Нині Китай перебуває в демографічній кризі. Упродовж минулого року народилося лише 12 мільйонів малюків — це найменше з 1961. Батьки бояться, що не зможуть заплатити за хорошу освіту дітей, тому планують сім’ю з обережністю. Уряд КНР вирішив втрутитися — і заборонив репетиторство зі шкільних предметів у навчальних центрах. Чому так сталося і як відреагували батьки — читайте в матеріалі.
«Куряча кров», або боротьба за краще майбутнє
Освіта для громадян Китаю — це насамперед шанс на висхідну соціальну мобільність. У країні працюють 985 провідних університетів, випускники яких переважно стають більш успішними за решту своїх однолітків. На одне місце в найкращих університетах Китаю зазвичай претендують до 50 тисяч абітурієнтів. Щоб потрапити до них, потрібно скласти державний екзамен — гаокао, який триває приблизно 9 годин. Його вважають одним з найскладніших у світі. Для школярів із сімей низького або середнього достатку хороший результат за тестування — фактично єдиний спосіб гарантувати собі прибуткову офісну роботу в майбутньому.
Проблема особливо гостра для вихідців із сіл — а це 40 % громадян Китаю. Попри економічне зростання країни загалом, різниця між доходами бідних і багатих досі разюча. Робота на фермах і фабриках неприбуткова. Водночас до неї дедалі частіше залучають іноземців з В’єтнаму або країн Африки, адже їм можна платити ще менше. Відповідно, можливостей для селян Китаю без освіти обмаль. Молодь, яка не має змоги або бажання навчатися, може або емігрувати, або продовжити іти стежкою своїх предків. Для більшості батьків — це не вихід. Вони готові на все, щоб їхні діти були конкурентоспроможними на ринку праці.
Підготовку до екзамену часто починають ще в дитсадку. Дошкільнят записують на курси початкового рівня з математики та англійської. Ціна годинного заняття може коливатися від 80 до 150 доларів. Попри те, що обов’язкова дев’ятирічна освіта в Китаї переважно безкоштовна, кількість місць у престижних школах обмежена, особливо в мегаполісах. Звідси — потреба змагатися ще змалку.
Для китайської культури виховання, зосередженої на успішності, навіть вигадали спеціальний термін — «jiwa», що означає «куряча кров». Його назва походить від однієї з практик народної медицини другої половини ХХ століття, коли хворим робили ін’єкцію свіжої курячої крові, щоб стимулювати приплив сил. «Курячі» батьки постійно перебувають у середовищі емоційного та фінансового тиску. Як результат, багато з них не готові народжувати другу або третю дитину. Вони бояться вкотре стикнутися зі схожими викликами. І це проблема для Китаю.
Світовій фабриці загрожує старіння
Упродовж останніх десяти років країна перебуває в демографічній кризі. Приріст населення зменшився, зокрема внаслідок політики «одна сім’я — одна дитина», яку КНР упроваджувала з 1980 по 2015 рік. Минулого року народилося лише 12 мільйонів малюків. Це найменше з 1961 року, коли, внаслідок голоду, спричиненого політикою Комуністичної партії, народилося лише 11,8 мільйонів.
Водночас населення Китаю старішає. 13,5 % жителів країни — люди за 65. Їм потрібно виплачувати пенсію та надавати якісні медичні послуги. Для цього необхідні гроші, які досі забезпечувала друга найбільша економіка світу. Утім, зі зменшенням кількості працездатної молоді зберігати колишні темпи буде дедалі складніше. Це поставить під загрозу амбітні цілі Китаю в довгостроковій перспективі.
Відповідно, уряд будь-якими способами намагається стимулювати народжуваність. Для цього насамперед потрібно змінити культуру здобування освіти. Вона лякає потенційних батьків чи не найбільше.
Нещодавно влада вже скасувала екзамени та домашню роботу для першокласників і зменшила обсяг завдань додому для решти молодших школярів. Також більше не можна вивішувати рейтинги на загал. Проте в липні Комуністична партія пішла навіть далі.
Реформи заради балансу
У 2016 понад 75 % дітей у віці від 6 до 18 років відвідували репетиторські центри після школи. Подейкують, за останні роки цей відсоток зріс ще більше. Банки Волл-стріт оцінили індустрію у 100 мільярдів доларів. Значна частка інвестицій у неї була з-за кордону, зокрема зі США та Гонконгу. У липні уряд заборонив платні заняття в центрах, щоб розвантажити школярів і допомогти зекономити батькам.
Тепер ці установи стануть благодійними організаціями. Заробляти вони зможуть лише на необов’язкових за шкільною програмою предметах, як-от музика або танці. Водночас на вихідних, під час канікул і в державні свята вони не працюватимуть за будь-яких умов. Нові правила стосуються й онлайн-освіти. Також репетиторським центрам не буде дозволено себе рекламувати. За зображення бренду в метро або на обкладинці зошита може загрожувати штраф.
Функцію репетиторів повинні перебрати на себе самі школи. Вчителі, соціальні працівники або волонтери мають організувати систему післяурочних послуг, щоб допомогти дітям безкоштовно отримувати допомогу з навчання. Ресурси на такі програми виділятимуть із бюджетів шкіл — уряд намагатиметься, щоб у всіх закладів вони були більш-менш рівними. Крім того, на кампус можна буде запрошувати колишні репетиторські центри для асистування, утім процедуру їх відбору суворо контролюватиме держава.
Поки буде конкуренція, батьки не заспокояться
Батьки здебільшого скептично ставляться до змін. Є побоювання, що нововведення зашкодить дітям із сімей низького або середнього достатку, адже сама проблема — надмірна конкуренція — досі не вирішена. Багаті зможуть дозволити собі наймати дорогих приватних репетиторів. Решті доведеться обмежуватися шкільними уроками та самоосвітою. Мета ж у всіх і далі буде одна — отримати якнайвищі бали з державного іспиту.
Тим часом уряд Китаю продовжує шукати нові лазівки, щоб вирішити демографічну кризу. Він обіцяє збільшити тривалість декрету для матерів і краще захищати права батьків на робочих місцях, щоб заохотити пари народжувати дітей. Проте спершу доведеться побороти культурні упередження, які сформувалися в суспільстві за роки політики однієї дитини.
«Не важливо, скільки малюків дозволить мати влада. Я не народжуватиму, оскільки з дітьми задорого та заскладно», — розповідає Лі Шан, 26-річна продуктова менеджерка інтернет-фірми, журналістці газети New York Times.
