Хто насправді замовник шкільних послуг?

Які потреби в замовників освіти? Наскільки вони задоволені? Що таке демократична освіта? Якою має бути школа майбутнього? Про все це йшлося під час круглого столу, присвяченого прийдешній конференції IDEC 2019.

Коли учні вирішують, що вивчати

Вперше в Києві 2–3 серпня 2019 року будуть зібрані найцікавіші авторські, альтернативні освітні проєкти як з України, так і з інших країн. Міжнародна освітня подія, яка проходить вже 27-й раз: конференція з демократичної освіти IDEC 2019. Такі щорічні заходи проводилися у Великій Британії, Австрії, Японії, Новій Зеландії, США, Індії, Німеччині, Ізраїлі, Австралії, Бразилії, Канаді, Кореї, Греції, Нідерландах, Данії та інших країнах. У Києві має зібратися понад 600 учасників з 20 країн світу. Освітяни та батьки зможуть послухати виступи міжнародних зірок у сфері освіти, пройти майстерки, поспілкуватися на «Алеї шкіл» (там будуть презентовані найпрогресивніші заклади освіти).

Серед спікерів — світові експерти Яков Гехт, Джері Мінц, Тоні Вагнер, Деррі Ханнем, Діма Зіцер, а також лідери думок та професіонали у вузьких темах (психологія, нейронаука тощо). Інша частина конференції відбудеться 4–9 серпня у Вінниці — у неформальній атмосфері літнього табору для однодумців.

Демократична освіта — це не декларативна назва, а цілком конкретна і дуже нестандартна поки що модель освіти. Її принципи: дитина — активний співавтор власного навчання та розвитку; у школі дорослі та діти рівні і мають однакове право голосу; кожен учень унікальний, тож будує власну траєкторію розвитку. На загальних зборах школи учні разом з учителями приймають рішення що, коли і як вивчати. Першою такою школою була легендарна Summerhill School, створена сторіччя тому. Випускники цього закладу, попри всі побоювання, демонструють прекрасні результати. Вони мають різнобічні знання та навички, а не байдикують чи граються в комп’ютерні ігри вдень та вночі, як прогнозували скептики. Нині демократичні школи є в багатьох країнах Європи, США, Канади. Активісти прагнуть, щоб такі заклади освіти з’явилися і в Україні.

Набір квестів чи повна свобода?

Під час конференцій демократичні школи налагоджують співпрацю та обмін інформацією, підвищують рівень знання та довіри батьків до демократичної та альтернативної освіти.

Під час круглого столу експерт з альтернативної освіти Наталія Тарченко розповіла про успішний західний досвід демократичних шкіл. А модератор Станіслав Самикін — представник напрямку, який чимало людей вважає надто радикальним, адже він — анскулер, член Альянсу за самоспрямовану освіту. Ідеться про повний відхід від будь-яких зовнішніх навчальних програм та слідування за інтересом дитини. Саме так навчається його 9-річний син.

Приміром, якщо хлопчика цікавлять динозаври, то він поступово дізнається про первісні рослини — а від них про ботаніку, якщо тварини — про зоологію, еру, коли вони жили, а далі переходить на історію, читає про динозаврів, пише про них оповідання — і так вивчає закони рідної мови.

Голова громадської організації «Батьківська спілка» Андрій Близнюк дотримується схожих поглядів на освіту. За його словами, школа має нагадувати набір квестів та геймів, які дитина із цікавістю проходитиме.

Більшість учасників зійшлися на тому, що прогресивні школи вже нині концентруються на дитині — її інтересах, здібностях, індивідуальних особливостях. Про різноманіття шкіл розповідали керівник альтернативної школи «Майбутні» Наталя Черепухіна, директор Технологічного ліцею «Ліко» Олена Кухаревська, директор школи «Афіни» Олексій Греков, співзасновник Креативної Міжнародної Дитячої Школи.

Чи потрібен був смартфон півстоліття тому

Так хто замовник послуг в освіті? Здавалося б, відповідь універсальна: замовник — той, хто отримує послуги. На жаль, вважається, що діти не здатні це робити, тож освіта не є відповіддю на прямі запити учнів. Хоча кожна дитина має право реалізувати свої бажання, нахили, таланти — про це навіть ідеться в Конвенції про права дитини. Щоб отримати людину, здатну створювати інновації, чи не потрібно дати їй свободу в дитинстві?

Можливо, відповідь інша: замовник — той, хто сплачує? Родини або платять податки на освіту, або вносять кошти в приватних школах. Тим паче, батьки вважаються носіями волі дитини. Утім, якщо запитати людину півсторіччя тому, чи потрібен їй смартфон, вона просто не зрозуміє, що це, тому не буде такої потреби. Так і з батьками сучасними: вони не розуміють, чого вимагатиме майбутнє від їхніх дітей.

Але, на думку учасників круглого столу, у багатьох країнах замовником є навіть не батьки, а держава, яка диктує стандарти освіти. У тоталітарних державах це — єдиний варіант, адже школа стає інструментом «ідеологічної обробки», готує саме тих людей, які потрібні владі, тобто обслуговує її інтереси. А ось у сучасних демократичних країнах можливе співіснування безлічі шкільних форматів і альтернатив, адже з’являються такі замовники, як родини учнів, бізнес та інші майбутні роботодавці учнів. У деяких країнах Європи держава втратила контроль навіть над змістом освіти: приватні школи там не зобов’язані дотримуватися національних програм і стандартів.

Як впливає дизайн освіти

На думку радника з мовних питань Фінського проєкту підтримки реформи НУШ, експерта «Освіторії», учителя і автора онлайн-курсу «Лайфхаки з української мови та літератури» Ігоря Хворостяного, проблеми криються в комунікації вчителя та учня, який би формат не був у школи, якою б консервативною чи прогресивною вона не була. На мікрорівні (та одночасно це глобальний рівень) усе починається з цього контакту.

Мав досвід роботи і в державній, і в приватній школах вчителем. Переконаний, що і ті, і ті можуть бути прогресивними, — розповів експерт. Школа майбутнього має однозначно бути без кордонів. Наскільки діти можуть бути замовниками освіти? Складно сказати. Пригадую себе старшокласником — у цьому віці я дуже по-різному відчував свої бажання, і на це впливали однолітки, дорослі. Діти емоційні, сприймають той чи той предмет через стосунки. Я казав у шкільні роки, що не люблю фізику, бо в мене була авторитарна вчителька, крім страху нічого на тих уроках не відчував. Але в дорослому віці маю досвід спілкування з блискучими вчителями фізики, і через це зробив відкриття, що фізика — насправді дивовижний предмет.

В Умберто Еко є блискуча робота «Поетика відкритого твору», де йдеться про те, що споживач мистецького твору стає його співавтором. Сучасна освіта нагадує таку відкриту систему.

Постає питання дизайну освіти. Приміром, відповідно до шкільного курсу «Хіба ревуть воли, як ясла повні» можна подавати традиційно, і тоді всі десятикласники стогнатимуть: сотні сторінок тексту, література другої половини 19-го століття з купою соціальних проблем, які, на перший погляд, далекі підліткам. Але можна і по-іншому поставити це питання: «Наскільки впливає на нас генетика, наскільки людина обумовлена соціумом, як впливають люди, котрі поруч?» І діти вже зовсім по-іншому, зацікавлено реагують.

Бути цікавим будь-якій дитині та знайти з нею спільну мову можна. Небезпечно, коли стандарт сприймають як догму, а не як рамку, у межах якої є свобода творчості.

Залишити відповідь