Учні випрошують оцінки: що робити вчителю?

Кінець навчального року — напружений період для всіх. Вчителі мають виставити оцінки, а діти часто не згодні або не задоволені ними. Як вчителю витримати тиск учнів? Як коментувати навчальні результати і не переходити межу професійної етики? Власними порадами ділиться вчителька української мови та літератури Новопечерської школи Діана Мельникова.

Стійкість до маніпуляцій і тиску

Маніпуляції і тиск із боку учнів — один з найбільших викликів для вчителя. Оцінки та цифри в колонках журналу досі залишаються найпотужнішим мотиватором для дітей. Тож нерідко вони полюбляють «вибивати» оцінки з учителів або випрошувати їх. Підвищений тон або скиглення, непереборне бажання довести свою правоту — усе це просто забирає життєві сили в розгубленого вчителя, який не очікує потужного напору. А якщо таких учнів багато, то найлегший спосіб зберегти своє ментальне здоров’я — здатися або бути на крок попереду. Іншими словами, не ставити оцінок, через які учні прийдуть до вас з’ясовувати стосунки. Впізнаєте фрази: «А в іншого вчителя були кращі оцінки!», «А в другій групі…», «Ну ми ж старалися! Чого ви погані оцінки ставите?» Їх неприємно чути. Але, на мою думку, варто проявити принциповість і пригадати: чого ми вчимо дітей, які цілі ставимо. А далі терпляче пояснювати й мотивувати учнів звертати увагу не лише на бали, а насамперед на результат: що я тепер вмію і знаю? Як можу застосувати ці нові знання? У яких ситуаціях мені можуть знадобитися ці навички?

Звісно, бувають ситуації, коли варто піти на поступки, але для такого випадку мають бути підстави. Перманентна здача позицій учителем нічого не навчить дітей та не дасть корисних життєвих навичок. Утім, завжди треба пам’ятати, що перед вами — дитина, особистість, що формується, а не рівня дорослому, тому діалог має бути конструктивним, аргументованим. Навіть якщо учень намагається «взяти штурмом» учителя. Ось приклади:

Учень: Чому в мене така оцінка? Я ж усе написав!

Учитель: Не все. Перечитай, будь ласка, критерії оцінювання, умову завдання. Тут треба було висвітлити також ось такі питання, а у твоїй роботі відповідей на них немає. Варто бути більш уважним.

Учень: Я ж старався!

Учитель: Це добре, завдяки старанню є результат. Так, поки він тебе не влаштовує, але частину завдань ти все ж зміг виконати. Проаналізуй помилки, зроби висновок, над чим ще треба працювати.

Учень: Але ж я щось зробив!

Учитель: Щось — це частина, тому й оцінка не максимальна. Варто працювати постійно та виконувати завдання в повному обсязі. Тоді твої навички та знання покращаться, буде результат і робота займатиме менше часу.

Учень: Поставте хоч на бал вище!

Учитель: Залюбки поставлю наступного разу. Якщо конструктивно проаналізуєш помилки, то наступного разу точно зможеш впоратися краще.

Чуйність та розуміння до підлітків

Учитель, безумовно, має бути справедливим, принциповим і послідовним. Але це не все. Підлітки особливо потребують розуміння та підтримки. Як пам’ятаємо, гра в найкращого друга та незаслужено високі оцінки до цього не мають жодного стосунку. А от щире вчительське «Як я можу допомогти?» нерідко виявляється саме тим, що дитина найбільше хоче почути саме зараз. Увага, порада, приклад із власного життя, жарти (над собою й ситуацією, не над підлітком:)) допоможуть налагодити і ділові стосунки, і дружні.

Наголошуйте, що оцінка — лише показник проміжного результату з предмета, а не ваше ставлення до дитини. Підтримуйте учнівські позаакадемічні ініціативи. Пропонуйте свої. Цікавтеся настроєм, подіями на вихідних. Розказуйте про перспективи, які відкривають людині ті чи ті знання та навички, допомагайте подолати комплекси. Наприклад, підготовка власного виступу у форматі TED Talks, як показує практика, допомагає підліткам розкритися: вони часто вибирають психологічні, проблемні теми, які їх дуже хвилюють.

Допомогти вчителю може професійна література, як-от «Мистецтво навчати» Теда Дінтерсміта й Тоні Вагнера, «Розумники: як виховати успішну особистість» Аманди Ріплі або навіть художня «Вгору сходами, що ведуть униз» Бел Кауфман. Ці книги надихають і дають корисні поради.

Власний приклад

Важливо вміти визнавати свої помилки. Під час навчального процесу вчитель постійно перебуває в напруженні, це мультизадачна робота. Як наслідок, ми можемо недорахувати бал, пропустити помилку. Якщо таке сталося, катастрофи нема: це спокійно треба пояснити учням, адже помиляються всі — це сходинка до правильних висновків та самовдосконалення. До речі, варто вчити дітей контролювати й «виховувати» свої реакції і на власні помилки, і на чужі: бо коли помиляємося ми, то хочемо підтримки й чуйності, тож і до інших не варто виявляти агресію та жорстокість.

Професійна етика

Ще один секрет успіху шкільної системи — єдність педагогів у позиціях і діях. Кожному вчителю подобається, коли діти мають з ним хороші стосунки, дружать, довіряють. Але дружба й довіра мають будуватися на чесності й щирості. Якщо діти прийшли скаржитися на іншого вчителя, а ви постійно їх підтримуєте, то здобуваєте дешевий авторитет. Якщо діти справді мають рацію, варто не звинувачувати колегу в їхній присутності, а спробувати пояснити його позицію. А з «конфліктним» учителем слід обговорити ситуацію наодинці, якщо ви впевнені, що правда на боці дітей. У жодному разі не можна з’ясовувати стосунки, робити зауваження колегам у присутності учнів: так один з педагогів ставить під сумнів авторитет іншого.

via GIPHY

Чіткі правила існують не для того, щоб їх порушувати

Кожна школа має свій перелік правил. Проте часто їх сприймають як формальність. Натомість кожен учень і вчитель має знати їх і чітко дотримуватися. Чому це важливо, навіть якщо йдеться про якусь дрібницю? Тому що це порядок і звичка. Ми ж знаємо, що треба переходити дорогу лише на зелене світло, бо інакше можна потрапити під колеса автівки? Школа — це маленька держава, а її правила — державні закони. Якщо людина з дитинства не має звички виконувати суспільні правила, то чого б їй потім дотримуватися закону, якщо це «незручно» чи «не хочеться»? Абсолютно очевидно, що навіть дрібні порушення завдають прикрості комусь іншому. До того ж будь-яке порушення правил гальмує загальну роботу системи, вимагає часу з боку дітей і педагогів. Відповідальність — запорука спільного успіху. Тому в усього має бути межа, яку не можна перетинати, а наслідки повинні усвідомлювати всі.

Взаємоповага

У Фінляндії діти дошкільного віку можуть дуже зухвало поводитися, наприклад, впасти в магазині на підлогу, стукати ногами й верещати, вимагаючи щось у батьків. Та коли вони йдуть до школи, з ними відбуваються просто чарівні метаморфози: за словами місцевих педагогів, учні стають спокійними, врівноваженими, ввічливими. Це тому, що головне завдання фінської початкової освіти — взаємоповага між самими дітьми та між педагогами й учнями.

На жаль, в Україні таке нечасто можна побачити. Діти подеколи висувають вчителям претензії і навіть вимоги в ультимативній грубій формі, запекло сперечаються, незалежно від того, хто має рацію. Педагоги ж часто не зважають на дитяче сприйняття, особливості віку, на те, що їхні слова можуть справді ранити, образити, посилити комплекси дитини.

Взаємоповага в певному розумінні теж є наслідком дотримання правил та норм спілкування. Хамство не має ставати звичкою. Вчитель і учень — люди, які мають і права, і обов’язки. Заслужений низький бал, заслужене зауваження — не привід поводитися нечемно; поганий настрій, роздратованість — не привід спілкуватися деструктивно й гостро. «Поважай інших — і здобудеш повагу» — таку норму нам усім слід засвоїти.

Поділитися цією статтею