Нещодавно уряд схвалив нову Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні. Ми поцікавилися, що це за новий шкільний предмет, які теми він порушує та яких навичок навчає.
Те, чим приваблюють ток-шоу
Якщо просто, громадянська освіта — це про те, як бути свідомим громадянином.
Як не втратити житло, якщо договір на нього оформили неправильно; як не стати безпритульним, якщо рідні вигнали з дому; як залишитися здоровим, якщо старенька сусідка завела у своїй квартирі 50 котиків; чи мають право забрати у вас дітей, якщо ви залишили їх, щоб збігати в магазин; чи має роботодавець платити під час випробного терміну. Усе це — теми популярних ток-шоу, частина успіху яких — якраз у тому, що люди вчаться на чужих помилках виходити зі скрутних ситуацій. У більшості сюжетів спільне — герої не знають законів, не намагаються діяти в правовому полі, а інші не мають громадянської позиції. І ось про те, як бути активним громадянином, який добре знає свої права та обов’язки, якраз і розповідає шкільна дисципліна «Громадянська освіта».
Предмет, який з цього року є обов’язковим у програмі 10-го класу, ввели не на порожнє місце. Майже 25 років в окремих школах проводили факультативи з такою ж назвою. Ішлося про міжпредметний підхід до громадянської освіти. Але навіть самі освітяни розуміли це дуже по-різному: як патріотичне виховання, плекання свідомого платника податків, вивчення Конституції, навчання захисту природи та захисту прав споживача і навіть прищеплення релігійних та етичних правил.
Скажімо, ще кілька років тому в підручниках «Я і Україна» майже весь матеріал був присвячений гаям та ланам, селянським хатам, любові до хліборобської праці. Звісно, вчити школярів шанувати традиції та поважати історію, етнографію рідного народу — необхідно. Але це окремий курс. Вважати ці теми темами громадянської освіти було б неправильно. У сучасній Україні приблизно 3% дорослого населення займаються хліборобством. Менш ніж третина громадян проживає в сільській місцевості. Тож сучасні реалії теж мають висвітлюватися на уроках, на яких вивчають сучасний устрій демократичної держави.
Навіювати бажане або вчити відстоювати думку?
Під словосполученням «гарний громадянин», на жаль, можна розуміти «ґвинтик системи». 14 років тому акцент робили на розвитку мотивації до праці, до служби в армії та санкціях за різні правопорушення. Про критичне мислення годі було й говорити.
Вчителям радили: «Оскільки в учнів старших класів часто підвищене критичне ставлення до дійсності, досягти бажаного впливу можна через навіювання. Для цього потрібно, щоб інформація вчителя сприймалася як спонукання до дії без розмірковувань». А старшокласникам автори підручників пропонували зайнятися аутотренінгом, щоб змінити небажані установки на бажані.
Окремий предмет намагалися ввести ще 10 років тому. Але в попередній концепції йшлося про те, що громадянські компетенції мають виховувати насамперед сім’ї, а також обрані ними церкви та політичні партії. Далі радили обрати як камертон християнські засади, щоб чесно та морально жити в громаді. Це теж добре, але зовсім про інше.
І ось нарешті маємо Концепцію, яка визначає конкретні, сучасні та практичні вимоги до компетенцій випускників шкіл. Наприклад, вони мають розуміти засади здорової конкуренції, уміти нести відповідальність за свої вчинки, мирно вирішувати конфлікти, захищати свої права, відстоювати власну позицію тощо.
Серед змістовних ліній, окрім патріотичного виховання, готовність до участі в управлінні державними справами, правова обізнаність, а також:
- медіаграмотність;
- волонтерська діяльність;
- використання судової системи для захисту громадянських прав;
- здатність запобігати конфліктам та вирішувати їх за принципами недискримінації, толерантності, соціальної справедливості.
Що вивчатимуть школярі
Чимало тем вимагають ще й нового підходу від учителів. Адже коли йдеться про толерантність, виховання самоповаги та особистої відповідальності, ця теорія аж ніяк не може межувати з приниженням учнів з боку вчителів, навішуванням ярликів, з гіперопікою, потуранням, формалізацією шкільного самоврядування. Тож цей предмет стане ефективним лише в умовах НУШ, лише в оновленій атмосфері школи.
У сучасному варіанті включені теми про соціальну активність, молодіжні організації, волонтерство, права та обов’язки роботодавця, подолання стереотипів і толерантність. Дітям прищеплюють поняття «людська гідність», навчають азів конфліктології, розповідають про систему управління державою, міжнародні відносини, боротьбу з корупцією. І це не просто бесіди, а диспути, розбір конкретних прикладів із життя самих учнів, написання есе, розробка проектів.
Перше «коло», до якого належить школяр, це родина. Не дивно, що в програмі є пункт про трансформацію сім’ї, де подано матеріал про існування неповних родин, серії шлюбів, сім’ї з однієї людини тощо.
Чимало прав та обов’язків сучасної людини стосуються інтернету. Тож курс не оминає і цієї сфери. Та й чи йтиметься про виховання гідності, якщо в інтернеті учень хронічно почувається жертвою або анонімно «бешкетує»? Тим паче формування ще однієї важливої компетенції — критичного мислення — неможливе без вдумливого аналізу матеріалів мас-медіа.
Коли слід згадувати боксера Тайсона
Здається, що вам вже все відомо про інтернет-безпеку? А чи знаєте, що чотири роки тому Рада Європи оприлюднила Посібник із прав людини для користувачів інтернету? Або простіше питання: як бути з авторством у світовій мережі? Чи є «піратом» людина, яка в соцмережах постить безіменні тексти? Інформаційні війни, 10 ознак «джинси», способи відрізнити «фейк», як захиститися від впливу реклами, як відбувається маніпулювання інформацією — такі «смачненькі» теми не завадило б дослідити навіть дорослим.
Діти пишуть есе «Як не стати жертвою маніпуляцій мас-медіа». Не менш реальна загроза — кіберзлочинність. Тож школярі отримують цілком практичні поради: не відповідати на раптові повідомлення про фантастичні виграші, не розміщувати надто детальну інформацію, не переходити за підозрілими посиланнями та підписами під фото. Тролінг — теж явище, породжене інтернет-простором. Тут в одному з нових підручників з громадянської освіти є цікава порада: «Спілкуйтеся в соцмережах так ввічливо, ніби говорите віч-на-віч з боксером Майком Тайсоном».
Можливо, тема про інтернет — не така важлива, як знайомство з Конституцією. Але дуже показова: громадянин має бути саме сучасною людиною, яка відстоює свої та чужі права навіть у віртуальному світі. До слова, Концепція передбачає, що освіта не закінчуватиметься навіть після отримання диплома вишу. Систему правової освіти дорослих планують створити у 2019–2022 роках. А паралельно ще й започаткувати мережу освітніх ресурсів для громадянської освіти.
А як у них: куди дівати гроші та як стати пожежником
США: тут вивчають права та обов’язки з першого класу — дитини, дорослого, роботодавця, підприємця. У початковій школі годину на тиждень опановують те, що стосується безпеки, участі в житті родини, школи, громади, міста. Підліткам після 12 років дають ази законодавства країни та окремих штатів. У старших класах — курси по 60–120 годин (зазвичай 4–8 блоками по кілька днів), присвячені участі в управлінні країною. Через тероризм та булінг популярна також тема: «Школа без насилля».
Франція: для дітей з 12 років — година на тиждень. Спочатку говорять про права та обов’язки. Далі класичні для цієї країни поняття: «Свобода. Рівність. Братерство», а також як Велика Французька революція, що висунула ці гасла, домоглася перемоги такого підходу. Надалі йдеться про безпеку (у тому числі докладно про роботу поліції, пожежників, про безпеку дорожнього руху).
У 14 років вивчають європейські цінності, судову систему. У старших класах ідеться про органи влади, способи участі в політичному та соціальному житті, гаряче дискутують на тему «Що означає бути громадянином» та «Що таке демократія».
Велика Британія: на школярів 11–16 років очікує курс керівництва, а ще — інформація про права та обов’язки громадянина. Вчать ухвалювати обґрунтовані фінансові рішення, правильно поводитися зі своїми грошима. Предмет став обов’язковим лише чотири роки тому, а вперше його ввели 16 років тому. Нині ж програму оновлюють: вводять болісні теми імміграції, расової та релігійної різноманітності, яких раніше педагоги намагалися уникати.
Загалом така шкільна дисципліна є майже в усіх країнах Європи, у США, Канаді, Австралії, Японії. І там переконані, що воно того варте. Адже неможливо без вчительських зусиль виростити майбутнього свідомого громадянина.
