оригінальні шрифти. А шрифт для незрячих — дуже цікавий. Ним можна закодовувати таємні листи. Наприклад, писати друзям, щоб батьки не прочитали. Головне під час вивчення шрифту Брайля — правильно мотивувати дитину, щоб їй було цікаво», — радить Наталя.
На партах — брайлівська абетка з українськими відповідниками. Школярі старанно вибивали грифелем дірочки на спеціальному брайлівському папері — достатньо цупкому, щоб не порватися, і достатньо пластичному, щоб вибитий рельєф тримав форму.
На цьому незвичайному уроці діти підписували шрифтом Брайля валентинки. Найчастіше присвячували їх мамам. Особливо вправні встигли підписати навіть по два червоних серця.
Активність № 5. «Письмо за Гебольдом»
Письмо за Гебольдом використовується для слабозорих дітей, які не бачать рядків у зошитах, але їх вдається знайти за допомогою спеціального приладу. Завдяки пристрою з металевими рядками учні можуть писати ручкою.
Для початку потрібно вставити брайлівський папір, потім пристрій закривається і діти можуть написати що завгодно. Це значно полегшує життя учням зі слабким зором. Вони можуть повноцінно відвідувати звичайні уроки у звичайних школах і робити все те саме, що й інші зрячі учні.
Враження дітей від роботи наосліп
Під час цих вправ діти одягали на очі темні пов’язки. Учні зізнавалися, що взагалі перестали покладатися на зір. Відтак, краще почали чути, сприймали речі на запах, орієнтувалися в просторі. Урок допоміг зрячим дітям зрозуміти вагу тих труднощів, які є частиною повсякденного життя людей з порушеннями зору.
«Мабуть, найважче з усього мені далася робота на комп’ютері. Найлегше — використовувати письмо за Гебольдом. Насправді це дивовижні відчуття. З одного боку, ти нічого не бачиш: ні кольорів, ні предметів, а з другого — можеш краще відчути навколишній світ. Я дуже співчуваю тим дітям, очі яких не працюють. І тепер я знаю, які зусилля вони докладають для того, щоб жити повноцінним життям. Це не може не захоплювати», — поділилася враженнями учениця 8-го класу Віра Кузьмінська.
«Робота за комп’ютером видалася найважчою. Коли ми працювали зі шрифтами, там можна було покладатися на руки та дотики. Тут ми лише чули текст, і треба було його відтворити на комп’ютері. Це справді важко. Коли ти нічого не бачиш, а потрібно щось робити — приходить відчуття паніки та безпорадності, а коли вже опановуєш себе — стає цікаво. Добре, що в таких дітей є допомога, вони можуть розраховувати на підтримку та опору вчителів», — розповіла 13-річна Ольга Поперечна.
