Освіта впродовж життя — одна з ключових компетентностей НУШ. Просунуті роботодавці пропонують навчатися просто на роботі. А в соціальних мережах повсякчас вигулькує реклама неформальних онлайн-курсів. Звідки з’явився тренд lifelong learning? Як він став таким популярним? Та чому нам усім слід навчатися нового щодня? Про все це — у нашому матеріалі.
Lifelong learning і розпад знань
Інститут ЮНЕСКО з освіти впродовж життя (UNESCO Institute for Lifelong Learning) так пояснює термін «безперервна освіта»: «це інтеграція навчання та життя, яка передбачає навчальну діяльність людей різного віку (дітей, молоді, дорослих та людей похилого віку) у будь-якому життєвому середовищі (сім’я, школа, спільнота, робота тощо) та через різноманітні методи (формальні, неформальні та інформальні), які разом задовольняють широке коло навчальних потреб».
Ідею lifelong learning пов’язують із концепцією напіврозпаду знань. Її у 20 столітті запропонував австрійсько-американський економіст Фріц Махлуп. Суть концепції проста: світ змінюється так динамічно, а нова інформація поширюється так швидко, що деякі знання перестають бути актуальними ще до того, як ми їх здобудемо. Відповідно, існують професії, для яких старіння і розпад знань відбуваються дуже швидко, наприклад, сфера інформаційних технологій. А є такі, де це відбувається повільніше: професії, в основі яких лежить знання математики або мови. За таких умов академічна освіта потребує постійного оновлення, а для того, щоб встигати за інформацією, необхідно навчатися протягом усього життя.
Досвід скандинавів
Сергій Чумаченко, фахівець Future Education Research Laboratory, вже не перший рік досліджує північні практики з педагогіки. Він розповідає, що у скандинавських країнах концепція lifelong learning зародилася ще в середині 19-го століття в сільських місцевостях. Адже там був великий розрив між освіченими елітами і неосвіченими селянами.
— Першим інститутом неформальної освіти для дорослих стали народні вищі школи, які були повністю автономними. У них студенти нарівні з викладачами могли вирішувати, що і коли вони вивчатимуть, а більшість рішень ухвалювалася колегіально. Такі школи стали моделлю суспільства, у якому враховується думка кожного, де можна вільно висловити і відстояти свій погляд, а державна система не домінує, а обслуговує інтереси і потреби громадян. Зараз навчання в таких школах відбувається у вихідні або вечорами у вільний від роботи час і є скоріше частиною культури, ніж формальним обов’язком.
Скандинави зрозуміли, що все, що пов’язано з етикою, формуванням власної життєвої позиції, соціальними навичками (особливо вміння домовлятися і довіряти), — не передається через знання. Усе це формується через досвід спільного проживання і практикування цих речей. Тому для них головним результатом безперервної неформальної освіти є проактивний громадянин і суспільство, здатне боротися за свої права і майбутнє за допомогою діалогу, — розповідає Сергій Чумаченко.
Формальна освіта VS неформальна освіта
У законі України про освіту йдеться про такі види освіти:
- формальна: її здобувають у державних навчальних закладах, і вона передбачає отримання кваліфікації;
- неформальна: її здобувають за освітніми програмами, але вона не передбачає отримання кваліфікації;
- інформальна: самоосвіта.
Сергій Чумаченко пояснює: важлива відмінність неформальної освіти від формальної полягає в тому, що перша не передбачає вимірювання результатів (немає екзаменів, систем оцінювання), а її головна мета — розвиток суспільства та цінностей, пов’язаних із соціальною матрицею. Оцінити якість неформальної освіти можна за тим, якою є громадянська активність.
Експерт також додає, що галузь неформальної освіти в Україні зараз розвинена більше, ніж галузь формальної освіти.
— З’явилося багато шкіл для дорослих, офлайн- і онлайн-курсів, наприклад, фізика і математика для дорослих. Почав розвиватися бізнес — з’являються короткострокові школи для навчання персоналу. Виникло багато крутих проєктів з неформальної освіти. Але проблема в тому, що немає єдиної думки про те, ідею якого суспільства ми хочемо просувати через ці школи, — вважає Сергій Чумаченко.
Cowo.guru називає себе школою розвитку мислення. Її засновник Андрій Мельник, вважає, що в багатьох сферах знання, які були створені в минулому, не актуальні для сьогодення:
— Ми повинні самі змінювати нашу картину світу і сприйняття, щоб отримувати нові знання. Когнітивна гнучкість на сьогодні має велике значення. Тому в Cowo.guru ми ставимо мету працювати зі світоглядом людини через мислення. Маємо визнати: академічна освіта не до кінця справляється зі своєю функцією. Але вона має існувати, щоб вирівнювати інтелектуальний рівень усього суспільства. Освіту протягом життя повинні забезпечувати і державні установи, і приватні. Це добре, коли між ними є здорова конкуренція. Але мені здається, головне завдання, яке стоїть, це створити культуру навчання протягом життя і пояснити, навіщо вона потрібна. На жаль, у нашій країні lifelong learning — це хайповий тренд, який насправді не про безперервне навчання і зміну себе, а про певний вид інтелектуального гедонізму, — каже Андрій Мельник.
А Сергій Чумаченко додає: якщо ми спробуємо повторити досвід скандинавів і застосувати його в Україні, то не отримаємо той самий результат. Адже в кожного суспільства є свої історико-культурні, антропологічні й етнографічні передумови формування.
Безперервне навчання на практиці
Щоб зробити своє мислення гнучким, Андрій Мельник радить «заходити» в нові середовища, спілкуватися з незнайомими людьми, починати проєкти, які до цього були чимось незвичними і невідомим.
— Коли ми потрапляємо в кризові зони, це в хорошому сенсі проблематизує наше життя, запускає наше мислення і стимулює розвиватися. Освіта має підживлювати внутрішні імпульси людини дізнаватися щось нове, а не вбивати їх. Разом із цим має існувати середовище, де взаємодія з іншими людьми породжує ці імпульси. Тому формула безперервного розвитку проста: це нове середовище + соціальна взаємодія дружнього характеру, — переконаний експерт.
— Найцінніше, що я отримувала під час навчання в університеті, це можливість обговорювати цікаві тексти з іншими людьми, — розповідає Юлія Найдич, менеджерка програм управлінського розвитку в Києво-Могилянській бізнес-школі (kmbs). — Коли я випустилася, цього дуже бракувало, тож я й сама подумувала започаткувати якийсь гурток. Але потім дізналася про Cowo Guru, де це вже пропонували. Тож я прийшла туди через бажання читати і розвиватися, — каже Юлія.
На думку Юлії, університет може зацікавити студентів на рівні теорії. Але для того щоб прищепити бажання навчатися впродовж усього життя, необхідно пояснити, як ця теорія пов’язана з практикою.
— Справді якісне навчання можливе лише якщо в людини є завдання, проблема або виклик у реальному житті. Наприклад, усі вивчають іноземні мови і скаржаться, що ніяк не можуть їх вивчити. Але якщо в людини немає реальної мети, наприклад, поїхати навчатися в іншій країні, де всі говорять цією мовою, то доводиться себе змушувати. Якісним процес навчання буде лише тоді, коли людина розуміє, як навчання зіштовхується з її реальним життям.
Окрім роботи в kmbs і курсів Cowo Guru, Юлія навчається на театральних курсах, а у вільний час збирається з друзями для обговорення творів різних філософів.
— Інший важливий момент у навчанні впродовж життя — те, з ким ти це робиш, — продовжує Юлія. — Коли ти в групі, це дисциплінує, бо з’являється відповідальність і перед собою, і перед іншими людьми. А ще це допомагає структуровано і систематично підходити до процесу навчання. Так у якийсь момент ми з трьома друзями усвідомили, що нам цікаво збиратися і обговорювати діалоги Платона. Відтоді ми зустрічаємося раз на тиждень ось уже пів року.
