Взаємини, засновані на довірі: як і навіщо будувати їх з дітьми

Довіра — це відкриті, позитивні взаємини між людьми. Коли людина довіряє комусь, то вона впевнена у порядності й доброзичливості іншого. Довіра вважається основою всіх соціальних інститутів, у тому числі сім’ї. Батьки часто прагнуть контролювати всі дії своїх дітей, щоб убезпечити їх від потенційних небезпек. Наприклад, можуть читати листування своїх дітей, слідкувати за ними і через це повністю втрачають довіру дитини. Як будувати з дитиною стосунки, засновані на довірі, та навіщо це потрібно — розбиралися з психологинею Тасею Осадчею.

Роль довіри в житті людини

Базова довіра формується в дитини ще на першому році життя. Ця довіра тісно пов’язана з матір’ю або особою, яка її замінює. У перший рік життя дитина не може ні фізично, ні емоційно вижити без людини, якій вона повністю себе довіряє.

Базова довіра тісно пов’язана з явищем безумовної любові. Безумовна любов — це любов без умов, коли дитину люблять просто за те, що вона є. Згодом наявність або брак безумовної любові та базової довіри впливає загалом на довіру людини до всесвіту.

Для формування почуття довіри також важливо, щоби мама (або інший значимий дорослий) проявляла власні почуття та емоції: сміялася, коли весело, та сумувала, коли погано. Так дитина навчиться довіряти не лише іншим, а й самій собі: вірити власним очам та почуттям.

Довіра між батьками і дітьми — міф чи реальність?

Довіра між батьками і дитиною — це однозначно реальність, яка необхідна всім родинам. Менше з тим, довіра між батьками і дітьми відрізняється від довіри між двома дорослими. Важко заперечити, що батьки і діти мають різні права та обов’язки, а тому відрізняється і рівень їхньої відповідальності. До певного віку батьки несуть повну відповідальність за дитину і за те, як забезпечено її комфорт.

Трирічна дівчинка цілком точно може обрати, яку їй одягнути сукню: синю чи фіолетову. Однак якщо на вулиці різко похолоднішало й наступного дня вже не 25 градусів тепла, а лише 15, то дитина в такому віці навряд чи прийме правильне рішення про відповідний одяг. Тому батьки можуть і мають підключити власну відповідальність та окрім сукні одягти дитині светрик.

Це не означає, що дитині не довіряють, а лише що прагнуть комфорту для неї. Проявом довіри в цьому випадку може стати така фраза: «Ти одягнула светрик, бо сьогодні прохолодно. Якщо тобі стане спекотно, можеш його зняти». Батьки довіряють дитині, але і забезпечують її комфорт, а дитина чує чесне пояснення ситуації, що також стимулює довіру.

Відносини батьків і дітей мають будуватися на довірі, коли вони діляться своїми думками, емоціями та переживаннями. З другого боку, довіра між дитиною і дорослим відрізняється від довіри між двома дорослими, тому не потрібно залучати дітей у деякі теми, як-от проблеми в стосунках між батьками.

Довіра має свої межі. Розповісти, що мамі сумно і як вона почувається — це добре, але двері в батьківську спальню треба тримати зачиненими.

Довіра між батьками й дітьми — це пошук балансу та встановлення конкретних меж. З віком ці межі змінюються і спектр тем, про які потрібно говорити, та виборів, які може робити дитина, розширюватиметься. Нікому не спаде на думку давати новонародженій дитині м’ясо, бо вона просто до цього не готова. Те саме і з балансом довіри та відповідальності.

Довіра VS вседозволеність: як знайти межу

Довіру часто плутають із вседозволеністю. Здається, що якщо повністю довіряти дитині, то її стане неможливо контролювати. Щоби контролювати не доводилося, а довіряти стало легше, варто вибудовувати дуже чіткі межі для дитини.

Межі — це розуміння того, яка поведінка і в яких умовах є прийнятною та неприйнятною. Так дитина матиме свою свободу, але в зрозумілих для неї межах.

Таких меж мають дотримуватися і батьки. Якщо в дитини є своя кімната, то перш ніж увійти, варто завжди стукати, і якщо дитина не хоче пускати батьків у свою кімнату, то це її право, оскільки це її особисті кордони.

Щоб уникнути вседозволеності, дитина має також розуміти, що всі її дії мають певні наслідки. Якщо вона сказала комусь неприємні речі, то має розуміти, що ця людина буде на неї ображена. Батьки повинні не вирішувати конфлікти замість дитини, а давати їй інструменти або поради щодо поведінки в тій чи тій ситуації. Це і є довіра, впевненість у тому, що дитина зможе впоратися сама. Якщо дитина розумітиме наслідки своїх дій, то почуватиметься самостійною, а батьки довірятимуть тим рішенням, які вона приймає. Це вміння неодмінно знадобиться і в дорослому житті.

Крок за кроком: будуємо відносини, засновані на довірі

Люди здебільшого не довіряють одне одному без причини. Дорослі навряд чи ділитимуться своїми секретами з малознайомими людьми або розповідатимуть сусідам про те, де вони зберігають гроші. У взаєминах між батьками й дітьми ситуація рівно така сама: довіра не народжується з нічого.

Вчитися довіряти дитині та робити так, щоби вона довіряла батькам — це довгий шлях, але він точно позитивно відобразиться на родинних відносинах та на майбутньому житті дитини. То що робити, щоби створити відносини, засновані на довірі?

  1. Бути чесними. Чесні батьки щиро говорять про свої почуття. Якщо тато або мама зляться, то вони мають про це сказати і пояснити чому. Як дитина навчиться бути чесною, коли її батьки самі не щирі?
  2. Приймати дитину такою, яка вона є. Щоби дитина навчилася довіряти батькам, їм варто зрозуміти, що немає хороших або поганих переживань. Дитина повинна знати, що всі її емоції важливі, мати змогу поділитися ними з батьками і не боятися, що її перестануть любити, якщо їй сумно чи боляче. Дитина точно відчуватиме, чи її люблять навіть у брудному одязі та з піском у голові, а в підлітковому віці — з розбитим серцем та поганими оцінками.
  3. Будувати чіткі кордони. Зрозумілі для дитини межі допоможуть їй проявляти власну свободу та знімуть велику частину тривоги батьків. Маленька дитина має знати, з яких полиць їй можна брати речі, а з яких ні, а підліток — о котрій варто повертатися додому і чому. Ці межі мають бути конкретними та однозначними. Не може бути такого, що сьогодні щось дозволяють, а завтра за це карають.
  4. Спілкуватися з дитиною. Батьки часом дивуються, що дитина не розповідає про те, що відбувалося з нею в садочку або школі, а на питання «Як минув день?» відповідає просто «Нормально». У цьому випадку батькам варто звернути увагу на себе. Подумайте, чи ваші діти знають, чим ви займаєтеся та як проходять ваші дні? Якщо ні, то потрібно почати з себе і щодня розповідати про свій день, бо тільки так діти навчаться робити те саме. Дитина вчиться користуватися ложкою, бо бачить, як це роблять її батьки. Спілкуватися вона вчиться так само.
  5. Всерйоз сприймати переживання дитини. Наприклад, у дитини відібрали іграшку, і вона приходить у сльозах до батьків. Вони не реагують на це, бо проблема їм здається несправжньою. Так, у 35 років — це не проблема, але в 5 — справжня катастрофа. До переживань дитини потрібно ставитися серйозно, а не знецінювати їх, та, за потреби, допомогти знайти вихід із ситуації.

Розвивати щирі взаємини, засновані на довірі, варто із самого народження дитини. Справжнє прийняття дитини та спілкування з нею допоможуть розвинути відкриті й чесні відносини в сім’ї. Довіра між батьками і дитиною — одна з найважливіших складових становлення здорової особистості.

Залишити відповідь