Очільниця громадської спілки «Освіторія», засновниця Новопечерської школи та ініціаторка премії Global Teacher Prize Ukraine нещодавно отримала відзнаку «Жінка України» у номінації середньої освіти. Ми розпитали пані Зою про те, що варто змінити на краще в цій галузі в першу чергу.
1. Ставлення суспільства до освіти
Хотілося б, щоб у всіх було розуміння, що освіта — це питання національної безпеки (як казав переможець Global Teacher Prize Ukraine 2017 Паул Пшенічка). Це абсолютний пріоритет держави, яка хоче розвиватися. Освіта — це не стаття видатків, а найприбутковіша інвестиція в майбутнє, просто дуже довгострокова.
2. Фінансування
Справді, є більш гарячі питання, йде війна, але я вірю, що будь-які проблеми в країні можна вирішити правильною освітою. Це буде один з небагатьох способів зробити ці зміни незворотними. Тож фінансування варто збільшувати. Ті країни, які гарно розвивалися та останнім часом стали економічно успішними — Сінгапур, Корея, В’єтнам, Туреччина — усі починали зі збільшення інвестицій в освіту.
3. Престиж професії
Країни, які досягли високого освітнього рівня і через нього потужного рівня економіки — Швейцарія, Фінляндія — об’єднує високий рівень поваги до вчителя. Тож у пресі хочеться читати не про те, як батько штирнув вчителя ножем, а про ті педагогічні дива, які вчителі роблять щодня в класах. І хочеться, щоб батьки знаходили час зайти до школи не лише тоді, коли щось погане трапилося, а просто іноді подякувати, що дитина навчилася робити щось нове.
4. Правильна формула благодійності
Було б добре, якби благодійники інакше підійшли до допомоги дітям з родин у важких життєвих обставинах, вихованцям сиротинців. Не відвезти дітям апельсинки, а допомогти отримати більше життєво важливих навичок, доступ до кращої освіти, як ми з партнерами це робимо за програмами «Перша професія» і «iLearn».
5. Перехід від культури конкуренції до співпраці
Хочеться, щоб такий настрій з’явився і у шкіл, і в організацій, які розвивають освіту. Цей процес вже розпочався. Потребуємо більше синергії, з більшим позитивом ставитися одне до одного, ділитися знаннями. Звичайно, краще не змагатися, а знати, що разом ми можемо зробити більше. Яка може бути конкуренція, коли ми працюємо на благо дітей, на наше спільне майбутнє?
6. Усвідомленість батьків
Під час останньої поїздки до Канади мене вразила знайома, яка мала бігти із зустрічі, щоб не запізнитися на курси для тих, хто завів песика. Якщо ти їх не проходиш, не маєш права тримати собаку. І обов’язково потім ще песика водити в спеціальні «ясла» певну кількість годин на тиждень, де він грається з іншими цуценятами та соціалізується, щоб коли виросте, не покусав іншого чотирилапого. А в нас такого серйозного підходу немає навіть для батьків.
Коли вводяться якісь інновації, трапляється, батьки, не пропрацювавши питання, куди рухається світ, починають казати: «Що це вони сидять у колі на килимку? Має бути дисципліна, усі мають рядками за партами рівненько сидіти».
Я обожнюю працювати зі свідомими батьками, які розуміють, у чому їхня функція як тата і мами, що значить для них хороша школа, кого вони прагнуть виховати. Без діалогу батьків і школи ми всі діємо, як лебідь, рак і щука. Коли ж цей діалог є, працювати — одне задоволення, бо разом легше досягти мети.
7. Реформа педагогічної освіти
Подобається, як відбувається впровадження Нової української школи. Найбільше тішать відгуки дітей та батьків, які вже відчули зміни. Діти ростуть за цими методами зовсім іншими, спостерігаю це в Новопечерській школі.
Але щоб сталися масштабні зміни, на рівні системи, потрібні зміни педагогічної освіти. Зараз моя сестра навчається в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова, і вчить вона те саме, що й мама 20 років тому, у тих самих викладачів. Звичайно, чудово, що вчителі стараються, вдосконалюються, підвищують кваліфікацію, проходять онлайн-курси, але не можна втратити майбутніх педагогів, які навчаються зараз.
