Учитель тут завжди має рацію — історія української вчительки в Китаї

Крістіна Раду з Одеси викладає англійську в приватній американській школі в Китаї. Спеціально для «Освіторії» вона розповіла про китайську освіту, заробітки місцевих викладачів, жорсткі карантинні вимоги та навіщо батьки запрошують вчителів разом збирати мандарини.

За освітою я перекладачка китайської та англійської. Трохи викладала в українській школі, далі працювала репетитором. Три роки тому пройшла співбесіду та отримала роботу в Китаї.

Мій бос — американець, його дружина — китаянка. Він придбав франшизу в американців і відкрив мережу навчальних закладів по всій країні. Тут дуже популярна приватна освіта. Китайці можуть віддати останні гроші, щоб їхня дитина відвідувала найкращу школу.

Заохочують неформальне спілкування з батьками

Бути вчителем у Китаї — престижно, але, як і всюди, важко, тому що робота з дітьми — це велика відповідальність. Викладач тут на п’єдесталі — він другий Бог, другий тато або мама. Батьки привчають дітей до твердження, що вчитель завжди має рацію. Учень може висловлювати власну думку, але ніхто не дозволить собі кричати: «Та хто ти взагалі такий?»

В Україні більшість батьків повністю покладають відповідальність за навчання дітей на вчителів, але при цьому їх не поважають. Якщо казати дитині, що всі викладачі — дурні, вона піде до школи з таким настроєм, і високої успішності годі чекати. Тут навчання — це співпраця родини і педагогів. Батьки завжди радяться, питають, що не так. З мого боку йде така сама віддача.

У Китаї між батьками учнів і педагогами допускається, навіть заохочується неформальне спілкування. Наприклад, родина може запросити вчителя поїхати з ними за місто збирати мандарини. Більшість відмовляється, тому що немає часу або просто не хочуть. Але якщо педагог погодився — для родини це велика честь. Буде мільйон спільних фотографій, уваги, приводів для гордості.

Отримати диплом вчителя доволі складно, тому ніхто не йде вчитися лише заради «корочки». Усі працюють за спеціальністю. У професії досить багато людей мого віку — 25–30 років. Якщо в Україні співвідношення жінок і чоловіків у професії — 80 % проти 20 %, то в Китаї — приблизно 65 % проти 35 %.

У середньому китайський учитель державної школи заробляє 1000 доларів на місяць (середня зарплата по Китаю — 1071 доларів). У місті, де я живу (п’ятимільйонний Ічан, провінція Хубей), така зарплата вважається хорошою. За ці кошти можна платити за житло, утримувати родину з трьох осіб та заощаджувати. Я — іноземка, працюю в приватній школі, тому заробляю краще. Мабуть, у 10 разів більше, ніж отримувала б в Україні.

Занижують оцінки, щоб мотивувати

Початкова школа, як і в Україні, розпочинається з 6 років. Але триває не чотири роки, а шість. Щоб потрапити до середньої школи, дитина складає іспит. Без реальних знань нічого не вийде. У Китаї немає такого: «Я — класний керівник. Сідай, пиши, я тобі допоможу».

Система оцінювання в них — від A до F, де А — це 90100 балів, F — менш ніж 60 балів. Оцінки всім виставляють з першого класу. Якщо в Європі бояться травмувати дитину, то китайці вважають за потрібне розв’язувати проблему за фактом. Навпаки, використовують систему оцінювання для мотивації дітей. Наприклад, можуть спеціально занизити оцінку цілеспрямованій дитині, щоб змусити її працювати ще інтенсивніше.

Як виглядає їхній розпорядок дня? З першого класу діти перебувають у школі по 910 годин. О 7:307:45 розпочинається зарядка на загальній площі. До 11:3012:00 вони навчаються. Далі — обід і денний сон. З 14:00 знову уроки.

Китайці цікаво підходять до розподілу дисциплін. У ранковому розкладі стоять складніші предмети. Наприклад, математика, китайська мова. По обіді — більш творчі: музика, малювання, література, іноземна мова.

Після 17:00 частина дітей залишається в школі: вечеряють та сідають за домашнє завдання. Вчитель не йде додому, поки всі його не виконали. Так працює мій друг — викладач у державній школі. Часом він закінчує роботу близько 10-ї вечора.

Вчаться в Китаї 5 або 6 днів на тиждень. Але в суботу і неділю діти теж завантажені: спорт, гімнастика, англійська, додаткові заняття з репетиторами. У нашому приватному навчальному закладі все це забезпечується на базі школи, тому вихідних для учнів немає взагалі. Я маю лише один вільний день — понеділок.

View this post on Instagram

НА КОРОТКОМ ПОВОДКЕ Сегодня много времени ушло на обсуждение школ и анализ системы образования в Китае, поэтому решила выделить несколько пунктов, которые я узнала работая тут учителем. 1. Во многих школах Китая нет отопления (кроме севера), поэтому зимой учителя и ученики не снимают верхней одежды. 2. В китайских школах каждый день делают зарядку (и не одну) и проводят общую линейку. 3. Большая перемена, она же перерыв на обед, обычно длится целый час. А может и целых два. 4. К учителям отношение очень уважительное. 5. Во многих школах в порядке физические наказания. 6. В классе висит рейтинг успеваемости учеников, что стимулирует учиться лучше. 7. Китайские дети учатся больше 10 часов каждый день. 8. Школы делятся на государственные и частные. 9. Система образования основана на механическом запоминании. То есть даётся огромное количество материала и требуется автоматическое воспроизведение, не заботясь о том, насколько выученный материал понятен. 10. Детей из бедных семей, которые не хотят учиться или слишком непослушны (по мнению родителей), часто забирают из общеобразовательного учебного заведения и отправляют в школы кунг-фу. В таких местах физические наказания в порядке вещей. Что для вас оказалось шоком?

A post shared by Кристина, которая Тина (@khrystyna_radu) on

Гроші у фонд класу ніхто не здає

Шкільна форма в Китаї — щільний мішкуватий спортивний костюм з логотипом школи. Найчастіше чорно-червоних кольорів. Так одягаються і хлопчики, і дівчатка. Частково це зумовлено тим, що в центрі й на півдні Китаю немає опалення, тому діти сидять на уроках у верхньому одязі або жилетках. Звичайно, є кондиціонери та обігрівачі, але навіть якщо вони увімкнені — у кабінеті обов’язково має залишатися відкритим вікно, оскільки дітям потрібне свіже повітря.

Вчителі можуть одягатися як завгодно. Хтось обирає офіційно-діловий стиль і каблуки, хтось ходить у кросівках і джинсах.

У нас, у приватній школі, форму носять і діти, і викладачі. Кожному педагогу видають її в різних варіаціях — від світшотів і футболок до штанів і жакетів. Ти можеш надягати те, що хочеш, але завжди «за формою».

Харчування в державних школах безкоштовне і для дітей, і для персоналу. Гроші до фонду класу в Китаї ніхто не здає, і фіранки ніхто не купує. Такого поняття в них просто немає. День народження тут відзначають за місячним календарем — нікого не цікавить, коли він у вас насправді. У державній школі подарунки не заведені. Можна подарувати квіточки вчителю, але навіть вони повинні залишитися в школі — додому букети ніхто не забирає.

У нас, у приватній школі, є список днів народжень дітей. Кожному учневі ми замовляємо тортик з нашим логотипом і вітаємо після уроку. Презенти викладачам теж вважаються нормою, оскільки тут інакший контингент — забезпечені родини. Учні можуть подарувати місячний пряник, помаду або навіть духи Dior.

Дисципліна та покарання

Пропускати навчання — неприпустимо. Раніше діти приходили на уроки навіть з ознаками хвороби. За часів коронавірусу з температурою тебе до класу, звичайно, вже не пустять. А раніше було так: захворів? Піди, випий гарячої води (це в Китаї універсальні ліки проти всього) і повертайся до класу.

Загалом у китайських школах заборонено все те саме, що й у нас. Тільки тут це справді працює. Наприклад, якщо в Україні попросиш не користуватися телефонами — хтось послухається, а хтось — ні. Тут будь-яке зауваження з вуст учителя сприймають серйозно.

У державній школі викладач може накричати, навіть вдарити. Батьки все знають і схвалюють. Тут це не заборонено. З другого боку, вчитель-чоловік може підвищувати голос тільки на учнів-хлопців. Як пояснив мій друг-викладач: кричати на дівчаток не можна, тому що вони можуть заплакати.

Серед моїх учнів є дівчинка — добра по суті, але в класі поводилася агресивно. Я ніяк не могла зрозуміти чому. Нарешті мені вдалося вивести на відвертий діалог її матір, і вона зізналася: батько може крикнути на дитину, навіть вдарити. Нам вдалося домовитися, щоб учениця з татом разом пішли до шкільного психолога. Результат уже є — дівчинка стала спокійніша. Тобто в деяких випадках батьки готові йти назустріч, щоб розв’язати проблему.

Але є і зовсім інші приклади. У Китаї дуже поширені школи кунг-фу. Найчастіше туди віддають дітей з бідних сімей, але дехто робить це як покарання. Там дітей навчають бойових мистецтв, дають загальні шкільні знання і дуже жорстоко карають за найменшу провину. Батьки розуміють, що в цій школі їхніх дітей будуть бити, і сприймають це нормально. Мені важко це усвідомити.

View this post on Instagram

БЫЛО ДЕЛО Вопросы образования и воспитания в Китае меня преследуют. ⠀ Ездили на встречу с ресторатором в Ичане, который хочет отдать свою дочь ко мне на английский. Как раз в тот день, когда была ситуация с мальчиком (писала об этом пост). Пригласил поужинать и договориться насчет времени. ⠀ Я спрашиваю девочку (13 лет): - Почему ты не любишь своего школьного учителя по английскому? - Я его боюсь. - В смысле боишься? - Он нас избивает. - Ты шутишь? - НЕТ! ⠀ Мы молча сидели, её папа отсутствовал. Прошла минута. ⠀ Я говорю: - А папа в курсе? - Нет, я не рассказывала. Я просто говорила, что учитель строгий. - А почему не рассказывала? - Потому что он скажет что это нормально. - Да ладно?! Я не могу поверить! (Папа у неё замечательный человек. Добрый, вежливый и отзывчивый.) - Если не веришь — сама спроси. ⠀ Пришел папа и мы спросили знает ли он, что его дочь (и не только) стабильно унижает, физически и морально, учитель? Затем последовал длинный монолог, в котором мне максимально пытались донести, что все это ок, что за эту школу он платит деньги и эти моменты обсуждаются с родителями. ⠀ Мы конечно были в шоке, а девочка слушала со слезами на глазах. Она начинает занятия на этой неделе и я планирую стать ей учителем другом, папа поддержал мою идею. Может после того как она покажет отличные результаты в английском, он поймет что не обязательно наказывать детей чтобы они учились. И сколько бы мне не писали о том, что я не права, все равно буду придерживаться мнения, что насилие по отношению к детям (физическое или психологическое) абсолютно недопустимо. Как себя с нами вели наши родители – их дело. Но времена меняются и мы должны жить и развиваться сейчас, а не продолжать верить в волшебную пощечину. ⠀ Кстати, девочка одевается как мальчик, с короткими волосами и ведет себя как парень. Во время дискуссии она сказала фразу: "Я боюсь учителей мужчин, я рада что ты девушка". А теперь скажите мне, могло ли повлиять на то, что она преподносит себя как парень, ситуация с учителем в школе? КОНЕЧНО ДА! А могут ли у нее быть проблемы в отношениях с мужчинами в будущем? КОНЕЧНО ДА! ⠀ Пост НИ К КОМУ не относится. Просто история. Просто мое мнение. Просто было дело.

A post shared by Кристина, которая Тина (@khrystyna_radu) on

Перехід в онлайн

Карантин тут розпочався ще в лютому, відразу після китайського Нового року. На той момент у школах були канікули, тому ми думали: все швидко закінчиться, і буде як раніше. Але нас закрили на 6 місяців. Перший усі просиділи в повній ізоляції, ще два — не працювали, а потім перейшли в онлайн.

Китайські айтішники розробили систему, яка допомогла організувати дистанційну освіту. А от єдиних інструкцій та онлайн-уроків на всю країну в Китаї не було. Вважається, що кожен викладач краще знає, що потрібно саме його учням.

Звичайно, спочатку був момент психологічного звикання. Але на знання дітей це не вплинуло. Після карантину ми провели тестування і побачили, що їхня успішність за цей період не знизилася.

Щоб продезінфікувати школу — ламали стіни

Державні школи відкрилися у вересні, наш заклад почав працювати в липні. Довелося пройти серйозну перевірку, придбати певну кількість масок, санітайзерів. У нас прибрали частину меблів і очистили кожен куточок. Щоб повністю продезінфікувати вентиляційні труби, частково рознесли стіни. І звичайно ж, усі вчителі пройшли медкомісію.

Зараз до хвороб учителів ставляться спокійніше, а коли все тільки почалося — було інакше. Мою колегу позбавили права викладання на три роки, тому що в родині зафіксували тяжкий випадок захворювання на коронавірус — померла її двомісячна племінниця. І оскільки на той момент ніхто до кінця не уявляв, що це за вірус — ухвалили ось таке рішення. Але відтоді в її родині ніхто не хворів, тому зараз вона планує подавати апеляцію до Міністерства освіти, щоб їй знову дозволили працювати.

В іншому правила істотно не змінилися. Коли я тільки переїхала до Китаю, мене вразило, що на вході всім вимірюють температуру, використовують санітайзери (раніше в країні були спалахи епідемії атипової пневмонії та пташиного грипу). Просто зараз усіх цих правил дотримуються жорсткіше. Батьки в школу не заходять, дітей я забираю і проводжаю в масці. Після кожного уроку клас дезінфікують, а перш ніж туди зайдуть інші учні — провітрюють п’ять хвилин. Спершу ми ледь не божеволіли від усіх вимог, зараз звикли.

Якщо в Китаї буде друга хвиля епідемії — наша система освіти до цього готова, ніяких проблем не буде. Я це щиро кажу. Китай дуже швидко розвивається. Ще 10 років тому вони були зовсім іншими. Але їх з дитинства привчають бути найкращими. Батьки можуть сказати: «Ти — нікчема, якщо отримав низьку оцінку». Ти не можеш програти. Китай — це країна, яка налаштована підкорити світ.

Залишити відповідь