Тема освіти стала однією з ключових на форумі «Україна 30. Коронавірус: виклики і відповіді». Його ініціював Президент України до 30-річчя незалежності. На півторагодинній дискусійній панелі обговорювали, яких втрат зазнала українська школа через пандемію та локдауни, яких змін потребує українська освіта та що можуть зробити держава, вчителі та батьки, щоб допомогти дітям надолужити прогалини у знаннях. Записали для вас головні тези з виступів.
Вчителі та освіта — важливі
Безвідносно до ситуації з коронавірусом, за висновками ЮНЕСКО системи освіти глобально у світі перебувають у стані турбулентності — це їхнє офіційне формулювання.
Найбільш авторитетне міжнародне дослідження середньої освіти — PISA. Коли Німеччина вперше взяла участь у ньому, то в них навіть з’явилося поняття PISA-шок: вони вважали, що в них усе добре, а тоді побачили, що ні. Україна вперше взяла участь у PISA у 2018 році. Ми також побачили, що в нас є серйозні проблеми із середньою освітою. По-перше, наші діти суттєво відстають від рівня, потрібного для економічного зростання країни, у математичній, читацькій грамотності та в природничих дисциплінах. По-друге, у нас шалений розрив у рівні освіти у великому місті і селі — це до двох років навчання. Ці дані підтверджуються і результатами ЗНО у дітей із міст та сіл. Тому маємо визнати: нам потрібні зміни, ми не можемо просто законсервувати те, що маємо. Важливим висновком цього року є усвідомлення, що вчителі важливі: школа — це не камера зберігання для дітей, куди їх вранці відвели, а ввечері забрали. Під час онлайн-уроків батьки побачили, як це складно: утримувати увагу 25–30 учнів, як багато часу займає підготовка до уроків. Думаю, чи не єдиним позитивним наслідком 2020 року стало суспільне усвідомлення того, що освіта дуже важлива.
Потрібна конкуренція різних форм навчання
Проблеми, що існували в очній формі навчання, лише поглибилися після переходу в онлайн-формат. Найбільша проблема в тому, що ми часто дискутуємо про інструментарій, тоді як у законодавстві маємо прописаний принцип дитиноцентризму школи. Класно-урочна система і до коронавірусу була у кризі, тепер це наклалося на постійне використання електронних пристроїв. Але чи маємо ми дані про те, як онлайн-навчання впливає на дітей? Який стан здоров’я має дитина після 6–7 онлайн-уроків, кожен з яких триває 30–40 хвилин? Є рекомендації лише 30 % часу проводити синхронні онлайн-уроки, але цим часто нехтують і директори, і вчителі. Чи здогадуємося, як змінюється психологічний стан дитини після такого онлайн-навчання? На жаль, ми не маємо даних ні про рівень стресу і напруги у дітей, ні про те, що вони засвоюють під час онлайн-уроків.
Коли спілкуємося з батьками, то чуємо, що під час онлайн-навчання дитині важко, у неї болить голова, червоні очі, їй некомфортно. Батьки справедливо ставлять здоров’я дитини в пріоритет, і виходить, що діти відвідують онлайн-уроки з важливих для себе предметів і пропускають решту. Що весь цей час відбувається з учителями? Більшість працюють 24/7. Чи є в нас дослідження про психологічний та фізичний стан вчителів зараз в Україні? Наскільки український вчитель витримує навантаження онлайн-навчання у школі?
Поки ми працювали у школах у класно-урочній системі, ми чули від батьків, що на 7–8-му уроці діти втомлені, не здатні сприймати інформацію. Система на це не реагувала. Сьогоднішні учні — це покоління Z: вони тримають увагу 7–10 хвилин, а як працювати з ними решту часу? Я як практик скажу — це дуже складно. Але консервативна за своєю суттю система не дає відповіді на ці запитання.
Пандемія справді дала нам вікно можливостей. Ми маємо прописану в законі індивідуальну форму навчання, екстернатну, дистанційну. Чи батьки знають, як можна реалізувати ці можливості для своєї дитини?
Для ефективної роботи системи потрібна конкуренція: не така, коли з однієї школи переходять в іншу, адже і там, і там дитина потрапляє в ту саму класно-урочну систему і має по 7–8 уроків на день. Нам потрібна конкуренція між формами здобуття середньої освіти. І тоді батьки повинні будуть робити свій свідомий вибір.
Допоможіть надолужити прогалини учням, що відстають у навчанні
Коронавірус призвів до закриття шкіл у 45 країнах Європи та Центральної Азії. Це вплинуло на понад 100 мільйонів учнів і студентів. Наш аналіз показав: втрати в освіті є і будуть, навіть за наявності онлайн-освіти. Наші прогнози для України такі: якщо українські школи були закриті в середньому 4 місяці, то навчання буде втрачено на 8 %. Це величезний показник. Ба більше, відсоток учнів та студентів, які демонструватимуть погані результати, зросте на 10 %. Ці прогнози вже справдилися для таких розвинених європейських країн, як Бельгія, Велика Британія, Швейцарія. Для країн із нижчим рівнем життя ці втрати будуть навіть більш відчутними.
Друга хвиля закриття шкіл призвела до менших втрат: ми бачимо, що країни адаптуються, деякі навіть не намагаються відкривати школи знову. Ми також прогнозуємо, як втрати в навчанні вплинуть на подальше життя сьогоднішніх учнів та студентів. Зважаючи на те, що локдауни зачепили 1,5 мільярда учнів, очікуємо, що довгострокові втрати для економіки становитимуть від 360 мільярдів доларів для країн із низьким рівнем доходів і аж до 5 трильйонів доларів для заможних країн. Усе це будуть втрати від браку навчання. В Україні прогалини в навчанні сучасних учнів можуть скоротити майбутні доходи аж до 0,5 % ВВП країни на рік.
Що може зробити влада, щоб зменшити негативний ефект втрат навчання на економіку? Ми бачимо три можливі шляхи:
- запровадити програми відновлення шкіл: прикладом такої програми може бути «Школо, ми готові», яку ми впроваджували разом з ЮНІСЕФ;
- захистити видатки на освіту в національних бюджетах: щоб виявити учнів, які відстають, і працювати з ними, школам потрібні додаткові ресурси;
- підготуватися до майбутніх можливих епідемій: оцифровувати програми, наприклад.
У процесі виявлення та подолання відставання в навчанні дуже ефективною є програма тьюторства або репетиторства. Навіть 12-тижнева програма роботи дітей із репетиторами дає значні результати. До того ж така програма не вимагає великого фінансування. В Італії, наприклад, до неї залучили студентів педагогічних спеціальностей. Вони пройшли швидке інтенсивне навчання і включилися в роботу виявлення і підтягнення учнів, що відстають, до загального рівня. Одночасно треба запроваджувати ефективне і часте оцінювання, щоб учителі могли чітко розуміти, де є прогалини, хто з учнів потребує допомоги. Слід також переглянути річний розклад навчання і більш активно використовувати літній час для надолуження прогалин. У деяких країнах так і зробили. Головне — виявити прогалини і вжити стрімких заходів, щоб їх закрити.
Підштовхувати учнів до автономності в навчанні
2020–21 стали дуже важливими роками для онлайн-освіти: раніше онлайн-навчання було певною екзотикою для України. Сьогодні у свідомості мільйонів українців це вже нова норма. Важливо, що люди зрозуміли: онлайн-освіта не є принципово кращою чи гіршою за офлайн, це просто потужний інструмент ефективного навчання, якщо вміти ним користуватися. Прогнозую, що після завершення пандемії багато секторів освіти так і залишаться в онлайні: наприклад, ринок підвищення кваліфікації вчителів. За нашим прогнозом 50 % українських вчителів і далі будуть підвищувати кваліфікацію в онлайн-форматі. Лише на Prometheus маємо 300 тисяч зареєстрованих вчителів та викладачів на курсах підвищення кваліфікації.
З другого боку, ці 1,5 року показали місця вразливості впровадження онлайн-освіти. Зробити якісну онлайн- або дистанційну освіту складно. І ми не можемо розраховувати, що вчителі, яких ніколи цього не навчали, одразу без підготовки зможуть створювати якісний контент для онлайн-навчання. Це потребує ресурсів, технічної інфраструктури для вчителів та учнів, інтернет-сервісів. Освітнє середовище після пандемії буде однозначно більш конкурентним: багато закладів освіти перейшли в онлайн і там і залишаться. Тут головне, щоб держава не намагалася завадити цьому. Якщо не перешкоджати, то українські освітні та ІТ-стартапи будуть створювати класні продукти.
Один з найбільших викликів онлайн-освіти — автономія учнів. Світові освітні теоретики і практики вже давно говорять про те, що наша стара індустріальна модель школи не дає достатньої свободи дій школярам і студентам: вони звикають отримувати вказівки, виконувати їх, а потім не знають, що робити з власним життям по закінченню школи. Невміння сучасних школярів та студентів організувати себе — це також велика проблема і офлайну. І терміновий перехід в онлайн яскраво це показав. Тож маємо підштовхувати учнів до більшої самостійності і відповідальності за навчання.
