Ідеї Сухомлинського вражають сучасністю: 6 цінних порад вчителям

Літо — час для відпочинку, натхнення та перечитування класики. Зібрали для вас цінні поради від зірки української педагогіки Василя Сухомлинського. Як бути не вчителем, а мудрим вихователем, як керувати увагою дітей та налагоджувати контакт із «важкими» учнями? Ідеї Василя Сухомлинського вражають сучасністю.  

Вчителеві треба берегти серце й нерви, але як?

Я розмовляв з чотирма сотнями вчителів віком від 45 до 50 років і багато хто скаржився: «серце стало слабим». Серцеві й нервові розлади — якраз із цього боку непомітно підкрадається до вчителя недуга, яка не тільки обмежує, але часто-густо й зовсім припиняє його творчу працю, змушує передчасно йти «на спочинок». Учителеві працювати треба так, щоб до 60-річного віку бути здоровим, життєрадісним. Важко уявити собі щось трагічніше для педагога, ніж відчувати себе повним розумових сил, задумів і безсилим фізично.

Наша праця — це повсякчасна зміна ситуацій, що викликає то посилене збудження, то гальмування. Тому вміння володіти собою, тримати себе в руках — одне з найбільш необхідних умінь, від якого залежать і успіх діяльності педагога, і його здоров’я. Невміння правильно гальмувати щоденні й щогодинні збудження, невміння володіти ситуаціями — ось що передусім висотує серце, виснажує нервову систему вчителя.

Як же виховувати в собі це уміння? Насамперед треба знати своє здоров’я, знати особливості своєї нервової системи й серця. Нервова система людини за самою природою своєю дуже гнучка, і вчителеві треба вміти довести цю гнучкість до ступеня мистецтва влади над емоціями. Я виховував у собі це вміння тим, що не допускав, щоб проросло насіння таких негативних моментів, як похмурість, перебільшення чужих вад.

Я завжди прагну не викликати в собі збудження, не нагнітати його, а давати йому розрядку. Найрадикальніший засіб — переключення енергії всього колективу, включаючи й учителя, на справу, яка вимагає духовної єдності, колективної творчості, трудової зосередженості всіх і кожного, взаємного обміну інтелектуальними цінностями. Досвід переконав мене в тому, що саме така колективна діяльність наче розслаблює ті пружини, які вчитель часто змушений стискувати, щоб загальмувати збудження, не дати вирватися назовні роздратуванню.

Замість того щоб примушувати себе стримувати збудження, знайдіть діяльність, яка покаже зовсім в іншому світлі те, що викликає збудження, роздратування, примушує тримати пружину гальмування в стиснутому стані. Зробіть неприємне, дратуюче — смішним, і ви станете повновладним володарем думок і почуттів колективу. Другий засіб знімати збудження й роздратування, послаблювати пружину гальмування — це гумор. Найбільш напружену ситуацію, яка може викликати інколи дуже тривале роздратування, можна розрядити, якщо ви володієте почуттям гумору. Веселого, бадьорого, нерозпачливого вчителя діти люблять і поважають уже тому, що й вони — народ веселий, який володіє почуттям гумору.

Не перетворюйте сім’ю в мініатюрну школу

Парадокс, але вчитель, який виховує чужих дітей, часто не має часу для виховання своїх. Я хотів би порадити вчителеві-батькові, вчительці-матері: не забувайте, що вдома ви для своїх дітей не вчитель, не класний керівник, а передусім батько, мати. Не перетворюйте сім’ю в мініатюрну школу. По можливості робіть усе, щоб атмосфера школи залишалася за порогом вашого дому, щоб ви і ваші діти були просто гарною родиною.

У руках педагога — сильний і водночас небезпечний інструмент, який вимагає великої мудрості й обачності, — влада над людиною. Мудро й обережно користуючись цим інструментом у школі, не переносьте його механічно в свій дім.

Багато своїх звичок, традиційних учительських прийомів треба залишати в стінах школи. Уникайте «педагогізації» своїх дітей, — дуже погано, коли діти ваші обізнані з усіма деталями педагогічної професії, знають, що й до чого, що правильно і що неправильно, що вчитель має право робити і чого не має. Зовсім недопустимі в присутності ваших дітей характеристики окремих учнів, педагогів. Діти вчителів, які наслухалися таких розмов, стають зарозумілими, у них зароджується думка про якусь перевагу над іншими учнями. Нерідко ці діти грублять учителям, а потім і власним батькові та матері, і ви, батьки, можете втратити владу над своєю дитиною. Ніколи й абсолютно нічим не виділяйте власних дітей із середовища інших школярів.

Віддавайте свою дитину в клас, де самі не викладаєте

Не приносьте із школи додому роздратування, нервозність, невдоволення тим чи іншим елементом педагогічного процесу, поведінкою учнів. Це дуже поганий приклад для ваших дітей. Якщо змалку діти побачать, що школа завдає батькові чи матері багато неприємностей, у них поступово складеться відраза до педагогічної праці. Погані наслідки цього почуття — не тільки те, що вашим дітям не захочеться стати вчителями. Це ще півбіди. Справа значно складніша: учень, який відчуває огиду до праці педагога, стає лицеміром і базікою.

Якщо є можливість, віддайте свою дитину в клас, де ви не викладаєте. Так краще: ви будете незрівнянно ближче до свого сина, до своєї дочки як батько, як мати. Хоч виховує кожний крок нашого життя, але все-таки потрібен час спеціально для виховання. Знайдіть час щодня поговорити, почитати із своєю дитиною, побути з нею серед природи.

Як працювати з «важкими» учнями

Один з «найміцніших горішків» педагогічної творчості — робота з «важкими» учнями. З тими, кому треба в три-п’ять разів більше часу для осмислювання й запам’ятовування матеріалу, ніж переважній більшості учнів. Хто на другий день забуває вивчене, кому вправи для запобігання забуванню треба виконувати не через три-чотири місяці після вивчення матеріалу, а через два-три тижні.

Для таких дітей обмеження навчання матеріалом, обов’язковим для заучування, особливо згубне, — воно отуплює їх, виховуючи звичку до зубріння. Я випробовував багато засобів полегшення розумової праці цих школярів і дійшов висновку, що найефективнішим засобом є розширення кола читання.

Так, цим дітям треба якнайбільше читати. Працюючи з 3–4-ми і 5–8-ми класами, я завжди дбав про те, щоб для кожної «важкої» дитини підібрати книжки і статті для читання, які розкривають зміст понять, узагальнень, наукових характеристик у найбільш яскравій, цікавій, захоплюючій формі.

У тому, що читає «важка» дитина, з чим вона зустрічаються в навколишньому світі, час від часу має відкриватися щось таке, що дивувало б, вражало її. Цієї вимоги я завжди дотримувався у виховній роботі з «важкими» дітьми, і це моя порада всім учителям.

Книжка й жива думка, пробуджена книжкою, є найсильнішими засобами, які запобігають зубрінню — великому злу, що отуплює розум. Чим більше учень думає, чим більше бачить у навколишньому світі незрозумілого, тим сприйнятливішим стає він до знань, тим легше вам, учителеві, працювати.

Що робити вчителеві, аби учнівська увага не розпорошувалась

Я йду з двадцятьма сімома маленькими дітками на луку — треба показати їм, як різні рослини розповсюджують своє насіння. Рослини, до яких ми йдемо з малятами, ростуть десь аж у кінці луки. Щоб утримати їх усіх біля цих рослин, я прив’язую хлопчиків і дівчаток до себе тоненькими шовковими ниточками уваги. Це справді символічні узи.

Серед рослин, поряд з ними — десятки найрізноманітніших дуже цікавих речей, і варто дитині тільки підійти до якої-небудь з них, як шовкова ниточка перервалася, і те, про що я розповідаю, що показую дитині, вона вже не чує, не бачить — думка її вже десь далеко. Ось спурхнув барвистий метелик, до нього звернулися цікаві оченята Вані й Колі, Ніни й Наталочки — і вже перервалися чотири шовкові ниточки. З-під ніг стрибнула жабка — ще кілька ниточок перервалося…

Таке дуже часто буває й на уроках. Як же утримати біля себе зграйку цих непосидючих, допитливих малят, готових щомиті кинутися за метеликом? Як захопити підлітка розповіддю про нудні, нецікаві речі, підлітка, у якого в момент початку вашої розповіді на думці щось цікаве, захоплююче, хвилююче?

Керування увагою — одна з найтонших і ще дуже мало досліджених сфер педагогічної праці. Щоб керувати увагою, треба глибоко знати психіку дитини, її вікові особливості. Багато років роботи в школі переконали мене в тому, що оволодіти увагою можна, лише створивши, утвердивши, зберігши її певний внутрішній стан — емоційне піднесення, інтелектуальне натхнення.

Оволодіння увагою — це дуже тонкий, філігранний вплив педагога на мислення дитини. Я знаю, наприклад, що учні протягом року вивчатимуть із зоології багато на перший погляд нецікавого — будову організму черв’яків, їх життєдіяльність. Під час вивчення цього матеріалу ніяк не оволодієш увагою дітей, якщо в їхній свідомості не буде думок, за які, як кажуть, «можна зачепитися». Увага учнів тут передбачає знання ряду істин, у світлі яких зовсім нецікавий матеріал сприйматиметься як цікавий.

Такими істинами в цьому випадку є: роль корисних черв’яків (наприклад, дощового) в утворенні ґрунту, в життєдіяльності рослин, загальна рівновага між явищами природи, прихована від погляду залежність одних явищ від інших. Мої розповіді й пояснення, пов’язані з нецікавим, з першого погляду, матеріалом, спрямовані до думок учнів.

Які якості треба мати педагогу як вихователю

Життя переконує, що вихованець — дзеркало вихователя. Мистецтво й майстерність виховання полягають у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, в тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини. Якщо ми говоримо: школа виховує знаннями, то ця виховна сила знань криється насамперед в особі вчителя.

Ставлення наших вихованців до знань, які набуваються в школі, величезною мірою залежить від того, як вихованці ставляться до вчителя. У закоханого у свій предмет педагога учні теж проймаються почуттям любові до знань, науки, книги. Слово вчителя несе в собі не тільки смисл, зміст предмета, але й емоційний відтінок думки; емоції, почуття пробуджуються в учнів лише за тієї умови, коли перед учнями людина, палко закохана в науку.

На елементарні знання, які даються учням на уроці, я дивлюсь, як на зернятко, з якого виростає могутня поросль думки, даючи багатий урожай — жадобу пізнання, прагнення бути розумнішим, розвинутішим, духовно багатшим.

Якщо цього врожаю немає, навчання перетворюється в зубріння, урок  — у перевірку визубреного, учень — у слухняний механізм, який заучує знання. Я вважаю, що педагог стає світочем знань — і через це вихователем — за умови, якщо вихованцеві хочеться знати незрівнянно більше, ніж він узнав на уроці, і це бажання стає одним з головних стимулів, що спонукають вихованця до навчання, до оволодіння знаннями.

Знаходьте, виховуйте своїх вихованців. Виховуйте споріднені з вами юні душі — споріднені за інтересами, захопленнями, нахилами, здібностями. Хай у кожному класі будуть захоплені вашою галуззю знань вихованці. Хай у кожного педагога будуть свої вихованці: у словесника — свої, в історика — свої, у географа — свої, у біолога — свої, у математика — свої. Я уявляю собі ідеальною ту школу, в якій у кожного педагога є свої вихованці.

Поділитися цією статтею