Зоя Литвин, засновниця Новопечерської школи і очільниця ГС «Освіторія», взяла участь в освітній панелі Українського дому в Давосі під час Всесвітнього економічного форуму. У новій колонці, що вийшла в журналі «Фокус» — про головні освітні тренди та як Україна може їх дотримуватися.
У новому світі країни конкурують не за ресурси, а за таланти та інновації. Можна залучати найкращих ззовні, але найбільш сталий варіант — створити систему освіти, яка розкриє людський потенціал держави. Це — наш головний виклик.
Розгляньмо світові практики, які можуть допомогти в цьому.
Evidence-based investment: принцип доказовості
Це один з головних трендів. Грошей для освіти ніколи не буде достатньо, навіть у дуже розвинених державах. Україна витрачає на освіту зовсім не малий відсоток від ВВП — близько 7, і це один з найвищих показників в Європі.
Однак ВВП у нас невеликий, а інвестиції — неефективні. Найбільше ми витрачаємо на вищу освіту. Замість того, щоб зосередитися на тому, що дає результати, фінансування розпорошується. Так, 82% українських випускників здобувають вищу освіту, але близько 70% не працюють за фахом. Це свідчить про те, що інвестиція грошей і часу була марною.
Вводити принцип evidence-based інвестицій в державні фінанси абсолютно необхідно. Де брати evidence в освіті? У минулому році Україна приєдналася до PISA, і тепер у нас є «діагноз» і точки докладання зусиль. Це і зруйнований міф про якість пострадянської математичної школи, і колосальний розрив у 2,5 роки між якістю освіти в містах і селах (а в Україні 9 тисяч шкіл з 15 розташовані в селах), і низька готовність випускників до роботи.
Важливість дошкільної освіти
Що молодша особистість, то критичніший вплив освіти. Наприклад, те, як ми вчимо дітей до 8 років, на 70% визначає їхню успішність. Шкільна освіта чинить близько 20% впливу, а вища — додає тільки 10%.
Освітні супердержави починають розвивати дітей дуже рано, але — і про це важливо говорити з українським батьками — це не означає, що п’ятирічки сідають з репетиторами вчити шахи і мандаринську мову. Дуже важливо не позбавляти дітей спілкування з однолітками, давати їм гратися і досліджувати світ самостійно.
За радянських часів дитячі садки нагадували камери схову, куди можна було здати дитину на час роботи. Перейти від моделі «камери схову» до моделі розвитку, не впадаючи в гіперопіку і «завантаження» дітей знаннями не за віком — актуальне завдання для України.
Державно-приватне партнерство
Партнерство бізнесу і держави — вихід для країн, яким потрібні реформи, а достатніх ресурсів немає. Звичайно, жодна країна не посунула освіту вперед тільки коштами бізнесу, проте є країни, де бізнес вплинув дуже істотно — це Туреччина і Перу.
У країнах з якісною системою освіти приватних шкіл дуже мало, адже в них немає потреби. Однак там, де потрібні реформи, саме приватні школи можуть стати бенчмарками, які задають стандарт і є прикладами інновацій для державних шкіл. В Україні цей процес уже пішов.
Освіта — частина системи
Освіта — це лише частина сталої системи, яка здатна створювати інновації та економічне зростання. Вона має продукувати таланти, але держава має бути в змозі їх утримати. У глобальному світі вони знайдуть, де реалізувати себе за межами країни. Яскравий приклад — США та Ізраїль, які за індексом інноваційності Bloomberg входять до ТОП-10 саме за рахунок переманювання найкращих.
Часто кажуть, що в Україні недостатня кількість стартапів. Але авторитарна радянська система, яка панує в багатьох школах, не генерує креативних стартаперів; максимум, на який вона здатна — це відповідальні функціонери.
Освіта — довгострокова, але найприбутковіша інвестиція. Тільки інвестуючи в навчання наших дітей сьогодні, ми побачимо зростання економіки завтра.
