Шукаємо здібності дитини: 6 неочевидних порад

«Дитина нічим не цікавиться. Вона лінива та вештається без діла. Походила на гурток — кинула», — чимало батьків скаржаться на це. Утім, вікова психологія свідчить, що здорова і щаслива дитина сама обирає заняття до вподоби і має природний імпульс до розвитку. Що ж не так? Про те, як виявити здібності дитини, розповідає психолог Лідія Ковальчук.

1. Не дивіться поверхнево на «гаяння часу»

Якби ваш син любив лише спостерігати: за рухом пароплавів, роботою столярів, пекарів, за метеликами, ви б не вважали це безцільним гаянням часу? А він вчився наукової спостережливості. Потім, коли його відрахували зі школи як дитину зі зниженим інтелектом, у 9 років захопився історією. Днями сидів у бібліотеці та читав собі. Ви б не вважали, що предмет заскладний для дитини, яка не змогла навчатися навіть у початковій школі? А хлопчик пересвідчився, що результат приносять лише сотні невдалих спроб, тож здаватися не можна. Ви б не заперечували, якби дитина всі кишенькові гроші витрачала на закупівлю обладнання? Хлопчик виріс. Після тисяч експериментів він створив лампочку, а також отримав понад 2300 патентів на відкриття, бо то був Томас Едісон.

Отже, нереально зі сторони, навіть турботливим батькам, вирішувати, що корисне дитині, а що ні. Не можна будь-яку улюблену гру дитини вважати безцільною, доки ви не зрозумієте, що саме вона робить. Якщо малюка тягнуть на «розвивалки», а він хоче складати щось з палок та багнюки, певно, не він ледачий, а на заняттях не пропонують нічого цікавого та підсильного. А в пісочниці майбутній архітектор самотужки вчиться будувати.

2. Те, що не подобається батькам, це все одно вибір

Коли кажуть, що дитина нічим не цікавиться, зазвичай ідеться про те, що її інтереси здаються пустощами, чимось неперспективним. Хтось хоче читати реп, хтось — робити одяг лялькам. Якщо дати малечі вільно розвиватися, усе це може перерости в щось цікаве або дати базу для інших занять. Поборіть спокусу вчити лише того, що нібито потрібне в дорослому житті. Мовляв, скейти — то забавка, а фінанси — важливо. Цікавість до тварин — ні про що («У ветеринари віддавати, чи що?»), а до математики — перспективно. Якщо раз за разом людині кажуть, що її інтереси — то пусте, допитливість, справді, знижується, нічого вже не хочеться обирати. Дослідження довели: якщо учень приділяє час улюбленому хобі, його шкільна успішність росте.

А ще дитина інтуїтивно обирає завдання до снаги — не надто складне і не те, яке переросла. Завдання дорослих — просто дати їй вибір. Приміром, «музична школа» чи «секція акробатики» — це набір звуків, доки не було реального досвіду. Навіть дорослий розгубиться, чи подобається йому діяльність, якщо не знає, яких результатів можна досягти, а головне — не спробує процес.

3. Дитина, яка насправді нічого не хоче, потребує допомоги

А хіба не буває так, що дитина день за днем байдики б’є? Буває, якщо зовсім немає вибору. У малечі з асоціальної родини, де не знайдеться грошей на будь-який гурток чи відвідування театру, насправді однакова ситуація з тими, чиї батьки найняли репетиторів та обрали, приміром, школу з математичним ухилом, який дитині не до душі. Їй хочеться «втекти»: вештатися вулицями чи дивитися зранку до ночі кіно.

Трапляється, діти не розвивають гру, а по сто разів повторюють однакові дії, які добре вдаються чи приносять задоволення, одноманітно маніпулюють предметами: катають на місці туди-сюди машинку, збирають пірамідку, яку переросли, годинами катаються на гойдалці тощо. Це ознака психологічних чи інтелектуальних проблем дитини або ж вона має хронічний стрес чи перевтомлена і не навчена інакше відпочити.

Також можуть «зависати» з гаджетами на одних і тих самих іграх діти, у яких розвинулася комп’ютерна залежність.

4. Влаштуйте «дегустацію» до 10 років

Забезпечити вибір важливо з 5 до 10 років. Раніше малюк ще замалий для багатьох наук, мистецтв, видів спорту, у нього чимало відкриттів у звичайному житті і він ще не здатен повноцінно оцінити, яке заняття обрати.

За рік до школи зручно влаштувати час «дегустацій», адже в дошкільняти більше вільного часу, ніж у школяра. Домашня дитина може приділити в день час для 4–6 занять по пів години. Ідея в тому, щоб дати «скуштувати» дитині не щось одне, а всі доступні їй у цьому віці науки, мистецтва, види спорту.

Якщо малюк ходить у дитсадок, програма якого не охоплює все потрібне, може знадобитися скоротити час перебування в дитсадку до обіду, щоб мати хоча б 2–3 заняття на день або ж улітку присвятити час лише такому перебиранню варіантів. Звісно, йдеться не про кількість гуртків (їх може бути не більше одного на день), а про заняття-ігри вдома. Якщо починати таку «дегустацію» у початковій школі, вона триватиме значно довше, адже йде ще й адаптація до школи. Але учні в цьому віці дуже допитливі, відкриті до нового. Вони ніби створюють для себе схему світу, активно з’ясовують, як усе навкруги влаштовано. З’являються аналітичні здібності і виникає чимало серйозних питань. Знов-таки: чудово, якщо знайшлася школа, яка пропонує багатий вибір. Звичніша ситуація — коли дитину розвивають у позашкільних закладах, за допомогою гувернанток та репетиторів або самотужки в родині.

5. У підлітковому віці вже пізно

Якщо не задовольнити цей потяг вчасно, після 10 років інтереси зміщуються, дитина стає «поверхневим користувачем». Наприклад, дитину 7 років цікавитиме, «що всередині ноутбука» та «чому ліфт їде», а 11-річна, яка не насичено прожила попередній період, вважатиме, що знає все, що треба: як користуватися ноутбуком та викликати ліфт. Тож різноманіття не доведеться забезпечувати завжди. В ідеалі учень 10–15 років має вивчати те, що йому ближче, розуміти свої здібності, і це допоможе визначитися з професією у старших класах.

Підлітки «горять» хобі, науками, мистецтвами, якщо знайшли себе в попередні роки. Трапляється, дитина грала на скрипці, а тінейджером захопилася математикою. Інтереси можуть мінятися, але якщо час згаяно в початковій школі, шансів зацікавити пізніше в рази менше.

6. Вдома 3–6 місяців, далі — індивідуально та у групі

Звісно, не варто записувати 5-річну дитину у 5–10 гуртків. Варто враховувати і час на дорогу, і стрес від нових колективів. Почати краще з того, що можна дати вдома. Батькам доведеться самим опанувати буквально перші кроки в різних напрямках. Скажімо, можна не знатися на біології, але провести в лісі порівняння різних рослин. Для цього інколи варто пройти майстер-класи або вебінари, пошукати матеріали в інтернеті та почитати, яка гра, дослід, вправа доцільні. Більшість видів спорту можна починати з найпростіших вправ на стадіоні. Якщо частина «предметів» — взагалі не ваше, можна запросити на один-два рази репетиторів, сходити з дитиною на майстер-класи, а потім відпрацювати вдома. Головне — на початку витрачати час лише на заняття, а не організаційні моменти.

Зазвичай на те, щоб визначитися, що приносить дитині радість, а що явно не для неї, йде 3–6 місяців «дегустації всього потрошку». При цьому на кожен напрямок (скажімо, живопис чи мови) припадає 30–60 занять. Надалі варто обрати одне-три найулюбленіших заняття. В ідеалі добре спочатку отримати індивідуальні уроки, аби ще раз пересвідчитися у виборі, коли дитину нічого не відволікає. Бо малюка може відвернути від занять те, що він не знайшов друзів або конфлікт з однолітком. І вже потім переходити на групові заняття, якщо не планували лише індивідуальні уроки.