#Вчительський блог — це голос педагога. У цій рубриці вчителі з усієї країни пишуть про свою роботу зсередини: що їх найбільше хвилює і захоплює, якої підтримки вони потребують та які важливі відкриття про учнів роблять. Вчительські блоги відверті, щирі та завжди про наболіле. Вчителька Новопечерської школи Діана Мельникова переконана: у сучасній шкільній програмі бракує одного важливого предмета. І з нею важко не погодитись.
Ми постійно говоримо про те, що в освіті працює краще, а які підходи вже застаріли. Мовляв, програми перевантажені неважливим із практичної точки зору матеріалом. У цих розмовах українські освітяни нехтують життєво важливим елементом. Це психологія. Як на мене, курс психології має бути обов’язковим для старшокласників у школі. І ось чому.
Розуміти себе — обов’язкова навичка сучасності
Ми й досі часто чуємо: сучасні діти стільки собі дозволяють, а ми дорослі/учителі/батьки зовсім не могли таке сказати! Це насправді погано. Саме тому кілька поколінь носять у собі травми все життя й не можуть проговорити й звільнитися від внутрішньої темряви. Бо «так не можна», «страшно», «що люди скажуть». Цілі покоління бояться осуду, нерозуміння й неприйняття.
Мені як вчительці дико не подобається, коли мої учні завзято, а дехто й агресивно, починають зі мною сперечатися. Іноді одночасно вдесятьох. Мені некомфортно так працювати. Ясна річ, я хочу, щоб усі тихенько сиділи, були вмотивованими й ловили кожне моє слово. Але це — утопія. І було нею на всіх етапах розвитку шкільної освіти. Та попри те, що мені складно, розумію: дітям важливо проговорювати власні думки й емоції вголос, шукати відповіді не на самоті (під грифом «абсолютно секретно»), а разом з іншими, усвідомлювати, що думати інакше — нормально, а підтвердити чи спростувати правдивість тверджень/рішень/позицій можна під час конструктивного обговорення. Саме такий підхід допомагає дітям розвиватися, відчувати свою значущість і вартісність.
Чути себе — обов’язкова навичка сучасності. Підліток має розуміти, що з ним відбувається і чому так, як розв’язувати проблеми, бачити в собі світлі й темні сторони, навчитися приймати себе, усвідомити власні травми та їхні наслідки, знайти ефективні шляхи їх усунення.
Сучасні підлітки мають говорити вголос
У кожного наступного покоління є певний травматичний досвід спілкування з попереднім. Конфлікт батьків і дітей — вічний, адже кожне покоління виховується в різних соціальних, політичних, інформаційних і навіть воєнних умовах. Тому люди формують світогляд, життєву філософію й установки («як правильно жити») відповідно до свого досвіду зростання й виховання. Але те, що «правильно» для одних, не завжди є прийнятним для інших. І кожен може зробити власний, прийнятний для себе вибір, не порушуючи при цьому прав і свобод інших. Підліткам дуже важливо усвідомити: вибір вони мають зробити самі. А для цього потрібен час і простір, щоб познайомитися із собою та своїми бажаннями і говорити про це вголос, а не потрапляти під тиск батьків, суспільних стандартів, «престижу», вибору друзів.
Приборкати власних «демонів» заради щасливого життя
Психологія допомагає розібратися з власними «демонами», які заважають не лише бути щасливим, а й просто орієнтуватися в життєвих ситуаціях. Чому більшість підлітків вибухають, засмучуються, починають страждати через найменшу дрібницю, найменший конфлікт? Чи навпаки — закопують свій біль, бо не можна ні з ким поділитися? А чи не забирає багато хто з нас цей досвід із собою в доросле життя? Чому важливі емпатія та взаємодопомога, але чуйність та співчуття не мають перетворюватися на постійне жертвування своїми інтересами та бажаннями? Як знайти баланс? Де конструктивна критика, що допомагає ставати кращим, а де — приниження та знецінення, які приносять лише розпач і самоїдство?
На ці питання ми можемо знайти відповіді інтуїтивно, а можемо взагалі не знайти. І саме психологія допоможе уникнути газлайтингу, маніпуляцій, почуття провини, низької самооцінки та інших малоприємних факторів, які травмують і заважають керувати власним життям.
Поставити собі найважливіші питання
Дитячий досвід задає вектор майбутнього. Саме він визначає, наскільки вдалими будуть стосунки з коханими: чи це будуть рівність, ніжність і турбота, чи домінування, прагнення контролю, жертовність. Невдале перше кохання — звична річ, але діти виростають, а проблема може повторюватися знову і знову. Чому така людина не може знайти щастя в коханні? Які дитячі звички, травми, переконання заважають побудувати здорові стосунки?
Також варто проговорити з підлітками сімейні цінності, бо вибір має бути свідомим. Чи потрібна власна родина? Навіщо? Як ви бачите своє сімейне життя, свого коханого/кохану? Яким/якою він/вона має бути? А ви самі? Чи потрібні вам діти? Для чого? Останнє питання — ключове, адже, на жаль, у нашому суспільстві діти нерідко з’являються не з любові, а через суспільні норми, випадковість чи батьківський егоїзм. Тоді як саме любов і готовність турбуватися й дослухатися до власної дитини мають бути причиною її появи на світ. Саме виховання здорової особистості не лише допоможе дитині бути більш готовою до труднощів і почуватися щасливішою, а й забезпечить міцні теплі стосунки між батьками й дітьми.
