Фото: Sebastiaan ter Burg
У видавництві «Літопис» вийшла книга провідного освітнього експерта Кена Робінсона «Ви, ваша дитина і школа». Розповідаємо, чому це справжній must-read для батьків, які хочуть дати гарну освіту своїм дітям.
Хто автор?
Кен Робінсон — справжня рок-зірка сфери освіти. Його виступ на TED Talk про те, що школи вбивають творчість дітей, — найпопулярніший в історії конференції (набрав понад 50 млн переглядів).
Його нова книга «Ви, ваша дитина і школа», яка, до речі, вийшла в українському видавництві всього за місяць після світової прем’єри, що буває нечасто, це не посібник «як бути хорошими батьками» і не довідник «які школи дійсно хороші». Швидше, автор намагається пояснити, як ви як батьки можете дати дітям добру освіту.
Три причини читати книгу
По-перше, книга розповідає про ту освіту, якої сьогодні потребують діти, та аналізує, як це стосується батьківської ролі. Батьки часто вважають, що дітям потрібна така ж освіта, яку свого часу здобули вони самі. Але це не має жодного сенсу — сучасний світ змінюється настільки швидко, що освіта теж має змінитись.
По-друге, у цій книжці йдеться про виклики, перед якими постають батьки, коли хочуть дати своїм дітям сучасну освіту. Деякі з цих викликів пов’язані з конкретною освітньою політикою, інші — загалом із часами, в які ми живемо.
По-третє, ця книжка розповідає, як батьки можуть ці виклики подолати.
У чому проблема сучасної освіти
Якщо стисло: якісної освіти просто більше не існує. Уряди по всьому світу намагаються покращити сферу освіти. Це актуально сьогодні і для України, де відбувається освітня реформа. Але Робінсон вважає, що те, якими методами намагаються змінити освіту, — це і є найбільша проблема для батьків і дітей.
Наприклад, він пише, що через надмірний акцент на STEM-дисциплінах (природничі науки, технології, інженерія й математика) у школах поменшало часу на мистецькі й гуманітарні програми, які не менш важливі для збалансованого розвитку дітей і для життєздатності наших громад та економік. Діти роблять хибний висновок, що світ потребує їх тільки тоді, коли вони знають STEM-дисципліни як свої п’ять пальців. А це не так. «Багато освітян і прихильників збалансованішого підходу до освіти закликають розширити абревіатуру STEM і включити до неї літеру A (від англійського «arts» — мистецтва), так що в результаті вийде STEAM. І я всіляко їх підтримую. Школи також повинні надати більше простору гуманітарним предметам. Тоді що, вийде — SHTEAM (де літера h означає «humanities»)? А куди подіти фізкультуру? Тепер ви розумієте, у чому проблема. Справжнє рішення полягає в добре продуманому підході до освіти дітей, без ніяких абревіатур. Ось що ми мусимо вимагати!», — впевнений автор.
Тестування, на думку Робінсона, теж не є ефективною методикою перевірки знань, та ще й завдає колосального стресу батькам, дітям і вчителям. До речі, науковці, технологічні експерти та математики також хвилюються, що культура тестування вбиває в учнів насолоду від навчання і творчість у цих дисциплінах.
Як розкрити талант дитини і що з ним робити
У книзі наголошується, що єдиної форми інтелекту не існує. Кожен з нас розумний по-своєму, і ми користуємося різними формами інтелекту, комбінуючи їх в унікальний, властивий лише нам спосіб.
Наприклад, психолог Роберт Стернберґ стверджує, що інтелект має три основні компоненти: аналітичний — здатність робити судження й порівнювати речі; творчий — здатність продукувати нові ідеї й давати собі раду в незнайомих ситуаціях; і практичний — здатність працювати у своєму середовищі та керувати світом довкола.
Для того щоб розкрити таланти дитини, завжди необхідно робити відкриття, тому що вони можуть бути приховані. Якщо ви ніколи не брали до рук скрипки, мікроскопа, ножівки чи ракетки, звідки ви знатимете, чи є у вас талант або пристрасть до музики, біології, теслярства або тенісу?
Окрім цього, Робінсон зазначає, що діти завжди надсилають батькам сигнали про те, ким вони ростуть. Це діти, які безкінечно бавилися Lego та стали потім відомими архітекторами, малюваки, які виросли славнозвісними майстрами карикатури, «гіперактивні» малюки, які стали професійними танцюристами чи гімнастами, і спокійні книголюби, які перетворилися в дорослому віці на старанних науковців.
Але важливо пам’ятати, що будь-який талант треба постійно розвивати. Один з найпевніших способів цього досягти — дати дитині якісну освіту. Школа має пропонувати різноманітну й збалансовану програму, що постійно сприятиме фізичному, емоційному, когнітивному, соціальному й духовному розвитку вашої дитини. Але за ці сфери розвитку відповідає не лише школа. У перші роки життя дитини найбільшу відповідальність несуть батьки й місцева спільнота, до якої, цілком можливо, належить і школа. Тому, як пише Робінсон, батькам треба сприймати школу як свого партнера.
Робінсон може лякати
Робінсон у своїй книзі охоплює широке коло питань — від розвитку дитини, реформи освітньої політики та практики в класі до варіантів кар’єри після школи. Наприклад, він наголошує, що танці настільки ж важливі для дитини, як математика в школі, а тестування «стало нудною культурою, яка деморалізує студентів і вчителів».
Деякі думки автора можуть лякати батьків своєю незвичайністю чи радикальністю. Але слід зазначити, що він практикує те, що проповідує. Його донька закінчила школу з високим рівнем досягнень у віці 16 років. Вона продовжувала брати курси з дизайну ювелірних виробів та шиття, відвідуючи коледж та працюючи в музичній індустрії.
Але ця особиста історія лише підкреслює рівень свободи у вихованні дітей, який є в середнього класу. Можливо, ці ідеї добрі для дочки відомого професора, але це буде неймовірно ризиковано для школяра без привілеїв, який походить зі звичайної родини. Креативність, про яку говорить Робінсон, — це розкіш, якою користуються, в основному, соціальні еліти. Хоча і тут автор зазначає, що творчі дисципліни повинні бути в усіх школах, а не тільки для заможних родин.
Що освітні експерти говорять про книгу?
Під час київської презентації книги освітні експерти поділилися своїми враженнями щодо нової роботи Кена Робінсона. Наводимо їх головні цитати:
Михайло Комарницький
директор видавництва «Літопис»
Я хотів би, щоб ця книга спонукала нас на створення батьківського руху, відповідального батьківства. Коли розумієш, що держава не може все взяти на себе. А ми повинні бути готові побудувати спільноту навколо школи через залучення активних батьків. У цій книзі є багато прикладів і форм, як це можна зробити.
Зоя Литвин
голова громадської спілки «Освіторія»
Книга допомагає батькам робити чіткіший вибір — яку школу вони хочуть для своїх дітей, як її знайти і навіть як з нею співпрацювати. Поки що мало літератури про те, як треба діяти батькам, і я дуже рада, що вона починає з’являтися. В українських батьків зараз не сформовані споживацькі вподобання, вони не знають, що таке хороша школа, і Кен Робінсон про це дуже вдало говорить.
Він справді контроверсійний, але я з ним згодна в тому, що не існує однієї школи, яка була б ідеальною. Для кожної дитини вона своя, тому батькам треба розуміти, яка в них дитина, і йти саме від цього.
Микола Скиба
освітній експерт Українського інституту майбутнього
Треба пам’ятати, що Кен Робінсон — людина мистецтва. Свого часу він навіть зумів добитися того, щоб у британських школах почали викладати театр. Це розуміння, що таке сценарій і режисура, дає йому змогу так майстерно гратися фокусом уваги.
Автор розділяє два поняття: навчання і освіта. Він наголошує, що навчання — це природна допитливість, яка є і у тварин. Проблема багатьох шкіл у тому, що вони вбивають цю допитливість і потім намагаються почати навчати дітей.
Уривок із книги:
На світі є багато чудових шкіл, де працює чимало талановитих учителів. Але вони перебувають під колосальним політичним тиском, що спотворює навіть ту освіту, яку найкращі з них хочуть дати вашим дітям. Якщо вам не подобаються безкінечні тести та їхній вплив на ваших дітей — а ви маєте повне право на таке ставлення, — може, вам трохи полегшає, коли я скажу, що більшість учителів теж їх не люблять. Вчителі часто мусять витрачати купу часу на тестування й підготовку до тестів замість того, щоб допомагати вашим дітям вивчати справді важливі для них речі. Вчителі почуваються перевантаженими й обурюються, що вони — професіонали своєї справи — мусять виконувати нудну канцелярську роботу для компаній, які організовують тестування.
Освітяни, як і ви, знають, що навчання не повинне перетворюватися на нервову гонку за оцінками й балами під постійним страхом поразки. Як і ви, вони хочуть бачити зміни у школах і готові допомогти ці зміни запровадити.
Проблеми можуть створити й деякі зі шкільних розпорядків. У багатьох випадках це просто звички, а не обов’язкові до виконання правила. Наприклад, те, що діти постійно перебувають у групах, сформованих виключно за віком, створює перешкоди для тих, хто навчається у повільнішому чи швидшому темпі. Школи, які викидають з програми практичні чи професійно-технічні заняття на користь академічних, відштовхують на узбіччя тих учнів, які мають талант утілювати ідеї на практиці. Нема нічого дивного, що школи скорочують дисципліни, якщо їхній рейтинг і фінансування залежить від результатів тестів із високими ставками. Це неправильні дії, але їх можна зрозуміти. Проблема зникне, якщо змінити систему.
Однак є й хороша новина: простір для змін існує, і багато шкіл таки змінюються. Завдяки — не в останню чергу — батьківським голосам. Деякі національні системи теж змінюються, і ще однією причиною є підривний ефект новітніх технологій. Освіта може бути іншою, і ви — як тато чи мама — маєте більше впливу на процес змін, ніж собі гадаєте. Перший крок — чітко визначитися, для чого ви даєте дітям освіту і яка школа може дати ту освіту, яка потрібна вам.
