Керівники шкіл обурені їх закриттям на невизначений термін. Адже вимоги до формату навчання зараз однакові як у великій столичній школі, так і в маленькій сільській, як у державній, так і в приватній. Українським реаліям протиставляють позицію ВООЗ: «Переривання навчання має бути крайнім заходом». Разом із представниками ГО директори шкіл звернулись до профільних державних і місцевих органів влади й просять мудро врегулювати питання організації навчання в школах країни. «Освіторія» занотувала ключові моменти зустрічі.
«Почалась кадрова криза, якість надання освітніх послуг падає»
— Чинні та потенційні рішення органів влади щодо дистанційного навчання забороняють проводити освітній процес у приміщеннях шкіл. Але ціну суспільство платить величезну: діти не отримують якісну освіту, часто залишаються вдома наодинці, а значить, у потенційній небезпеці. А ще катастрофічно знижується мотивація навчатись, — розповідає під час конференції координатор Бізнес-асоціації освітніх закладів Костянтин Падалка.
Держава оприлюднила велику кількість вимог щодо можливості продовження освітнього процесу в школах. І школи сумлінно виконали ці вимоги:
- створили безпечне освітнє середовище з виконанням усіх санітарних норм;
- провели вакцинацію всіх працівників.
Проте з початком навчального року правила наново переграли. Наразі величезна кількість шкіл працює дистанційно. Великий удар по освітній галузі завдало відсторонення педагогів через відсутність ковід-щеплень. Наслідок — початок кадрової кризи.
Приватні заклади освіти постраждали не менше, адже за весь час держава не надала їм жодної підтримки. Натомість приватні школи не можуть виконати договірні зобов’язання — у них залишилися тільки зобов’язання сплачувати податки, оплачувати комунальні послуги, оренду й заробітні плати співробітникам.
Три меседжі до суспільства та влади, щоб організувати безпечний і ефективний освітній процес
Меседж 1
Потрібно дотримуватись норм законодавства щодо автономії закладів освіти. Адже згідно з освітнім законодавством, кожен освітній заклад України має право на автономію: фінансову, академічну, економічну, кадрову та організаційну. Ми хочемо, щоб ці положення були реалізовані й заклади самостійно обирали режим надання освітніх послуг. Звісно, з урахуванням фактичної епідемічної ситуації, інтересів здобувачів освіти та всіх учасників освітнього процесу.
Меседж 2
Усі рішення державних органів влади у сфері освіти — у тому числі обмеження та заборони — мають узгоджуватись із професійними спілками, профільними асоціаціями та асоціаціями педагогічних працівників. Потрібен діалог, якого зараз немає.
Натомість один за одним з’являються нормативні документи, що суперечать один одному. Учасники освітнього процесу трактують їх по-різному. Спільноту батьків і школи «зіштовхують лобами». Батьки прагнуть якнайшвидшого відкриття шкіл, пишуть звернення до місцевої влади. Навчальні заклади шукають альтернативу.
Меседж 3
Влада має дозволити школам повернутися до офлайн-режиму роботи з дотриманням санітарних вимог і обов’язкової вакцинації працівників.
Що відбувається в сільських школах під час вимушеної дистанційки?
— Ситуація в освіті сьогодні чимось нагадує некерований корабель: ми розуміємо проблему та знаємо її рішення, але нам зв’язали руки, — розповідає Володимир Алєксєєв, директор Гнідинцівського ЗЗСО. — На початку пандемії дистанційка сприймалась нами як виклик, що дає змогу навчитися нового й впустити у своє життя ці нові можливості. Але знаєте, що я особисто зараз спостерігаю? Діти шаленими темпами втрачають мотивацію до навчання. А нам, у державній сільській школі, стає все важче зацікавити учнів.
Ще одна проблема — усі заклади освіти зрівняли під один знаменник. Умови для функціонування шкіл однакові і для маленької сільської школи, і для великої столичної. У нашій школі навчаються 80 дітей. То чи є сенс відправляти 50 учнів старшої школи на дистанційку? При цьому вчителі старших класів контактують між собою, виходять на роботу.
Значущою проблемою є відсторонення педагогічних працівників. Якщо у великому місті ще можна знайти заміну для відстороненого вчителя, то у селі це надзвичайно складно. А відсторонення вчителя початкових класів — катастрофа! Діти просто недоотримують якісні освітні послуги, адже законодавство недосконале в питанні відсторонення педагогічних працівників. Як керівник закладу я 100% буду неправий, відсторонивши працівника. Але й не відсторонити невакцинованого вчителя від роботи не можу — теж буду неправий і платитиму штраф. Керівники шкіл стали заручниками ситуації.
«Батьки не можуть забезпечувати сім’ю в дистанційному режимі, сидячи вдома з дітьми»
Директорка «Ліко-школи» Олена Кухаревська переконана:
— Кожне середовище — сім’я, клас, школа — має свій мікроклімат. У тому числі імунний. Там є свої піки і спади захворюваності. Гадаємо, саме тому навчальний заклад здатен сам вирішувати, коли працювати, а коли закривати клас чи школу на карантин.
— Епідемія у світі триває вже третій навчальний рік, і ми знаємо, що відчуватимемо її ще кілька років. І готуємося до пікових періодів. Але зараз ми в ситуації, коли батьки не можуть повноцінно піти на роботу, забезпечувати сім’ю, адже вимушені сидіти вдома з малолітніми дітьми, які навчаються дистанційно, — окреслює ще один величезний пласт «проблемної дистанційки» Ліна Жигінас, генеральна директорка мережі шкіл «КМДШ». — Разом із тим, школа зараз — одне з найбезпечніших місць із вакцинованими командами. Але школи закриті, а торгово-розважальні центри, ресторани й кінотеатри — переповнені. Закликаємо владу звернути на це увагу, включити освітян у діалог і дослухатися до вимог профільних об’єднань.
«Учнів 1−4-х класів не можна залишати вдома без нагляду»
— Батьки змушені залишати дітей самих удома під час дистанційного навчання — тим самим вони наражають їх на різноманітні небезпеки. Ми бачимо, що чимало дітей проводять свій учнівський час не вдома за навчанням, а в кав’ярнях, ТРЦ чи на вулицях без нагляду дорослих, — ділиться спостереженнями Олена Лізвінська, фахівчиня з безпеки дітей. — В Україні законодавчо не встановлено вік, з якого діти можуть залишатися вдома самі. Але як фахівець з безпеки я переконана: учні 1−4-х класів початкової школи — у небезпеці, якщо залишаються вдома самі. Малолітня дитина не здатна й не повинна дбати про власну безпеку. Щороку ми отримуємо 360 000 звернень від батьків через отримання дітьми побутових травм — опіки, переломи. Це майже 1000 звернень щодня. І ця цифра зараз тільки зростатиме.
