Що не так із психологічними службами в українських школах

psychologist
Автор тексту: Аліна Мірошникова

В Україні 14,7 тисяч психологів у системі освіти, але їхня роль та місія багатьом здається загадковою. Чим конкретно повинен займатися такий фахівець? 26 лютого закінчиться громадське обговорення нового Положення про психологічну службу. Ми поговорили про це зі шкільними психологами Людмилою Анатолієвою і Оксаною Малюгою.

«Служба лагодження» дітей

У більшості шкіл учні бояться постукати в кабінет шкільного психолога. Вони впевнені: психолог — не для них, а на допомогу вчителям.


Тим більше, що приймати або обстежити школяра фахівець може тільки з дозволу батьків, тобто дитина не може звернутися конфіденційно.


Вчителі ж вважають, що з ними психолог буде працювати тільки з учнівських тем. Із професійним вигоранням, особистими проблемами, які не дають ефективно виконувати роботу, самопізнанням та іншими важливими речами звертатися не прийнято.

Що стосується батьків, яких інколи психологи викликають у школу, то вони здогадуються, що їм навряд чи розкажуть про успіхи дітей. Тому часто налаштовані винувато або войовничо.

Шкільний психолог з 20-річним стажем роботи Людмила Анатолієва каже:

«Нас вважають «службою лагодження» дітей. Батьки чекають негайного виправлення дитини, яка не хоче вчитися або заважає іншим на уроці. Вчителі загрожують хуліганам: ось я тебе до директора або психолога відправлю. Якщо дитина в чомусь «не вписується», то має справу з психологом. І це — не її власне бажання. А примусове спілкування різко знижує ефективність роботи».

Фрази дорослих, які найбільше бісять школярів

Психологічна корекція чи зіпсована психотерапія?

Учителі очікують: школяреві проведуть діагностику. Багато хто впевнений, що це — основна «чарівна паличка» психолога. Низка тестів — і про дитину все відомо. Способів діагностики, дійсно, багато, але сама вона — інструмент. Визначати різні параметри просто для того, щоб розповісти вчителю або батькам — безглуздо. І не завжди приємно для школяра.

Адже дізнавшись про інтелектуальний потенціал учня, ніхто не кинеться навчати його іншим методом. А інформацію про особливості особистості вчителі та батьки не обов’язково беруть до уваги.


Тобто не вибудована комунікація: учитель приводить школяра з упевненістю, що сама робота психолога «полагодить» дитину. І немає жодного механізму, який би зобов’язав вчителя прислухатися до порад психолога і результатів діагностики.


Після обстеження і консультації очікується, що психолог займеться психологічної корекцією. Тобто виправлятиме в дитині те, що заважає всім, за допомогою психологічного впливу.

Із ХІХ століття відома психотерапія, потім додалося психологічне консультування, проведення тренінгів. І тільки 50 років тому з’явився цей дивний термін, який позначає, на думку пані Людмили, «зіпсовану психотерапію».

5 годин замість 30

У психокорекції і психотерапії один і той самий інструментарій, цілі, процедури, методи. Але психотерапія — справа добровільна, де відповідальність за результат розділена між клієнтом і терапевтом. Якщо людина не хоче працювати над собою, гарантувати результат ніхто не буде.

А от у психокорекції за виправлення (поведінки, афективно-вольової сфери тощо) відповідає тільки психолог.

6 порад психолога, щоб допомогти дитині пережити розлучення батьків

Існує короткофокусна терапія (для вирішення одного конкретного завдання) — 10-30 сеансів. І в школі на психологічну корекцію на одну дитину за нормативами відводиться 30 годин. Але в реальності, за звітами минулого року, припадає по 5 годин: катастрофічно немає часу.

Ще відмінність: психотерапевт обслуговує запит клієнта. Хоче людина, наприклад, життя, за якого можна буде з ранку до ночі лежати на дивані. Психотерапевт розповість про можливі наслідки, але відмовляти не має права.


А шкільний психолог чомусь повинен поводитись як вихователь: зобов’язаний «робити ціннісний внесок», тобто підтягувати дитину до якогось ідеалу.


У посадовій інструкції шкільного психолога вказано, що він своїми настановами й особистим прикладом повинен стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі, батьків, жінки і багато іншого. Це — спадщина радянських часів, коли в школах з’являлися перші психологи. Офіційно українську Психологічну службу в системі освіти створили у 1993 році. І зобов’язали, серед іншого, виховувати учнів у дусі інтернаціоналізму.

Свої та чужі обов’язки

Через сприйняття психолога як «ремонтника» виникають ситуації, коли цих спеціалістів у школі вважають винними в будь-яких надзвичайних ситуаціях. Злочин учня, смерть, вагітність неповнолітньої… Завжди питають: чому не передбачив?

А фахівець міг жодного разу не зустріти ту дитину, якщо вона не порушувала дисципліну і непогано вчилася.


У типовій школі, якби психолог хотів кожному учню приділити бодай одну годину, довелося б лише на знайомство витратити 8 місяців роботи. При цьому треба було б відкласти всі інші справи.


До того ж адміністрація часто навішує на психологів купу справ, що не стосуються їхніх безпосередніх обов’язків. Наприклад, паперову роботу, яку не встигають робити вчителі, а також заміни уроків.

Консультації під сходами

Шкільний психолог, психотерапевт-консультант, психоаналітик Оксана Малюга вважає, що їй дуже пощастило з керівництвом і педколективом гімназії. Тут психологію цінують. Фахівець має обладнаний усім необхідним кабінет, кушетку, матеріали для арт-терапії та пісочної терапії.


Але ж у кожного тридцятого шкільного психолога взагалі немає робочого місця. За статистикою, кожен третій ділить кабінет з двома-трьома іншими співробітниками школи. То як тоді проводити консультації? Хто ж захоче ділиться сокровенним на очах у сторонніх?


Були випадки, коли декому дирекція школи пропонувала усамітнюватися з клієнтами… під сходами, на першому поверсі.

Що стосується оплати праці шкільних психологів, то її нараховують, просто полічивши кількість дітей. Наприклад, якщо в школі 600 дітей, психолог отримує 0,75 ставки психолога. Чи повинен спеціаліст при цьому виконувати не всю роботу? Консультувати, наприклад, не всіх, хто звернеться, а через одного? Іншу діяльність (наприклад, консультування батьків) взагалі не враховують.

Що робити з некерованими дітьми

А є ще обов’язкова програма з класами: адаптація першокласників і п’ятикласників, профілактика нездорового способу життя серед учнів, кібербулінгу, впливу небезпечних організацій на кшталт «Синього кита».

Запити від учнів

Однак, незважаючи на всі ці особливості, запити до психологічних служб від учнів є, тобто діти мають потребу в таких спеціалістах.

Пані Оксана розповідає, що в гімназії, де вона працює учні не соромляться записуватися на консультації. Найчастіше — дев’ятикласники: у одних не складаються стосунки з однокласниками, у інших — з протилежною статтю, когось турбують сварки з друзями, проблеми в навчанні, власна самооцінка.


Старшокласників турбує профорієнтація і подолання страху перед ЗНО.


Є запити від батьків і вчителів: стосовно того, що дитина не хоче вчитися, має проблеми з пам’яттю і увагою, агресивна.

Є учні, які хочуть змінитися, але не можуть, не знають як — з ними легше працювати. А ось якщо вчитель або мама чекають від школяра нормальних оцінок, а в нього немає бажання вчитися, змусити його психолог не може і не повинен. Але шукає причини відсутності мотивації. Адже чимало дітей не хочуть ходити до школи тільки тому, що в них там немає друзів.

Допомогти учневі реально, тільки працюючи з усією родиною, системно. Отож нерідко Оксана Малюга проводить і спільні консультації батьків і дитини.


Вважає, що психолог в ідеалі повинен бути ще й психотерапевтом певного напряму (психоаналіз, гештальт, психодрама тощо), з відповідною освітою, яка відповідає міжнародним стандартам. Тоді вдасться глибоко вникати в ситуацію.


Між тим, кількість фахівців у цій галузі швидко зменшується. У цьому році, наприклад, у Києві працюють на 22 фахівці менше, ніж у минулому, у Миколаївській області недорахували 65 спеціалістів, а в Кіровоградській — 89. У половині областей забезпеченість фахівцями в школах — менше, ніж 50%.

Залишити відповідь