Неймовірні волонтери GoCamp: історії, що окриляють

«Освіторія» завітала до найбільшого в Східній Європі волонтерського проекту GoCamp. Його учасники приїхали сюди з різних куточків світу навчати українських дітей. І їхні історії окриляють. Вони знайшли тут своє коріння і кохання, легко опанували українську мову і навіть надіслали поштою через океан півтори тонни книжок нашим школярам.

GoCamp — мережа пришкільних мовних таборів по всій країні, де дітей безкоштовно навчають іноземних мов волонтери з усього світу. Розповідають, що таке критичне мислення, як його напрацьовувати, що таке лідерство та як стати свідомим громадянином світу. Розмовляють з дітьми англійською, французькою або німецькою мовою, допомагають учням розробляти екопроекти, розігрують вибори та організовують екскурсії.

У цьому році працюють 611 таборів, переважно у невеликих містах і селах. Про найколоритніших агентів добрих справ нам розповіли Тетяна Кириленко та Ірина Горлач з комунікаційного департаменту організаторів табору GoGlobal.


Рей Рокхіл, США

Цей 60-річний чоловік з Техасу вже втретє повертається до України. Усе життя пропрацював на підприємстві з обладнанням, яке використовують у лікуванні хворих на рак. Має власне ранчо з табуном коней, кілька автівок та велике господарство, але зізнається: «Мій рахунок у банку не має значення, якщо я в цьому світі не залишу щось по собі. Усе, що маю — знання, тож хочу їх передати тим, хто цього потребує».

— Рей настільки загорівся волонтерством в Україні, що навіть визвався стати піар-менеджером GoCamp, коли побачив оголошення про цю вакансію у Facebook, — розповідає Тетяна Кириленко. — «Рей, ти не підходиш, бо треба знати українську» — кажемо. «Але я її вже понад півроку активно вчу!» — відповів чистою українською американець.


Сара Дженнінгс, США

Ця 55-річна жінка родом з Каліфорнії. У розмові з нами зізнається, що її не залишає відчуття, що вона все життя «прожила неправильно». Тому продала свій будинок у США і взялася допомагати іншим. Сара каже, що із жахом усвідомила, наскільки сильно загрузла в споживанні матеріального, і дуже стурбована тим, що Захід продовжує нав’язувати ці споживацькі цінності всьому світу.

«Але ж ми можемо ділитися зі світом зовсім іншими цінностями! Знаннями, наприклад. Адже я маю чудову освіту», — каже американка. Діти не підтримали рішення Сари продати майно, тому з родиною жінка зараз у напружених стосунках. Перша країна, до якої вона поїхала волонтерити, — Україна. Каже, що наша держава була на слуху в новинах. Два місяці Сара провела в Покровську — сама попросила організаторів про те, щоб її відправили в східний регіон до школи, розташованої якнайближче до зони АТО: «Хочу бути максимально корисною».

Зараз Сара робить добрі справи в Камбоджі й М’янмі. Волонтерить там у найбідніших районах, де люди вимушені облаштовувати собі побут на сміттєзвалищах. Сара живе разом з дітьми в тих пластикових коробках, готує їжу та вчить їх англійської та інших предметів.


Террі Кюрі, США

Цей кремезний чоловік у татуюваннях — у минулому головнокомандувач танкової дивізії, служив в Іраку, де був тяжко поранений. Розповідає історію, що після випадку з контузією йому наснився сон. «Янголи заговорили до мене. Але звернулися не до мого розуму, а до серця, — каже Террі. — Я зранку прокинувся і побачив у Facebook рекламу GoCamp і подумав, що це чіткий знак і що треба їхати до України».

Цікава історія й про місце, куди поїхав волонтерити військовий. Кожна школа, яка подає заявку на участь у GoCamp, записує відеозвернення: діти розповідають, чому й навіщо хочуть взяти участь у проекті. Потім волонтери проглядають відео та аргументують, куди хочуть їхати. І ось, коли Террі побачив звернення від дітей із сільської школи в Чернівецькій області — вмить розтанув. На фоні грала пісня групи Nirvana, шаленим фанатом якої він був у молодості. І навіть пародіював Курта Кобейна, бо був схожий зі співаком. Тож без вагань поїхав до юнацтва сільської місцини. Був настільки захоплений та вражений гостинністю українців, що навіть зробив собі нове татуювання після повернення в США — лого GoCamp.

У 2018 році приїхав волонтерити вдруге. Досі не звикне до того, як гостей загодовують в українських родинах. Навіть влаштував food-батл з іншим волонтером — Грегорі, який працює з дітьми в Прилуках. Тричі на день чоловіки надсилають фото, кого чим годують і жартують. «Ось дивися, у мене наїдків утричі більше!» — каже один. — «Пф, подумаєш! Тебе тричі на день годують, а мене цілих шість разів!» — хизується другий.


Кейтлін Гарсія, США

Викладачка з Нью-Йорка волонтерила в Чернівцях торік, а в цьому році… переїхала жити до України. Залишила «Велике Яблуко», друзів, престижну роботу в університеті. Звісно, такому рішенню посприяла не тільки любов до нашої країни, а й любов до чернівецького письменника, з яким познайомилася на літературній вечірці.

Ще до першої поїздки в Україну Кейтлін вивчала в США спершу російську мову, а потім перейшла до вивчення української. Зараз її особистим вчителем став коханий. Кейтлін заснувала електронне ЗМІ, де публікує багато перекладів творів сучасних українських письменників англійською.


Міша Хаму, Канада

Бабуся студентки Міші — українка, яка емігрувала в Бразилію після Другої світової. Сім’ю добряче покидало по всьому світу, допоки всі не переїхали до Канади. Дівчина вже два роки поспіль волонтерить у GoCamp. Вона — яскрава захисниця прав ЛГБТ-спільноти, хоча сама — гетеросексуальна. Відстоює права людей на рівність, розповідає дітям про важливість толерантності та гендерну рівність.

«Мені треба було довести бабусі, яка хоче бачити мене у вишиваних платтячках та з намистом на шиї, що українці не лише виряджаються у вишиванки щодня та зранку до ночі говорять про солов’їну мову. Я хотіла побачити, як тут все насправді влаштовано і чим живе нинішнє покоління».


Джордж Баррос, США

Цей молодий політик працює в Конгресі США й дуже цікавиться проблемами України — тим, що було до Майдану та після. Він і зараз у Вашингтоні займається лобіюванням українських питань військової безпеки. Його мама народилася в США, а її батьки — українці, які емігрували до Америки після Другої світової війни. Батько Джорджа, який народився на Філіппінах, зустрів свою майбутню дружину в Вашингтоні. 

Коли Джордж потрапив на наш проект (волонтерив у Теребовлі), то зізнався, що крім бажання працювати з дітьми, має ще й мету відшукати тут своє коріння. Тож поїхав у Ланівці в Тернопільській області та ходив від дверей до дверей із запитаннями, називаючи дівоче прізвище мами. Кілька разів натрапив на хибний слід, але фото з альбомів однієї родини розставило все по місцях.

«Неймовірно, це мамина родина! А ось і мій дідусь на фото!» — розповідав про моменти щастя Джордж. Своїй українській родині Джордж допомагає фінансово, але й праці на городі не цурався — радо сапав бурячки та моркву.


Віталій Тіссен, Німеччина

Народився в Сибіру в німецькій громаді. Його батько — дуже суворий місцевий пастор. Хлопчик зміг поїхати на навчання до Німеччини, де отримав громадянство й залишився жити поряд з Кельном. Своє бажання волонтерити пояснює так:

«Побачив у новинах сюжет про Україну й захотів побачити країну власними очима. Мене зустріли у Львові, наче свого — з піснями, варениками та холодцем — супер!» Після відвідування першого GoCamp Віталій відчув запал до вивчення української і цьогоріч дивував усіх мовними навичками, — прекрасно розуміє нас і багато чого може сказати.


Кеп Хенслі, США

Це наш найстарший волонтер. У свої 73 роки Кеп (це його справжнє ім’я — Капітан) назбирав книг для українських дітей і відправив їх із Колорадо авіапоштою в Черкаси. Це 1500 кг літератури англійською, які ледь вмістились у 84 величезні коробки. Кеп збирається самостійно розвозити книги в бібліотеки шкіл і вирішив, що цього року переїде до України — настільки близькими стали для нього наші люди.


Еріл Аріорістанто, Індонезія

Веселий хлопчина, якому лише 18, минулого року бачився з Президентом України в рамках зустрічі з волонтерами. Напередодні ми запитали Еріла жартома: «Хвилюєшся? Чи колись бував на зустрічах з президентом?» І коли він сказав: «Так, одного разу я обідав з президентом своєї країни» — подумали, що то він віджартовується. Але це було насправді — виявилося, його батько — міністр фінансів Індонезії.

За три тижні проекту Еріл ні словом, ні півсловом не обмовився про статус своєї родини. Дивує, що дитина із заможної родини замість тусовок на Ібіці обрала волонтерство в Житомирі. Чому? Річ у тім, що волонтерство — глобальна світова тенденція. Одна з мотивацій — бути частиною чогось значущого та великого, що змінює життя людей та країни.

Сучасна молодь обирає волонтерство, бо простий туризм вже давно для них нецікавий. А ось дізнатися про культуру країни, побачити її виворіт через знайомство зі звичайними людьми — це те, що дає відчуття справжності та цінності подорожі, у якій ти вже точно не залишишся «привидом». Тебе запам’ятають і твоя справа принесе плоди.


Хто може стати волонтером GoCamp?

Вимоги прості: це іноземець або українець, який тривалий час працює чи вчиться за кордоном. А все для того, щоб волонтери не переходили на українську, адже для дітей велика спокуса заговорити з ними рідною мовою, коли щось незрозуміло. І шанси подолати мовні та культурні бар’єри автоматично зменшуються. Ентузіасту має бути не менше 18 років, він ідеально знає англійську, німецьку чи французьку та мотивований працювати з дітьми в режимі гри.

Звідки волонтери, як їх шукають і готують?

Цьогоріч GoCamp отримав понад 2000 заявок зі 143 країн світу, а затвердили кандидатури волонтерів з 73 країн. У пошуках допомагають посольства України у світі та посольства іноземних держав в Україні, British Council. Чимало волонтерів відгукуються на оголошення про співпрацю на волонтерських платформах та сайтах університетів.

Кожного потенційного волонтера перевіряють на criminal check — у цьому організації допомагають Інтерпол, СБУ та МЗС. Також усі іноземці надають довідку про здоров’я. Після проходження скайп-співбесіди та прибуття в Україну протягом чотирьох днів волонтерів навчають методології GoCamp. Доводиться розвіювати страшенні стереотипи про нашу країну за цей час — іноземці цілком серйозно запитують, чи є в Україні банкомати, цивілізовані вбиральні та асфальтовані дороги.

Автор:

Залишити відповідь