Два міфи про мозок, які шкодять освіті

98% освітян вірять у різні міфи про людський мозок і його роботу. Суддя шоу «Дивовижні люди» науковець Віктор Комаренко та його колега нейрофізіологиня Вікторія Кравченко розвінчують два найпопулярніші нейроміфи і дають поради вчителям, як навчати справді ефективно.

Нейроміфи — неправильне трактування результатів наукових досліджень, що вивчають мозок. Ці міфи найбільш поширені саме серед освітян усіх країн. Науковці публікують результати досліджень для своїх колег, а не для широкої аудиторії. А широка аудиторія наділяє наукові терміни іншими сенсами. Тож нейроміфи виникають і через брак «перекладачів», які вміли б адаптувати сухий науковий стиль вузькокваліфікованого науковця людською мовою і коректно передати значення відкриттів.

Освітяни добре знають таку привабливу ідею, що ми всі різні, але до кожного можна донести інформацію в найефективніший спосіб. Є безліч концепцій про домінантний навчальний тип: людей намагаються поділити на типи залежно від того, як людина краще сприймає інформацію.

Найвідоміший підхід — це концепція про домінантний канал сприйняття інформації людиною — сенсорні модальності. Вона знана як VAK (visual, audial, kinesthetic) — поділ людей на візуалів, аудіалів, кінестетиків.

Пізніше цю концепцію допрацювали і вона перетворилася на VARK. Додали R — reader — той, хто краще сприймає інформацію, коли занотовує і бачить текст.

Відповідно до цієї ідеї, вчитель має знати, якого типу діти є в його групі, і намагатися подавати інформацію або більш візуально — малюнки, відеоряд, піктограми, або більше розповідати і стимулювати слуховий аналізатор, або, якщо маємо справу з кінестетами, їм слід спершу дати спробувати все зробити руками.

Пройти тест і визначити своєю домінантну сенсорну модальність може кожен. Тестування величезної кількості людей свідчить, що одномодальними є лише 9 %. Бімодальними (поєднують два канали) — 24 %, а тримодальними — 19 %, тоді як 21 % — однаково добре сприймають інформацію через усі сенсори.

Постає головне питання — чи дійсно вчителі мають подавати інформацію відповідно до модальності? Наскільки це підвищить рівень ефективності сприйняття і навчання? Було проведено безліч досліджень, щоб довести ефективність такого підходу. Педагогічні видання скромно замовчують їхні результати. Адже переконливих переваг того, що інформацію справді слід подавати, зважаючи на сенсорну модальність, не виявили. Що показали ці дослідження? Якщо подати візуальну інформацію людям з різними модальностями, то в усіх результати тестів (засвоєння, запам’ятовування) покращаться, але у візуалів вони покращаться більше.

По-перше, наш мозок більш звичний до сприйняття зорових зображень. По-друге, якщо нам вдається знайти вдалий візуальний ряд, що викликатиме емоції, здивування, це однозначно підвищить рівень активації мозку, а отже покращить запам’ятовування. І це пов’язано не так із домінантним сенсорним каналом, як із тим, наскільки вдалою є картинка. Наприклад, якщо ви у школі так і не змогли запам’ятати, в яких органелах нашої клітини синтезуються білки, то побачивши цю картинку з білкою та рибою сомом, ви назавжди запам’ятаєте, що це рибосоми.

Порада вчителю:

будуйте мультимодальні уроки. Використовуйте на ваших уроках усі типи модальностей (зорову, слухову та інші) і чергуйте їх. Це точно допоможе вашим учням не знудитись, адже ви весь час будете лоскотати їхній мозок новизною.

Американський нейропсихолог і нобелівський лауреат Роджер Сперрі першим описав те, що права і ліва півкулі мозку людини функціонують по-різному. Існує метод відключення півкуль, коли в одну із зовнішніх сонних артерій вводиться речовина, що блокує діяльність однієї з півкуль мозку. Так можна дослідити окремо діяльність однієї півкулі. Людина, у якої працюють нормально обидві півкулі, може схематично намалювати стіл і будинок. Та сама людина, у якої заблокована права півкуля, малює стіл і будинок так, що ми ледве впізнаємо ці предмети на малюнку — це розрізнені частини стола і будинку. А в разі гальмування лівої півкулі ця сама людина малює стіл і будинок більш точно, деталізовано, більш художньо.

Звідси ж і міф про те, що художники — це люди із правопівкульним мисленням. Погляньте на роботи художника Джузеппе Арчімбольдо. Що ви бачите? Поки ви дивитеся, ваша права півкуля дає вам змогу розгледіти обличчя людей, а ліва — зрозуміти, що обличчя людей складаються з овочів, ягід, фруктів.