Прибирання в школі: бути чи не бути

Скільки б не говорили про це, а все мало: частина чиновників від освіти вважає, що прибирання — складова трудового виховання, а частина — що примусова праця заборонена. Що вже казати про батьків! Які ж аргументи у прихильників та противників такої дитячої діяльності?

Думка ЗА: жодної людини не зіпсувала праця

Тих вчителів та батьків, які вважають, що прибрати кабінет, помити коридор чи почергувати в їдальні — це нормально для школяра, зазвичай дратує безвідповідальність та лінощі. Їхню позицію можна прослідкувати в соцмережах.

Аргументи: сучасні діти вдома не мають обов’язків, не можуть допомагати батькам в їхній праці, як було колись у пращурів, звикають лише розважатися. Десь до 10 років такий підхід до життя закріплюється, стає частиною світосприйняття. І що тоді можна очікувати, коли людина подорослішає? Кажуть, що діти не люблять прибирати власні речі, навіть піднімати розкидані фантики від цукерок. Мовляв, гіперопіка батьків, які бояться, щоб нащадка не перевантажили, призводить до таких результатів.

Не всіх влаштовує і компроміс щодо цього — мовляв, ви свою дитину виховуйте, як вважаєте за потрібне, а я буду по-своєму. Бо в цьому вбачають «ефект вакцинації»: якщо більшість відмовляється, спалахує епідемія. Якщо більшість батьків проти будь-якої фізичної праці синів і доньок, для решти дітей буде величезна спокуса теж ледарювати.

«Жодної людини не зіпсувала праця», «Дітям потрібна працетерапія» — такі вислови можна побачити в батьківських чатах та соцмережах. Звинувачення в тому, що примусова праця — це пережиток радянської системи, «відбивають»: донині ніхто не заперечив, що найкраще команду об’єднує спільна праця.

Узаконити прибирання в окремо взятій школі просто: можна вписати цей пункт у статут або поставити питання на батьківських зборах і взяти письмові згоди батьків.

Ірина Матус, Київ, мати двох школярів

«Я за такі методи, як чергування, якщо це виховає в дітях позитивні якості, сприятиме дисципліні.

У нашій школі старшокласники чергують в їдальні. Це питання піднімалося на загальношкільних батьківських зборах. Батьки погодилися. Як працівник органу, що контролює дотримання законодавства щодо поводження з харчовими продуктами, я маю деякі сумніви з точки зору санітарії та гігієни під час цього процесу. Але моя донька, яка в 10-му класі, не проти, тому я дала дозвіл. Вдома донька вже давно допомагає, тому до роботи привчена. У класі вони чергують уже четвертий рік. На батьківських зборах вчителька спитала, що ми оберемо: оплачувати прибиральника чи чергування. Усі батьки були за чергування. Прибирають після уроків, тоді зранку чистий клас. Черговий сам слідкує, щоб у класі менше смітили, піднімали все, що «випадково» впало. Бо йому потім менше прибирати. Суботники бувають пару разів за навчальний рік: навесні та восени. Діти приходять у зручному одязі та взутті. І загрібають свою територію навколо школи. За кожним класом закріплена своя зона.

Син у 3-му класі. Теж нещодавно на зборах вирішили, щоб вони чергували. Сучасні діти всі знають свої права, але не думають про обов’язки. Ростуть без поваги до праці інших. Для них прибиральниця — це ніби робот-пилосос. Мовляв, їй за це платять гроші — нехай прибирає. Ясно, що така позиція дітей — це відображення поглядів батьків. Але поки ще у вчителя є якийсь вплив на них, можна спробувати виховати не цинічних споживачів».

Думка ПРОТИ: примусова праця принижує

Працетерапія — це термін, який застосовують щодо хворих, кажуть опоненти. А щодо трудового виховання, то для цього є уроки праці, домашні обов’язки та опанування майбутньої професії. Різниця в тому, що допомога іншим чи цікаве заняття викликає велику мотивацію та гордість за результати. А примусова праця принижує, і цим псує і характер, і ставлення до фізичної діяльності.

Простіше кажучи, що краще: коли дитина в школі лише навчається, а вдома залюбки наводить чистоту та пече з мамою пироги, або ж коли регулярно миє підлоги в школі, а вдома каже, що втомилася і її вже нудить від вигляду швабри? Більшості дітей подобається набувати нових вмінь: скажімо, робити вироби з дерева або ремонтувати житло. Але прибирання території школи не дає старшокласникам жодних нових навичок.

Ще одне зауваження: якщо говорити про залучення до занять дорослих, чому йдеться лише про фізичну працю? Інтелектуальна праця має дедалі більше значення в сучасному світі. А фізична автоматизується, переходить до роботів. Тож чи не варто зосередитися на розумовій праці? Старшокласники підробляють на фірмах у батьків. Сучасні діти, окрім уроків, залюбки беруть участь у проектах, не навчальних, а таких, які приносять реальну користь. І питання командоутворення вирішуються значно краще, ніж на суботниках, де завдання роздають дорослі.

Що ж до піклування про синів та доньок, то частина батьків переконана, що це не гіперопіка — виступати проти прибирання. По-перше, навантаження в школі, особливо у старшокласників, велике. Тож стомлені, вони, звісно, ще мають сили прибирати, але навряд чи мають у цей час до праці хоч якісь позитивні почуття. По-друге, небезпеку для здоров’я становлять самі умови, створені в пересічних школах. Холодна вода, замітають без зволоження (пил осідає в бронхах, а нині великий відсоток алергізації в дітей), прибирають у звичайному одязі, який забруднюється, — усе це не порівняти з домашньою працею.

Олександр Ляшенко, Лубни, батько

«Прибирання класів — це складна проблема. Як не крути, чергування не об’єднує учнів, а призводить до конфліктів. Взяти хоча б те, що черговий дбає, щоб ніхто не заходив до кабінету під час провітрювання. Однокласникам це не подобається, а вчитель свариться: чому діти в приміщенні? Вчителі не здатні проконтролювати, щоб чергували всі однаково. І завжди є хтось хитріший, хто просто йде додому з останнього уроку, і хтось, кому доводиться мити клас самотужки. Типова відповідь вчителя: «Ти сьогодні сам усе зроби, а він завтра за двох попрацює…» Якщо «завтра» не настає ніколи, сумлінних чергових однокласники не поважають за працю, а кепкують, вважають «лохами», адже підлітки жорстокі. Ще гірше практика, коли вчитель звільняє від прибирання активістів. Мовляв, вони й так дуже зайняті, багато роблять для школи. Або ж каже: «Сам попроси інших дітей, може хтось тобі допоможе». Для чергового це принизливо, а охочі знаходяться дуже рідко.

Така історія сталася і зі мною в шкільні роки. Я теж вдався до нахабства — мив лише половину класу. Скандал дійшов аж до районного відділу освіти, і вчителя змусили навести лад. Що ж робити сьогодні? Чи повинен тинейджер пояснювати вчителю, що йому батьки не дозволяють прибирати в школі? Звісно, ні. Адже це може стати приводом для булінгу: «він ще маленький, слухає маму», «матусин синочок». Батьки мають не перекладати на школяра ці пояснення, а діяти інакше. По-перше, подати директору заяву, що не бажають, щоб їхні діти виконували те, що повинні робити прибиральники. По-друге, поговорити з учителем і посилатися на законодавство. Якщо ж учитель і надалі примушуватиме учня, тут вже й той має бути гострим на язик. Приміром, сказати: «Вам що, наші закони не подобаються, що ви їх ігноруєте?» І навіть зазняти відповідь на телефон.

Я за те, щоб привчати дітей до праці, але іншими способами. Скажімо, у моєму дитинстві старшокласників вчили працювати на верстатах, з електрикою, водити трактори. Охочих брали ремонтувати поламані парти, фарбувати, а потім на лінійці відзначали тих, хто відновлював школу. Ось тоді діти відчувають гордість за свою працю».

Що говорить закон

Пункт 5 статті 53 Закону України «Про освіту»: «Залучення здобувачів освіти під час освітнього процесу до виконання робіт чи до участі в заходах, не пов’язаних з реалізацією освітньої програми, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України».

Санітарно-епідеміологічні правила свідчать: діти можуть бути залучені лише до самообслуговування. Не у всіх приміщеннях, за участю дорослих, у захисному одязі (халатах і рукавицях). Також є обмеження ваги, яку вони можуть підіймати залежно від віку, та обмеження часу. Для залучення учнів до прибирання потрібна письмова згода батьків.

Усі види прибирання здійснюються лише вологим методом з подальшим провітрюванням приміщень. Заборонене прибирання санвузлів, умивальних та кімнат гігієни, медичних і допоміжних приміщень, сходів, рекреаційних приміщень, майстерень, спортивних приміщень, актового залу, харчоблоку, роздаткової, буфету, обіднього залу.

Як наводять чистоту в Японії та Швеції

Часто під час суперечок згадують приклад Японії, де всю школу прибирають учні. Утім, зазвичай переносять знайомі нам реалії. Насправді ж прибирання організоване зовсім інакше.

У школах, дійсно, немає прибиральників, але є техперсонал, який слідкує за порядком (справністю приладів та меблів, чистотою, дотриманням гігієни). Ці дорослі не просто командують, а прибирають разом з учнями.

Прибирання проводять не тоді, коли діти втомлені, а посеред дня — на великій перерві, після обіду. На це відводять 20 хвилин. Діти мають захисний одяг. Чергових немає: прибирають усі, клас поділено на дві-три групи. Одна займається кабінетом, інші — одним-двома приміщеннями школи. Старшокласники допомагають молодшим класам.

Обов’язково вмикають веселу музику. Наведення чистоти нагадує гру чи змагання, бо кожна дитина має конкретне завдання, а тих, хто зробив усе найкраще, відзначають. Для молодших класів влаштовують прибирання у формі квестів.

У Швеції дітей ніколи не примушують. Прибирання цілком покладено на прибиральників та клінінгові компанії. Але з 11–12 років майже всі школярі працюють — підробляють у різних компаніях. У 15 років вже можна відкрити власну фірму. Тож праця для тинейджерів — це реальні обов’язки та реальні гроші.

Залишити відповідь