Як знайти спільну мову вчителям та батькам

Ким є у школі батьки? Вони гості, спонсори, партнери, критики, замовники послуг? На що вони мають право, чи можуть педагоги від них щось вимагати? Розповідає доцент кафедри мов та літератури ІППО Олена Мерзлякова.

Як я побула директором школи

На Київському освітньому форумі «НУШ: разом до успіху» пані Олена продемонструвала під час майстер-класу п’ять способів досягти порозуміння. Але спочатку учасники побачили наочно, як почувається школяр, коли між дорослими немає згоди. Добровольцю зав’язали очі, до рук та ніг прив’язали мотузки. Їх тримали ті, хто уособлював батьків, рідних, вчителів та інших наставників дитини. «Школяр» мав просто підійти та взяти м’ячика, але дорослі смикали його в усі боки, ніяк не здатні узгодити свої дії.

Так і в житті: проблеми з навчанням та спілкуванням з однолітками здаються дрібницями поряд із ситуацією, коли учень втягнутий у конфлікт батьків і вчителів. Та й неузгодженість у діях теж ускладнює шкільне життя дитини.

Різниця очікувань батьків, учнів, вчителів — ось що найчастіше лежить в основі таких суперечок. Тож і це на майстер-класі продемонстрували. Кожному учаснику тренінгу дісталася роль. Мені випало «стати» директором школи. Спочатку це сподобалося. Але довго тішитися авторитетністю цієї посади не вдалося. Учасники мали написати очікування, побажання іншим групам дорослих. Наприклад, «класний керівник — батькам», «школярі — вчителям» тощо.


Директору бажали мудрих рішень, терпіння, прагнення допомогти вчителям, поваги до підлеглих. А ще одразу ж порадили вчасно піти з місця і дати дорогу молодим.

Від учнів чекали одночасно свідомості, та незалежності та слухняності, що суперечить одне одному.

Від вчителів — професіоналізму, толерантності, натхнення, творчого підходу, поваги до учнів та батьків. Усе дуже правильно, але в переповненому класі натхнення може приходити не завжди.

У свою чергу, педагоги вірили, що батьки їм довірятимуть, будуть відповідальними та активно співпрацюватимуть. А що робити, якщо реальність не відповідає очікуванням? Інстинктивна реакція людини — гнів, роздратування, бажання уникнути спілкування. А ось грамотною реакцією має бути діалог щодо взаємних очікувань та спроби досягти взаєморозуміння.

Як долати проблеми разом

Розглянемо п’ять типових ситуацій очима батьків і вчителів.

1. Вчитель вас не чує

Батьки:

Дитина лише недавно у школі (або перевелася в середні чи старші класи), тож є чимало питань: як поводиться, що не вдається, як минув урок, над чим треба попрацювати. Вчитель мав би радіти, що ми не байдужі до долі дитини. Але відчуття, що не чує нас, не хоче спілкуватися.

Вчитель:

Коли я в школі, у мене постійно є робота, навіть на перерві. А батьки цього не розуміють. Приходять на великій перерві, коли маю відвести дітей на обід, підходять, коли забирають дітей. Часто одночасно кілька мам «рвуть на шматки». А ще не розуміють, що в нас є особисте життя, час на відпочинок. Телефонують майже опівночі дізнатися домашнє завдання, яке забув учень.

Як порозумітися:

Взаєморозуміння не досягти, якщо спілкуватися похапцем. Коли вчитель поспішає, неможливо спокійно все обговорити. Та й не все варто казати при дитині. Тож домовляйтеся про зустріч заздалегідь. Дізнайтеся ще на початку навчального року, у які години краще телефонувати. Соцмережі — теж не місце для такого спілкування. Краще написати з робочих питань на електронну скриньку, та й там не варто вирішувати складні ситуації. Для цього — особисті зустрічі.

2. Дитині потрібно більше уваги

Батьки:

Син (донька) добре може вчитися, але потрібен особливий підхід. Ідеться не про інвалідність, коли особливі освітні потреби підтверджені документально. Просто дитина гіперактивна (дуже флегматична/має дислексію/має вади мовлення/зі слабкою пам’ятю/надто сором’язлива). Вчитель мав би допомоги, а він лише вказує на проблеми з навчанням та дисципліною, нібито батьки за це відповідають.


Вчитель:

У мене 30 учнів. Кілька з них потребують забезпечення якихось особливих вимог, які намагаємося влаштувати. Але я просто не встигатиму кожному окремо приділяти стільки уваги, скільки хочуть батьки.

Як порозумітися:

Перекладання відповідальності одне на одного до добра не доведе. Над проблемою варто працювати разом. Вчитель має шукати індивідуальний підхід, але варто бути реалістами. Якщо ж необхідна додаткова допомога, дбати про це (скажімо, наймати репетиторів) доводиться батькам, адже це доля їхньої дитини. Якщо в дитини є певні особливості, варто поговорити і домовитися про подальші дії.

Батьки можуть підказати, як краще знайти підхід. Але слід також попросити поради педагога, як працювати вдома, обіцяти ретельно це виконувати. Регулярно підходьте за порадою. Це й буде розподілом відповідальності. Вчитель не буде так негативно налаштований, якщо сам працює над змінами. Так й батьки відчуватимуть, яка колосальна праця необхідна і не чекатимуть казкового ефекту.

3. Вчитель критично налаштований

Батьки:

Вчитель негативно налаштований, не вірить у можливості учня, прискіпується, занижує оцінки. Хочеться захистити дитину, адже це знижує її самооцінку, відбиває бажання вчитися.

Вчитель:

Так, я знаю, що НУШ орієнтована на позитивний підхід, віру в дитину. Але ж конструктивна критика має бути? А я щойно зроблю зауваження, деякі діти одразу ображаються і скаржаться батькам. І головне: вони просто хочуть, щоб я оцінював відповідь учня вище, ніж вона того заслуговує. А це неправильно.

Як порозумітися:

Зазвичай оцінка не несе ніяких емоцій вчителя. Просто він вважає, що слід ще попрацювати. Але батьки, побачивши 5 чи 3 у зошиті, починають хвилюватися, соромитися та соромити, а коли дитина виправдовується, своє роздратування перенаправляють на педагога. Навіть якщо вчитель справді надміру критикує та занижує оцінки, перше, що треба зробити дорослим, — не приєднуватися до цього.

Простий тест татам і мамам:

Якщо дитина каже, що в неї 11 з мови і 3 з математики, яке запитання ви поставите: «Чому три?» чи «Як же ти заробив 11? Молодець. А що відповідав? А як однокласники сприймали?» Далі слід поспілкуватися з учителем. Якщо в нього чомусь є роздратування, дивіться пункт 2 або 4. А якщо погляди ваші та педагога на знання дитини просто сильно різняться, об’єктивність може встановити шкільна комісія, де незалежний вчитель перевірить знання.

4. Вчитель не сходиться характером з дитиною

Батьки:

У вчителя свої любимчики, з ними він і на перерві спілкується, і більше часу приділяє. А наш син (донька) до них не належить. Та й сама дитина чогось не хоче того вчителя бачити, забуває про домашню роботу з предмета, вдає, що захворіла, як його урок.

Вчитель:

Бувають такі діти, що дратують з першого погляду, хоча я цього, звісно, не демонструю. А якщо учень ще й усіляко проявляє зневагу, не вітається, пропускає уроки, тим паче важко з ним працювати.

Як порозумітися:

Деякі люди просто не симпатизують одне одному. Різні цінності, темпераменти, цілі. І хай одна людина ще маленька, а інша має бути професіоналом та приховувати особисті вподобання, таємне може стати явним. Звісно, педагог має працювати над толерантністю (інколи найважче бути терпимим не до людини іншої національності чи віри, а до того, хто шморгає носом чи сміється над тим, від чого вам сумно). А батьки — привчати учня поважати вчителів. І це надто делікатне питання, щоб з’ясовувати разом. Але спільна порада: виявити, що саме дратує, чому, уявити себе на місці неприємної людини, відчути її «правду життя». Інколи краще звернутися до психолога. Учню в такій роботі потрібна допомога батьків.

5. Дитина бешкетує

Учитель:

Один такий учень здатен зірвати урок. Не встигнемо матеріал пройти. Така поведінка йде з родини: або немає дисципліни, або якісь домашні проблеми, або просто не вистачає уваги.


Батьки:

Вдома він поводиться пристойно, тож не треба робити з нього монстра і тим паче нас у чомусь підозрювати. І взагалі, ми з ранку до вечора на роботі, це завдання школи — виховувати.

Як порозумітися:

Звісно, виховання — це спільна справа. Якщо така ситуація лише на уроках певного вчителя, дивіться пункт 4. Якщо постійно, це не лише проблема оточення. Невміння доброзичливо спілкуватися — серйозна прогалина для подальшого життя, а інколи ознака психологічних чи психічних проблем. А може, дитина просто завойовує авторитет однолітків.

«Закручені гайки» вдома — зовсім не панацея, бо в школі, де ніхто не може позбавити її інтернету чи походу до розважального центру, дитина може «відриватися». Варто разом розібратися в причинах такої поведінки. І разом намітити напрямок корекції: важливо, щоб вдома і в школі реакції дорослих були однаковими.

Поділитися цією статтею